Якщо в цій країні й існує запит на щось, то це на справедливість.
Справедливість, яку не декларують, а відчувають. В тому числі як рамку, коли закон один для всіх, а не як дишло.
Майже кожної суботи я бачу сльози від цієї несправедливості, коли заїжджаю по корм котам і питаю в продавчині, як її син. Син, який воює з 2014, мав осколкове поранення голови, кілька років жив з тим осколком, а після видалення продовжує воювати. В тому числі під Бахмутом, звідки відходив пішки, з пораненням обох рук. Його нудить від кожного виходу на сонце, але він досі воює на Сумщині. І він чомусь “придатніший” до війни ніж інші.
Тому я не коментую тему мобілізації. Вона загальна, і всі винятки встановлені законом.
Але я так само знаю, що навіть мобілізація для багатьох дуже різна. І от тут і починається….
Мені тут постійно виробники тикають відсутністю рекламацій від військових. Ага, бо за скарги зазвичай обіцяють похід на 0. І далі починаються закони виживання.
Тільки в цих законах, хтось не вважає для себе можливим залишити своїх, хоча вже майже втратив зір, а хтось має хороше тихе місце.
І в цьому точно є факт, коли лояльного не зачеплять, а брикливого заспокоять найгіршими умовами з формули “закон один для всіх”.
Справедливість як рамка формується державою. І вона точно не працює, якщо з різницею в тиждень в парламент вносять закон про індульгенції для щасливих учасників закритого списку, які зірвали оборонні контракти, а потім приходять з підозрою та обшуками до Шабуніна, без ухвали на обшук.
Це точно не про справедливість, коли одного міністра звільняють зразу після підозри, а з іншим панькаються, як з крашанкою.
Це точно не справедливість, коли якийсь бізнес з відвертою кримінальною складовою, лишається десятиліття недоторканним, а іншому пачками штампують штрафи і кримінал.
Можна ще довго філософствувати, але поки все схоже на шлях не туди. І ми не зупинимо росію, перетворюючись на її копію.
тетяна Ніколаєнко
Джерело: https://censor.net/ua/b3562907