На початку XX століття гривня отримала нове життя. До того її історія налічувала майже тисячу років і починалася ще за часів Київської Русі. Спершу гривня була мірою ваги дорогоцінного металу, а згодом набула матеріальної форми срібних зливків, якими користувалися для дорогих розрахунків.
У різних регіонах гривні відрізнялися формою та вагою, але сама назва закріпилася на століття. Коли срібні зливки поступово вийшли з обігу, гривня нікуди не зникла. У наступні століття нею продовжували рахувати гроші та вимірювати вагу срібла. Назва зберігалася в документах і повсякденній мові, хоча її значення змінювалося. За часів Російської імперії на українських землях гривнею в народі називали деякі монети — зокрема, три копійки. Але на початку XX століття все змінюється. Українське Радіо представляє другу серію радіофільму “Гривня. 30 років нової історії”.
1917 року розпадається Російська імперія, у Києві постає Центральна Рада, а згодом проголошують Українську Народну Республіку. Україна розбудовує власну управлінську та фінансову системи. Державі потрібні ресурси, щоб утримувати установи, армію, виплачувати зарплати, збирати податки. А отже, необхідні і власні гроші. І першими грошима нової української держави була спочатку не гривня. Далі розповідає доктор історичних наук, старший зберігач фондів відділу “Музей грошей” Національного банку України Андрій Бойко-Гагарін:
“Україна здобуває незалежність, починає розбудовувати і фінансову систему, і банківську систему, фінансові ринки, міжнародні зв’язки і так далі. І перший тимчасовий закон про гроші, підписаний ще 1917 року, визначає, що карбованець Російської імперії, а це був рубль, стає теж карбованцем. Така історія була, до речі, для дуже багатьох країн, які вийшли зі складу Російської імперії, були й на території Балтії карбованці, тобто це була звичка. Ми ж 1991 року теж першою валютою перехідною зробили український карбованець. Купон. Купон — це форма грошового знаку, карбованець – це назва. Така ж практика відбулася і 1917 рок — і тоді карбованець, який був рівний царському імператорському карбованцю, дорівнював 200 шагів”.
Та карбованець був лише першим етапом у створенні власної грошової системи. Паралельно тривала дискусія про те, якими мають бути українські гроші надалі. Ідею назвати нову грошову одиницю гривнею активно просував голова Центральної Ради Михайло Грушевський — один із найвідоміших українських істориків того часу. Він вважав, що при створенні нової держави варто звертатися до власної історії.
40 шагів 1918 року випуску. Дизайнер графіки Георгій Нарбут
Тому й для грошової одиниці запропонував давню назву — гривня. Далі розповідає Владислав Безпалько, керівник науково-дослідного відділу історії України від XIV до початку XX століття Національного музею історії України:
“Михайло Сергійович Грушевський — знаний історик, на той час дуже авторитетний і політичний, і громадський діяч. Він не за гарні очі був запрошений у Київ, щоб очолити створення українського уряду. Він пропонує свій шлях. І цей шлях був продиктований його науковим досвідом і знаннями, які він переосмислював у державотворчі процеси, які можна здійснити. Найбільше, що мені імпонує у його ідеях — як йому вдалося так вдало і природно взяти і дуже просто пояснити, що держава, яка існувала тисяча років тому, це наша держава. Не тільки тому, що вона була тут у Києві, ота княжа держава. Нам не треба нікуди йти, нікого завойовувати. Ми просто відкриваємо очі, дивимося собі під ноги і розуміємо, що ми стоїмо прямо в пуповині давньої княжої держави, яка була свого часу такою славетною і такою потужною. Грушевський пропонує відновити ознаки тієї старої держави. Це він так казав — попередньої старої, вона наша стара, а тепер ми творимо нову. І як ми можемо її творити, не скориставшись надбаннями попередньої, княжої держави. Одна із цих ідей — це грошова одиниця. Дуже влучна. Просто гривня звідти, вона була срібною. Це була дуже серйозна грошова одиниця. Як ми можемо її проігнорувати? Вона зараз також має бути нашою одиницею”.
Грушевський переконливо пояснював суспільству, якою має бути нова грошова система. Він писав про це у пресі та розповідав читачам, якими бачить українські гроші. Продовжує Андрій Бойко-Гагарін:
“Михайло Грушевський продовжує роботу з популяризацією відродження української грошової системи, друкує статті в газетах і пропагує те, що треба ще мати середній номінал, який би містив половину карбованця. Тому що карбованець — це ще достатньо дорого. І він стверджує, що половиною карбованця має бути гривня. Тобто він аргументує, що взагалі наша справжня грошова одиниця історична — це гривня, як було за Великих Князів. Вона має ділитися на 100 шагів, як у європейських державах”.
Грушевський мав неабиякий авторитет і домігся свого. Вже 1 березня 1918 року Центральна Рада ухвалила Закон “Про грошову одиницю, биття монети та друк державних кредитових білетів”, яким запровадили нову грошову одиницю — гривню. Вона поділялася на 100 шагів і дорівнювала половині карбованця. Фінансова система держави — запрацювала. Далі розповідає історик, завідувач сектора “Музей Української Революції 1917-1921 років” Національного музею історії України Олександр Кучерук:
“Державний банк видавав гроші на різні потреби, згідно із бюджетом. Платилася зарплата, відповідно, платилися податки. Податки, до речі, на той час платилися досить справно. Такий своєрідний цікавий момент, одна із форм сплати податків. Квитки в театр продавалися досить активно. І на кожен квиток видавалася одна така собі податкова марка, яка складалася з двох частин. Половину відривали і клеїли на квиток, а друга залишалося у продавця. І таким чином це була форма обліку і сплати податків. Навіть якщо говорити про слово “податок”. Наприклад, перше приміщення, куди перемістився Секретаріат, тобто перший уряд, це Хрещатик, готель “Савой”, який належав місту. І Секретаріат платив орендну платню місту за те, що використовував це приміщення. Це сприймалося абсолютно нормально. Таким чином почала функціонувати ця система”.
Але запровадити власні гроші було лише частиною завдання, пояснює історик Олександр Кучерук. В Україні на той час не було ані власної банкнотної фабрики, ані монетного двору. Тому виробництво грошей доводилося організовувати фактично з нуля — шукати друкарні, папір, обладнання та місця для зберігання великих накладів:
“Перші гроші друкувалися на нинішній вулиці Чикаленка, у четвертому номері. Будинок, на жаль, не зберігся. Там була славнозвісна друкарня Кульженків. На той час це була одна з найкращих друкарень. І вони взялися друкувати ці гроші. Папір дуже спеціальний, його не вистачало. А тут тримільйонними накладами треба друкувати досить серйозні папери. Вони повинні мати якийсь захист, але не завжди це вдавалося, не завжди вистачало паперу відповідній якості. І плюс — якщо ми надрукували умовно 50 мільйонів якихось банкнот, де їх зберігати? Їх же десь треба скласти, сховати. І була спеціально створена структура, яка називалася “Комісія із заготівлі державних паперів”. Це така калька з російською попередньої структури. А тоді знайшли приміщення, як не дивно, але це було належне приміщення на сучасному бульварі Шевченка, де зараз Академія адвокатури. А тоді це була така невелика тюрма — Арештанські роти. Там стіни грубезні, охорона надійна. До речі, якщо зараз піти туди у двір, то можна побачити ґрати, товщиною ледь не з руку бруси. Ось там зберігалися гроші”.
Разом із гривнею до нової грошової системи увійшла ще одна давня українська назва — шаг. Вона теж не виникла у 1918 році: шагами в Україні називали дрібні гроші ще за кілька століть до цього, а саме слово залишалося в мові та грошовій лічбі. Тож, створюючи власну грошову систему, звернулися і до цієї знайомої українцям назви. Відтоді шаг став уже офіційною частиною гривні.
Срібна гривня Київського типу
Розповідає Владислав Безпалько:
“З шагами теж дуже цікава історія. Вона чимось мені нагадує історію гривні, з якою стикнувся Грушевський. І зараз ми в цій історії самі перебуваємо. Грушевському довелося перезавантажити поняття гривні, отієї давньої, і запропонувати її народу та своїм політичним партнерам, своїм сподвижникам. Він свого часу писав в газеті статті, де резюмував певну дискусію, яка для нас залишається за лаштунками, але відчувається, що там були різні думки, і він переконав своїх колег, що має бути гривня. Гривня ділилася на розмінні одиниці — шаги. Шаги на той час для пересічного громадянина, жителя Києва чи Білої Церкви, були звичним словом. Це на той час була народна назва монети “пів копійки”, яка була в обігу. Ця назва всім була відома, нею користувалися в побуті. Звісно, в документах так її не вживали, як і не вживали назву гривня в офіційному обігу. Однак у шагів на той час була кількасотлітня історія в українській мові та культурі”.
Спочатку шаги планували карбувати як звичайні монети. Але в обігу вони з’явилися зовсім в іншій формі — як невеликі розмінні марки. Їх випускали номіналом 10, 20, 30, 40 і 50 шагів, а зовні вони справді нагадували поштові марки. На звороті навіть був напис: “Ходить нарівні з дзвінкою монетою”. Шаги у новій грошовій системі опинилися цілком природно. Далі розповідає Андрій Бойко-Гагарін: “
Слово “шаги” використовували люди у повсякденні. У живій народній мові. У Панаса Мирного, Лесі Українки, у “Кайдашевій сім’ї”, коли Кайдашиха по шажочку дітям роздає під час сватання сина до Мелашки. Тобто — термін побутує і його приймають як сталий, народний, який вживається”.
Утім, нормально працювати грошова система могла лише за умови відносної стабільності. А її в Україні ставало дедалі менше. Якщо 1918 року становище населення було ще відносно кращим, то вже 19-го ситуація помітно погіршилася, а 20-го року частина людей опинилася на межі бідності. Тривала війна руйнувала економіку і створювала безліч практичних проблем: надруковані гроші не завжди можна було доставити до українських міст через зруйновані залізниці, нестачу палива та зміну контролю над територіями. Продовжує розповідати історик Андрій Бойко-Гагарін:
“Загалом на 1918 рік, якщо подивитися по оголошеннях “наймемо кухаря, швачу, доглядачку”, можна зробити висновки, що приблизно 2-3 тисячі гривень складала середня зарплата. У 1919-20 роках ці суми зростають несуттєво, але ціни зростають. Тобто за цю суму людина вже не могла собі дозволити товари. І у нас також є підозра, що ціни, опубліковані в газетах наказами місцевих влад на ринках, могли не відповідати фактичним цінам. Тому що люди, які володіли товаром, могли його пропонувати дорожче. Але офіційно з’явилося ряд свідчень про ціну дуже багатьох товарів. Навіть було свідчення про те, що 10 гривень коштував прийом у лікаря. Але знову-таки, це по офіційних даних. За неофіційними даними — сказати складніше. Із цікавих фактів — ми отримали з архіву Волинської області дані про ціни на ринку в місті Луцьку на початок 1919 року. Аналізуючи ці ціни, я побачив там буряк, картоплю, цибулю, перець навіть був. Можна було одразу впізнати всі необхідні інгредієнти для борщу. Зрозуміло, що є ряд регіональних рецептів, це ми до уваги не брали. Ми взяли найбільш класичний рецепт і підрахували, що індекс борщу на 1919 рік складав 8 гривень 28 шагів”.
Інфляція у ці роки була проблемою не лише в Україні. Після Першої світової війни знецінення грошей переживали багато європейських країн. Війна підірвала економіки, порушила торгівлю та спричинила дефіцит товарів. В Україні ці процеси посилювалися додатково. Розповідає Олександр Кучерук:
“Часи революції, протистояння і боротьби за державність не сприяли стабільності ні грошей, ні внутрішньої ситуації. Інфляція потихеньку з’їдала. Скажімо, на початку введення гривні на деяких газетах писали дві ціни — у попередніх копійках і в шагах. Було, умовно, 30 шагів, а далі потихеньку доростає до гривні. І наприкінці 19-го року газети коштували по 5 гривень. Тобто — інфляція, і це стосувалося не тільки України. Після Першої світової війни всі економіки страждали”.
У наступні роки доля гривні змінювалася разом із політичною ситуацією. За Гетьманату Павла Скоропадського основною грошовою одиницею знову став карбованець, втім із приходом Директорії наприкінці 1918 року повернулася і гривня. Після встановлення радянської влади її поступово витіснили з обігу. Загалом за цей короткий період гривня встигла стати повноцінною валютою української держави і мала досить сильні позиції за кордоном. Продовжує розповідати історик Олександр Кучерук:
“На початках гривня була досить серйозною і сильною. Її приймали в банках і на обмін в усіх країнах. Коли виїжджала українська делегація чи дипломатична місія в іншу країну, то їй видавали гроші у гривнях. Вони йшли в банк і міняли на місцеву валюту. Нашим гривням довіряли, це була та валюта, яка чогось була варта. Це було аж до 21-22-го року, коли відомі останні повідомлення про обмін української гривні на ту місцеву валюту. Якщо приймали гривні, то знали і вірили, що на неї можна буде щось купити і так далі. До речі, навіть у совєтський час, коли не вистачало грошової маси, тоді платили, наприклад, 10 гривень наших за 50 копійок російських. Таке відбувалося змішання грошове. А потім, коли Москва укріпилася, то все це діло прикрила і знищила”.
Зі встановленням радянської влади з обігу поступово зникли не лише гроші УНР. З публічного простору намагалися прибрати навіть згадки про українську грошову систему. Про гривню переважно говорили як про гроші давніх часів, а шаги на десятиліття майже зникли із повсякденної мови. Чому так сталося — пояснює Владислав Безпалько:
“Більшовики доклали великих зусиль до того, щоб шаги вивести з мовного і культурного обігу українських громадян. Шаги асоціювалися з Українською народною республікою. А коли говориш “Українська народна республіка”, необхідно згадати, що був уряд. А чому він був? Хто це такі? Виникає багато питань, і вже не можна обмежитися просто тим, що це були буржуазні націоналісти, чиїсь там запроданці. Щоб не було ніяких запитань, шаги були засунуті настільки далеко, наскільки можна було їх засунути. Ніде не можна було згадати, що це була розмінна одиниця гривні Української народної республіки. Тому що гривня була тільки у давні часи, у Київській Русі. А потім гривні не було. Ніякої народної республіки і ніяких їхніх грошей, своїх українських, не було. Про це не можна було писати. Змінювалися просто цілі пласти українського культурного надбання, такі як приказки, прислів’я, де безліч було вживання “шаги”, “шажок”. Усе це потроху замінялося, вилучалося, сепарувалося, перевірялося якимись спеціально навченими людьми, які здійснювали цензуру”.
І хоча від доби УНР минуло вже понад століття, ця історія ближча до нас, ніж може здаватися. Олександр Кучерук згадує людину, яка встигла двічі користуватися гривнями — спочатку за Української народної республіки, а потім у незалежній Україні:
“У нас був один знайомий, який прожив 99 років. Він помер років 15 тому. І коли функціонував Музей української революції в будинку Центральної Ради, він до нас приходив час від часу. І я його завжди там показував публіці: дивіться, це людина, яка другий раз у житті користується гривнями. В добу УНР і в сучасності. Його звали П’яник Юрій Васильович. Питаю, а ви щось пам’ятаєте? Каже, ну що я пам’ятаю? Ну, давали мені пару гривень на морозиво, от я бігав і купував. Малим ще був. Але, з іншого боку, про що це говорить? Що це було не так і давно. Бо можна побачити людину, яка тоді і зараз жила із гривнями у кишені”.
На початку XX століття Михайло Грушевський відродив гривню як ідею національної грошової одиниці української держави. Після поразки УНР радянська влада витіснила її з обігу і десятиліттями намагалася стерти пам’ять про власні українські гроші. Та гривня знову вижила. Через сім десятиліть Україна відновила незалежність — і згодом повернула власну національну валюту. Як це сталося — слухайте у наступній серії.
—
Владислав Красніцький, Олена Бадюк; опубліковано у виданні “Українське радіо”