Дивлячись на останні щурячі перегони в нашій політиці з перетра(я)хуванням силовиків та міністрів, радує хіба тільки крах найбільш нахабної частини нинішньої владної вертикалі з злодієм і моїм особистим недругом “Алі-Бабою”.
Хоча насправді ця істота та його оточення в перспективі навіть 10 років не заслуговують і рядка в підручниках історії. Злоба бере навіть не стільки за сам факт крадіжок грошей під час війни ним і йому подібним – це було і буде завжди.
Найбільшу лють викликає дика, цивілізаційного рівня невідповідність нинішньої влади рівню подій. І це я не тільки про саму війну – а про зміну світоустрою, розбивку світу на Pax AMERICANA і клуб диктатур, гонку технологій і конкуренції устроїв тощо. Тут вирішується, хто перший досягне точки сингулярності або чи можна хакнути людські емоції.
А тут – знову ці блювотно-базарні круглі пики з вічним бажанням урвати хоч 100 баксів на якійсь фігні. І потім побігти із задоволеним хлєбалом ховати сп*жджене в крипту. Не розуміючи, що так вони стать ще більш прозорими для контролюючих органів тих-таки США.
Парадоксально ж тут інше. Складається враження, що народ, яким би дурним і маніпульованим його не вважали, вже зрозумів, що життя як до 24.02.2022 більше ніколи не буде. Власне, останні варварські обстріли та передблекаутний стан енергетики сприяють як ніщо інше швидкому протверезінню тих, хто знову повірив триндунам про швидкий мир.
А ось наш так званий політикум, хоч і постійно торочить про війну, але мріє тільки про одне – знову прокинутися 23 лютого 2022 р.
Те, як приймаються рішення, як призначаються на посади, як це комунікується – це просто золотий стандарт “Як не варто управляти країною на майже вже 5-му невдовзі році війни”. Стеля для всього цього гнилого болота – вибити “десятку” за якесь підголосування. Все – життя закінчено, можете вимикати світло, краще вже не буде.
Що ж, нинішній режим і його представники є породженням сильних часів після Революції Гідності. Але із залізною невідворотністю сильні часи породжують слабких людей. Які потім приходять, все просирають. І тоді знов доводиться вмикатися сильним, щоб навести лад. Тож, так, нинішні часи прямо зараз загартовують наступну мега-жорстку ітерацію людей.
Такий ось ка(о)лообіг поколінь. Залишилося всього-нічого – тільки дожити до моменту, коли ці слабки бездарі нарешті підуть. А, враховуючи цю вказану вище гримучу їх невідповідність викликам планетарного масштабу, не кажучи вже про нашу війну,, ось це й і лякає найбільше.
Богдан Буткевич, журналіст; сторінка автора у Фейсбук