Лозунг виборчої кампанії 2019-го знову став актуальним, коли вчора у Овальному кабінеті Білого Дому зачепили нашу гідність і право розпоряджатися власною свободою.
Публічний конфлікт, що спалахнув між президентом Трампом і президентом Зеленським (за активного підбурювання віцепрезидента Венса), свідками якого став увесь світ, просто відкрив карти, які досі ховалися під столом.
Зазвичай гарячі дискусії переносяться до кімнати переговорів, а не під камери софітів. Як пише британська і французька преса, діалоги з премʼєром Великої Британії Стармером і президентом Франції Макроном також не були спокійними. Сторони теж підвищували тон, але назовні виглядало так, що лідери – чи не найкращі друзі (якщо допустити, що існує таке поняття взагалі між очільниками держав).
З приїздом Зеленського до Білого Дому ще на початковій стадії цієї підготовки було зрозуміло, що не все може піти по сценарію. Занадто багато емоційних струн було задіяно до цього. Більше того, угоду про рідкоземельні матеріали команді президента України пропонували підписати ще у Києві, розуміючи позицію Банкової увʼязати це питання з головним для нас сьогодні – питанням гарантій подальшої безпеки. Але якимось чудом (і не без допомоги європейських лідерів) Білий Дім умовили піти на запрошення президента до Вашингтона.
Відразу скажу, що я не вірю в жодну з конспірологічних версій, що “прийом зі скандалом” готувався заздалегідь. Але й не скажу, що “биття горшків” як опція відкидалася. Причому, з двох сторін. Американці добре знають профайл Зеленського (та й ми самі можемо з майже 80%-ю впевненістю сказати, як він себе поведе, якщо його вивести на певний рівень дискусії). Так само і наша сторона знала, що питання гарантій безпеки (які команда Трампа не збирається ні декларувати, ні переглядати) стане каменем спотикання.
Сценарій передбачався такий:
– дипломатичні реверанси;
– велика дискусія за зачиненими дверима;
– вихід на підрисання угоди;
– стримані коментарі після її завершення;
– повернення і підготовка до рамкової угоди про припинення вогню (власне, я сподівався, що критична точка буде саме в цьому місці).
Білий Дім тиснув би на те, щоб дати йому ще якісь аргументи, аби всадити за стіл перемовин Росію.
Ми б вимагали те, що США нам давати не збираються.
Тобто фактично цією поїздкою ми б обнуляли можливості реалізації “швидкої перемоги” Трампа, яку він публічно обіцяв. Але така диспозиція, повторюсь, мала б статися дещо пізніше – на моменті організації тристороннього формату Україна-Росія-США.
Але давайте будемо відверті. США уже на цьому етапі хотіли набрати балів за рахунок поступок виключно України. Оскільки тільки такою є тактика всадити Путіна за стіл переговорів (нагадаю, що РФ станом на зараз від жодних своїх забаганок, оформлених у Стамбулі, не відмовилась). Інших тактик у Білому Домі не вигадали.
Тому чи треба будо демонструвати нашу позицію в Білому Домі? Очевидно. Чи потрібно було намагатися згладити це в публічній частині? Це теж очевидно. Чи потрібний зараз суспільна підтримка позицій України, висловлена президентом Зеленським? 100%.
І тут ми повертаємось у ситуацію тримісячної давності. Коли я писав про червоні лінії, які мають бути виставлені і донесені публічно до нової адміністрації Трампа ще до інаугурації, щоб не складалося помилкове враження, що Україна готова на все, аби “просто перестали стріляти”. І що План перемоги президента, який він презентував у вересні у Вашингтоні, передбачає поетапне виконання усіх пунктів, а не лише одного, який не впливає ні на подальші спроможності України воювати, ні на глобальне змушування Росіі відмовитись від своєї стратегії відродити “Варшавський договір” і повернути статус супердержави (що, зрештою, не має подобатися ні Вашингтону, ні Пекіну).
Що ми маємо в сухому підсумку?
На найближчі тижні варто очікувати не просто суттєвого похолодання зі США. А кризи міждержавних стосунків. З якої, очевидно, ми без посередництва Європи не вийдемо. Головне завдання – не втратити ті елементи, які допомагають нам стримувати фронт і які заважають Росії бити по тилу. Тут все зрозуміло.
Друге – це кооперація сил, засобів і можливостей Європи. Яка хоч і є слабкою, проте, має зрозуміти свою історичну роль – раз пережити страх, ніж постійно бути заручником стратегій Вашингтону.
Третє. Створення Оборонного Союзу навколо України.
Ну, і четверте. Це наш внутрішній стан. Якщо ми не розклеїмось всередині, вистояти буде легше. Можливо, повторюсь, але президент Зеленський має зараз суттєво посилити свою підтримку всередині суспільства. Можливо, навіть повернувши Валерія Залужного в Україну і призначивши його премʼєром обʼєднаного уряду.
Вкотре наголошую, що це – не чиясь технологічна розробка, а розуміння, що в критичний час треба йти на кроки, які елементарно дозволять усім нам вижити. Джерело: https://censor.net/ua/b3538643