Він правив із 945 по 970 рік — у часи, коли держава ще не знала християнських храмів, але вже знала залізо, кров і далекі походи.
Святослав був язичником, сином християнки — святої княгині Ольги. Його батька, князя Ігоря, жорстоко стратили древляни: прив’язали ноги до двох зігнутих беріз і відпустили — тіло розірвало навпіл.
Ольга помстилася так, що про це писали хроністи: древлян було знищено, а її ім’я стало символом безжальної княжої відплати.
Святослав виріс у тіні цієї історії — і пішов власним шляхом.
Князь, який не сидів у столиці
Святослав увійшов в історію не законами, а походами.
Він воював від Балкан до Каспію, розгромив Хозарський каганат, зламав одну з найпотужніших сил Східної Європи свого часу.
Він не будував палаців.
Не носив корон.
Жив, як його дружина.
Візантійський хроніст Лев Диякон описував його так:
«Світлоокий чоловік середнього зросту, але міцної статури. Голова поголена, борода рідка, зате густі вуса й пасмо волосся збоку — знак шляхетності. Одягався просто, у біле, і його вбрання було чистішим, ніж у більшості воїнів. Носив одну велику золоту сережку з коштовним каменем і двома перлинами».
Святослав був князем, який виглядав як воїн — і був ним до кінця.
Смерть і трофей
У 970 році Святослав загинув від рук кочовиків-печенігів.
Їхній хан Куря наказав зробити з його черепа чашу для пиття — степовий символ перемоги над великим ворогом.
Так закінчив життя князь, який жив мечем.
Династія, що змінила Східну Європу
Святослав був онуком (або правнуком) Рюрика, скандинавського вікінга зі Швеції — засновника династії Рюриковичів, яка правила Руссю з 862 по 1598 рік.
Це була держава з центром у Києві, тому з XIX століття її називають Київською Руссю.
Саме звідси починається політична історія територій сучасної України, Білорусі та частини Росії.
Попри скандинавське походження династії, населення Русі було переважно східнослов’янським, а самі князі швидко слов’янізувалися, увібравши також сильний вплив євразійського степу.
Слово «Русь», імовірно, походить від значення «ті, хто веслує» — згадка про вікінгів, які рухалися річками Східної Європи з Балтики.
Після нього
Позашлюбний син Святослава — Володимир Великий — прийшов до влади за підтримки норвезького короля, прийняв християнство, розпочав християнізацію Русі й одружився з Анною Порфірородною, сестрою візантійського імператора Василія ІІ Болгаробійці.
Цей союз призвів до створення варязької гвардії — елітних особистих охоронців візантійських імператорів, воїнів із Русі та Скандинавії.
Спадщина Святослава
Святослав Хоробрий — це образ Русі до хрестів і куполів, але вже з державною волею, військовою силою й амбіціями великої геополітики.
Він не прийняв християнство.
Не будував храмів.
Не залишив писаних законів.
Але він залишив шлях, яким пішли інші.
І Київ — як серце цієї історії.