Після відспівування останні сто метрів до місця упокоїння давалися дуже тяжко. Знову голосила мати, знов ридала дружина, мовчки плакали друзі. В останню путь воїна Максима проводжало дуже багато людей. Ще більше пам’ятатимуть його як гарного майстра.
31 серпня йому мало виповнитись 37 років. До цієї дати Максим Наточий не дожив сімнадцять днів.У школі Макс, як його усі називали, мало чим відрізнявся від інших. Слухав рок-музику, любив пригодницькі фільми, захоплювався футболом. За характером, як кажуть знайомі, був врівноважений, але часом міг сісти на бісика.
Коли закінчив міжнародний університет розвитку людини «Україна» за фахом «Фінанси і банківська справа», знайти роботу за спеціальністю на той час не міг. Та оскільки був рукатий і мав хист до будівельних робіт, зайнявся цією справою. Як розповідають близькі та друзі, Максим міг «з нуля» звести будинок, провести внутрішні роботи і обладнати його усім необхідним – від електромережі, водопостачання, опалення до меблів.
Його цінували і поважали всі, тому що одразу відгукувався на прохання допомогти з ремонтом чи будівництвом. Як спеціаліст широкого профілю Максим був зажди затребуваний, його запрошували на роботу то до Києва, то до Одеси, то в інші міста і села України.
Проте в лютому 2023 року, залишивши мирну професію, він пішов добровольцем на фронт. Спочатку Максим потрапив у навчальний підрозділ, де дуже швидко опанував професію снайпера. А коли отримав відповідну кваліфікацію, його відправили в частину, яка діяла на Бахмутському напрямку. Виходячи на позицію, свої завдання снайпер Наточий завжди виконував точно. Кілька десятків ворогів назавжди забули про свої наміри і залишились лежати поблизу Мар’їнки та Костянтинівки.
У липні він отримав осколкове поранення у плече, але швидко повернувся до бойових обов’язків. Причому хірург витяг з нього найбільший осколок, а кілька дрібних, проте некритичних, залились в тілі.Коли Максим звернувся по допомогу на тепловізор, знайомі й друзі змогли зібрати лише двадцять тисяч гривень, ще сорок п’ять він додав зі своїх бойових.
Останній меседж Максима «Повезу патрони пацанам» надісланий 13 серпня. А 14-го його не стало. Чому снайпер, який мав того дня відпочивати після виходу на «нуль», віз БК на передову? Можливо це належить до розряду військових таємниць. Як і ті обставини, за яких разом з ним у місці розвантаження загинуло ще багато наших вояків.
Військові, котрі вже мають фронтовий досвід, подейкують, що без «наводки» там не обійшлось.Передивляючись фото, зроблені Максимом на фронті, помічаєш, що навіть там, у тих жорстоких умовах, він не зачерствів серцем. Серед них є не тільки траншеї і бойове спорядження, є заходи і світанки, є доволі тварин (кошенята, собаки, черепаха, єнот), яких солдати рятували та підгодовували.
Знаменно, що на Херсонському напрямку воюють молодший брат Максима Сашко, якого призвали ще минулого року, та батько Олександр, який на цей час перебуває у відпустці. Якось у червні трапився такий день, коли брати були на відстані двадцять кілометрів один від одного. Поговорили по телефону, але зустрітись так і не довелось…
Максим нагород не мав. Проте, сподіваємось, що командування колись оцінить роботу нашого героя. А пам’ять про нього збережуть друзі, близькі, дружина Ірина та син Олег.
Роман Любарський