“Данило Романович, коли помирав, із власної ініціативи, а можливо, під впливом умовлянь брата Василька і сина Шварна ухвалив такі рішення про успадкування його влади: єдність Галицько-Волинської Руси мала бути збережена, а її верховним володарем визначено Василька Романовича; частина держави, якою володів Данило, мала бути розділена. Шварно отримав Забужжя з Холмом, Дорогичином і Червенем, а також Галицьке князівство. Левові, ймовірно, припало Перемишльське князівство та околиці Львова, а можливо, хоча це тільки припущення, — ще якесь володіння на сході держави Романовичів (можливо, регіон, у якому розташовані Данилів і Стіжок); Василько зберіг за собою всі землі, якими володів раніше, себто Володимир, Луцьк і Берестя. Через брак джерел неможливо докладно визначити всього поділу волостей. Невідомо в чиїх руках була низка важливих міст.
Нічого, окрім припущень, не можемо висловити про те, що саме Данило залишив своєму наймолодшому синові, який народився у другому шлюбі, Мстиславові. Можемо лише здогадуватися, що, зважаючи на малий вік, його могли передати під опіку родичів і він не отримав жодної волости. Деякі свідчення дають можливість припустити, що це Лев зайнявся молодшим братом і з часом його наділив окремим уділом.
Данилові рішення мали зберегти єдність Галицько-Волинської держави, а водночас і забезпечити рівновагу між окремими спадкоємцями. Не менш важливим завданням було зберегти тяглість закордонної політики. Родичі зберігали між собою нормальні стосунки й не переходили до відкритого конфлікту. Але, попри це, єдність Галицько-Волинської Руси стала фікцією, оскільки зникла особа, авторитет якої був беззаперечним і верховний статус якої всі визнавали. Несподіване уривання оповіді Галицько-Волинської хроніки на подіях 1290-го або 1291 року, а також скупість інших джерел ускладнюють вивчення подальшої історії держави Романовичів. За невідомих нам обставин уже після Левової смерти владу над всією Галицько-Волинською державою здобув Юрій Львович.
Усупереч різним політичним пертурбаціям державний організм, який створив Данило, проіснував ще 76 років після його смерти. Двома головними чинниками, які негативно впливали на розвиток держави, стали повільне руйнування родинної солідарности Романовичів, а також посилення сепаратистських тенденцій Волині та Галича, які, як видається, так ніколи й не були подолані. Не варто забувати і про несприятливі геополітичні чинники, що ускладнювали розвиток Галицько-Волинської держави. Передусім йдеться про накинуту Русі монгольську зверхність, а, крім того, поступове посилення Литви, що в майбутньому розпочала експансію на землі своїх східних сусідів. Як виявилося згодом, негативним чинником для Галицько-Волинської держави також стало об’єднання польських земель.
Довговічність звершень Данила Романовича, якого підтримували його брати, сини, мати, гроно радників та решта підданих, засвідчує повагу та підтверджує політичні здібності й авторитет серед сучасників та нащадків першого в історії короля Руси”.
Про те, як Данило намагався зберегти державу навіть після смерти читайте у книзі Даріуша Домбровського “Король Руси Данило Романович (прибл. 1201–1264). Політична біографія” → bit.ly/4l4DZxT