Світова історія має дивну звичку повторюватися, іноді з лякаючою точністю деталей. Коли в ніч на 3 січня 2026 року небо над Каракасом розкололося від вибухів американських авіабомб, досвідчені історики та геополітики миттєво згадали події тридцятишестирічної давнини.
Те, що сталося у Венесуелі, не просто військова операція, це фактичне відродження «доктрини втручання», яку Сполучені Штати успішно випробували в 1989 році в Панамі.
Тоді операція «Справедлива справа» стала першим випадком в історії, коли США ввели війська в суверенну країну не для того, щоб зупинити поширення комунізму, а щоб заарештувати її лідера як звичайного кримінального злочинця. Сьогодні Ніколас Мадуро повторює шлях Мануеля Нор’єги — шлях від всевладного диктатора до підсудного у федеральному суді Нью-Йорка.
Американський бронетранспортер M113 стоїть на варті біля пральні в Панама-Сіті під час другого дня операції «Справедлива справа» в грудні 1989 року. Фотографія: Pictorial Press Ltd/Alamy
Юридичний фасад та «наркотичний» ордер
Фундамент обох операцій було закладено задовго до першого пострілу. У 1988 році федеральні суди Флориди висунули Мануелю Нор’єзі звинувачення в отриманні багатомільйонних хабарів від Медельїнського картелю за сприяння в транзиті кокаїну.
Аналогічна ситуація склалася і з Ніколасом Мадуро, якому Міністерство юстиції США ще у 2020 році висунуло звинувачення в наркотероризмі. Сполучені Штати в обох випадках створили унікальний прецедент: діючий глава держави в їхній правовій системі перестав бути політичною фігурою і став «міжнародним втікачем від правосуддя».
За голову Мадуро була призначена нагорода у 50 мільйонів доларів, що фактично легітимізувало полювання на нього в очах американського виборця. Це перетворення політичного конфлікту на кримінальне переслідування дозволило адміністраціям як Буша-старшого, так і Трампа діяти максимально жорстко, ігноруючи норми дипломатичної недоторканності.
Хірургічна сталь спецпризначенців проти диктаторської гвардії
Військова складова операції «Абсолютна рішучість» у 2026 році стала дзеркальним відображенням панамських подій, але на стероїдах сучасних технологій. У 1989 році американські рейнджери та «морські котики» штурмували штаб-квартиру Нор’єги в Панама-Сіті, намагаючись захопити його живцем.
У Венесуелі завдання було значно складнішим через величезну територію країни та наявність сучасної зброї. Проте логіка залишилася тією ж: спочатку точкові удари по вузлах зв’язку та авіабазах, таких як Ла-Карлота, а потім висадка елітних підрозділів Delta Force безпосередньо в лігво диктатора.
Цікаво, що Мадуро, як і Нор’єга свого часу, намагався сховатися, але сучасні засоби розвідки ЦРУ не залишили йому шансів, які мав «ананасомордий» генерал у доцифрову епоху. Використання літака-невидимки та засобів РЕБ дозволило американцям пройти крізь венесуельську ППО так само легко, як їхні попередники проходили крізь панамські блокпости.
Підбитий російський ЗРК «Бук-М2Е» на авіабазі Ла-Карлота як доказ провалу оборони режиму
Крах ілюзії «аналоговнєтної» оборони
Одним із найгучніших епізодів операції у Венесуелі стало повне фіаско російських систем протиповітряної оборони, на які Мадуро витрачав мільярди нафтодоларів. У Панамі 1989 року ППО була практично відсутня, тому США могли дозволити собі масоване десантування з транспортних літаків. Мадуро ж роками вихвалявся комплексами «Бук-М2Е» та С-300, стверджуючи, що вони зроблять будь-яке втручання неможливим.
Читайте також: Крах венесуельського диктатора: як «непереможна» російська ППО не вберегла Мадуро від американського полону
Реальність виявилася жорстокою: російська техніка на білоруських шасі МЗКТ виявилася нездатною навіть зафіксувати підліт сучасних американських ракет. Кадри розбитих пускових установок, які мали захищати Каракас, стали потужним медійним ударом по репутації російського ВПК, аналогічним до того, як падіння Нор’єги стало символом безсилля кубинських та радянських радників у Центральній Америці.
Це вкотре довело, що диктаторські режими купують не стільки реальну безпеку, скільки дорогу ілюзію захищеності.
Міжнародний хор: підтримка, прокляття та геополітичний покер
Реакція світу на обидві операції також демонструє стабільність геополітичних позицій. У 1989 році СРСР та Китай гнівно засудили американське вторгнення в Панаму, називаючи його «імперіалістичним бандитизмом». Сьогодні ми чуємо ті ж самі наративи від Москви, Пекіна та Тегерана щодо Венесуели.
Проте за фасадом офіційних протестів ховається прагматизм. Як і в 1989-му, Росія сьогодні не готова йти на прямий військовий конфлікт із США заради порятунку наркодиктотора, який уже програв.
Водночас демократичні країни Латинської Америки та Європи, хоча й закликають до стриманості, у глибині душі відчувають полегшення. Для України ж ця подія має особливий підтекст: поразка режиму Мадуро — це втрата одного з головних союзників Кремля в Західній півкулі та ще один доказ того, що російська зброя не є гарантією виживання для тиранів.
Лауреатка Нобелівської премії миру, венесуельська опозиційна політикиня Марія Коріна Мачадо . Фото: REUTERS / Gaby Oraa
Туманне майбутнє після диктатури
Головне питання, яке залишається відкритим як після Панами, так і після Венесуели — що далі? Операція «Справедлива справа» призвела до встановлення демократії в Панамі, хоча країна пройшла через період хаосу. Венесуела сьогодні стоїть перед набагато більшими викликами.
CNN прогнозує кілька сценаріїв: від мирного переходу влади до опозиціонера Едмундо Гонсалеса до кривавого військового перевороту під проводом генерала Падріно Лопеса. Трамп, заарештувавши Мадуро, фактично взяв на себе відповідальність за долю мільйонів венесуельців.
Мануель Нор’єга
Історія Нор’єги закінчилася травні 2017 року, коли він помер в Панамі. Опісля США він був ув’язнений у Франції за відмивання грошей. До Панами повернувся у 2011 році для продовження терміну ув’язнення.
Мадуро вже перебуває на шляху до аналогічного фіналу.
Мадуро захоплений спецназом “Дельта”
Однак справжній успіх операції «Абсолютна рішучість» буде вимірюватися не кількістю захоплених кокаїнових баронів у президентських кріслах, а здатністю венесуельського народу побудувати країну, де право зміщувати владу належатиме не спецназу «Дельта», а звичайному виборцю на дільниці.
—
Олекса Захар для «Аргумент»