У концтаборі Заксенгаузен, у спеціальному блоці «Целленбау», «елітній» тюрмі всередині концтабору для «особливо важливих» в’язнів Райху, в одному блоці в один і той самий час перебували:
– Яків Джугашвілі (син Сталіна),
– Степан Бандера (провідник ОУН);
– Ярослав Стецько (перший заступник Бандери)
– Стефан Ровецький (командувач Армії Крайової)
Це історичний парадокс: люди, які уособлювали абсолютно різні та ворожі ідеології (радянську імперську, українську та польску націоналістичну), сиділи в сусідніх камерах або через один коридор під наглядом есесівців. Нацисти збирали «колекцію» лідерів і родичів своїх головних ворогів, щоб мати важелі впливу.
Та зараз мова не про це.
Історична пам’ять — річ дуже вибіркова, і те, що відбувалося в камерах «Целленбау», часто ігнорується в сучасних політичних баталіях. Через польських та українських в’язнів-обслуговувачів які мали доступ до камер, між лідерами відбувався певний обмін інформацією. І Бандера, і Ровецький обидва розуміли: вони в одному човні, хоча їхні армії на Волині та в Галичині в цей самий час проливали кров одна одної. Але відомо, що вони зустрічалися на прогулянках і домовлялся про те що спілний ворог це Німеччина та СРСР.
Але Ровецький — мученик, а Бандера — «злочинець».
Ровецького німці стратили в серпні 1944-го одразу після початку Варшавського повстання, що робить його в очах поляків бездоганним героєм.
Бандеру ж випустили у вересні 1944-го, що дає польським радикалам президента Польщі пана Навроцького привід маніпулювати темою «співпраці з нацистами», хоча Бандера сидів у тій самій тюрмі за проголошення Акту відновлення Держави – його держави, за яку він мав святе право так само боротись.
До речі, обох його рідних братів Степана Бандери, Олександра та Василя, у той самий час саме поляки закатували в Аушвіці. Це зробили польські капо в’язні-наглядачі з згоди нацистського керівництва концтабору – коли до табору привезли братів Бандери, нацисти фактично «віддали» їх на розтерзання капо-полякам, знаючи про міжнаціональну ворожнечу. Олександра та Василя не просто вбили — їх по-звірячому забили під час роботи і нацистська адміністрація просто спостерігала за цим.
Це щодо того, що Бандери були “своїми” для Гітлера. Власне, це класичний приклад того, як політична доцільність, луб’янські методички та польський шовінізм президента Польщі пана Навроцького перемагають історичну правду.
Те, що Ровецький і Бандера мали спільні розмови про антибільшовицький фронт, перебуваючи в сусідніх камерах, руйнує чорно-білу картину «поляк-жертва vs українець-кат».
НКВС, і пізніше КДБ десятиліттями підкидали дрова у вогонь польсько-української ворожнечі, використовуючи саме ці події. І підкидатимуть далі, поки є ті , хто готовий їм вірити і транслювати ті наративи далі.