Друзі, повернувся я з Аляски — і скажу вам: рідкісна вдача випадає спостерігати наживо переговори такого масштабу. Мені пощастило побачити на власні очі історичну зустріч двох всесвітньо не шанованих «політичних важковаговиків» Альц Геймеровича і Пар Кінсоновича.
Я стояв зовсім близько і бачив, як один із них забував, навіщо взагалі приїхав, а в іншого губи працювали в режимі вібро-підтримки.
Їхні переговори нагадували… ну, скажімо, зустріч двох рибалок на льоду, устеленому червоною доріжкою: один забув, де лунка, а другий тремтячими руками намагався і рибку впіймати (з’їсти), і на щось сісти.
Вільно володіючи англійською мовою, я прислухався до їхнього діалогу, який нагадав мені гру в шахи: на дошці два «королі», що намагаються поставити одне одному мат… У результаті, спостерігаючи за ними, матюкався весь світ.
А адже саме ці «неповажні джентльмени» вирішують, кому що віддати, кого чим обдарувати, і головне — як тепер усьому світу жити. Два персонажі виглядали точнісінько як два Попандопули: один ділив світ щедро, наче власне добро, а Пар Кінсонович ще й додавав до списку «награбоване за 14 років війни», щоб його «правильно розподілити».
Сторони заздалегідь домовилися, що підпишуть меню сніданку. Частину з нього виконали одразу — гостей годували котлетою по-київськи. А в кулуарах поговорювали, що їм наливали горілку з перцем,щоб створити видимість єдності: один кашляє від горілки, другий тремтить від перцю, а разом виходить спільна заява.»
І підсумок зустрічі, як я й передбачав та писав у своїх прогнозах, — гучна заява:
«Ми домовилися, хоча вже не пам’ятаємо про що. Але головне — домовилися домовлятися!»
Слухав їх і подумав: може, ми даремно сміємося? Це ж цілком робоча нова модель міжнародної дипломатії — «Амнезійного консенсусу». І нам головне ніколи не забувати, хто і що зробив з нашою країною.
Підсумок -Як каже мій друг, екс-нардеп: рухаємося
Микола Цуканов