Історія людства показує, що військові по закінченню війни перестають бути потрібними і знецінюються! На жаль, так буває! На жаль, це історичний характер суспільства!
Але ж не під час війни!!!
За рахунок великої кількості факторів, відношення до військових погіршується, або ж акцент переводиться на інші аспекти, але тут це обговорювати не буду. Хочу торкнутись причин і наслідків.
За 3 роки повномасштабної війни сили оборони зробили неможливе! Тим паче, за перший рік! Кожен боєць добровільно йшов в бій зі значно переважаючою силою противника. І зараз кращі підрозділи, кращі люди цієї країни віддають все задля того, щоб українці могли жити повноцінним життям! Так, підкреслю ПОВНОЦІННИМ ЖИТТЯМ! Але в умовах війни, його навіть не можна назвати повноцінним! Коли на Тебе напала настільки велитенська країна, а Ти можеш пити лате, замість того щоб шукати зернятка, аби зробити хоча б якийсь хліб – це не повноцінне життя! Це диво! Ще раз, усвідомте! Це ДИВО!!!
Тобто, одні люди віддають абсолютно все, щоб інші могли замовити ЛАТЕ!
З архіву написаного десь в 20-х числах березня 2022 року:
“Грязними оббитими руками, під симфонію прильотів мін,обстрілів з градів та вертольотів, по трохи підбитому екрані телефону натискаю букви, намагаючись скласти їх в логічні речення….романтика…))
Надто лінивий, щоб писати красиві твори опису подій на фронті, тай і таланту маловато.
АЛЕ…
Спробую писати коротко про те, що тут відбувається, акцентуючи увагу не на здобутки чи конкретні дії, а на емоції.
Почну з початку…))
Ще в 2007 році я зрозумів, що військове життя завжди супроводжується втомою та бажанням поїсти, а надихається чистим добром.
Ще не встигнувши повоювати, але вже встигнувши (як тоді думали) добряче втомитись, ми прибули на локацію з якої мали висуватись в місце проведення бойових дій. Досить холодний світанок пророкував нам довгу поїздку на броні задля повноцінного осмислення нами всієї краси весняних морозів.
Локація для висування технікою звичайно ж, м’ягко кажучи, не людна. Поле, посадка і залізна дорога. Буквально за 10 хвилин до команди “на виїзд” біля нашого танчику з’являється дідусь з домашнім білим чайничком в руках по “футористичному” розмальованим квітами і такими ж чашками з сервізу. Підходить до нас, та пропонує теплий солодкий чай, дивлячись на нас такими очима, як ніби ми врятували йому життя декілька років тому і він про це дуже добре пам‘ятає.
Не часто можна зустріти такий погляд, та м‘ягко кажучи і великого досвіду реакції на таке відношення у мене не було. Тому я дещо зніяковів.
Так от, це був не чай з цукром. Це була зігріваюча амброзія з теплом, яке зігріває до тепер в холодні ночі та під час гарячих боїв. Наш народ не перемогти. Слава Україні!
….далі буде”.
Зараз же ветеран чи військовий, повертаючись в тил, стикається з катастрофічним дисонансом. Але не через різницю бойового і цивільного життя, а через різницю відношення тилу до війни в 2022 році і в 2025.
Для усвідомлення… Військовий, який з кожним роком стає все більш втомленим, бачить як суспільство з кожним роком стає все більш розслабленим. Кількість запитань, як і розчарувань що зʼявляються під час побаченого важко описати.
Передчуваючи коментарі, відповім. Так, це вибір кожного! Але ось цей вибір має відповідно оцінюватись суспільством!
Люди, які віддали все і зберегли тил, повинні бути відповідно оцінені цим тилом!
Не хочу давити на мораль, бо моральним людям і так все зрозуміло. Закцентую на причинно-наслідкових звʼязках.
Завдяки побаченому падає моральний дух, зʼявляються запитання про доцільність самопожертви, зʼявляється сумнів щодо важливості справи, яку робиш. Кожен з факторів значно впливає на бойовий дух і натомість на якість боротьби, або ж і на бажання боротьби як таке. Велика кількість військових зараз мають право на завершення служби за станом здоровʼя, але продовжують боротьбу саме завдяки мотивації. Саме такі люди є найкращими бійцями та, що не менш важливо, вчителями!
А тепер давайте подумаємо, що буде, якщо ці люди все ж припинять боротьбу чи то через вигорання , і як наслідок поранення, чи загибель, або ж через вигорання і просто звільнення з лав Сил оборони. Сиплеться фронт – тил зустрічає ворога!
Тому, якщо не готові поводитись правильно через моральні якості, – поводьтесь правильно через страх чи егоїзм!
АЛЕ ПОВОДЬТЕСЬ!!!
Павло Філюк
Джерело: https://censor.net/ua/b3543957