Чому наші слов’янські предки стали українцями?

Чемпіонат світу з футболу в Катарі як Золотий батон світового футболу

29/11/2022 AA 0

Останніми днями, перед черговою хвилею ракетних ударів країни-терористки Росії, однією з топ-тем в українських медіа стали результати виборів до Національного олімпійського комітету (НОК) України. За […]

FacebookTwitterРесурс

Питання виникнення та становлення самоназви одного з великих європейських народів, українців, не дає спокою не тільки власне йому, але і оточенню, не байдужому до оцінок минулого нашого народу, чиї землі є прабатьківщиною слов’янства…

Чому так?
Чому досі не знаємо правди?
Чому слухаємо усілякі байки від лукавих недругів і остаточно не виявили походження самоназви народу?

Спробуємо з’ясувати…

Історична доля українців, які після нищення імперськими силами пам’яті про правдиве минуле народу, після втрати знань про давні слов’янські державності (Артанію, Дулібський союз, державу Рось), не була легкою. Проте почуття того, що правда переможе, а єдність дасть свої плоди, не втрачалось.

Основи цієї єдності закладались задовго до періоду XIV-ХVІ ст., коли поняття українець поступово почало індифікувати наших предків.

1Пам’ятник українським козакам на полі Берестецької битви в с. Пляшева

Щось дуже важливе стимулювало центральну частину давніх слов’ян, розселених від Західного Бугу до Дону, від Прип’яті до Чорного моря, називатись українцями.

Спроби імперських істориків ХІХ ст. пояснити назву українці від витягнутого з компільованих у Московії давньоруських літописів слова «окраїна» (в текстах «оукраїна»), стало лишень приниженням підлеглого народу, який не міг по суті бути «окраїнним» сам до себе.

Таке трактування лише збурило українську інтелигенцію і започаткувало пошук нею справжніх витоків назви.

Серед оприлюднених версій слід згадати варіанти пояснення походження назви Україна від поняття «окраяна» (тобто чимось обмежена, оточена, відділена) та від поняття «край» (батьківщина, рідна земля).

Слабкість цих версій в їх натягнутості, поверхневості, бо вказані поняття побутують у всіх слов’янських народів і не є чимось особливим. Вони не ідентифікують окремий народ бо не є предметом гордості і особливої шани.

Згодом набула популярності версія походження назви Україна від поняття «укри», назви якогось невідомого нам древнього народу, частина якого з часом оселилася на Балтійському Помор’ї.

Але чому ці загадкові «укри» опинились на Балтійському Помор’ї і звідки вони мігрували, прихильники версії пояснити не можуть.

То чому ж народ, землі якого стали центром слов’янотворення, назвався українцями?

Яка причина?

Варто підкреслити, що головною помилкою представленої вище версії стосовно балтійських укрів є націленість на те, що укри це обов’язково якесь плем’я чи народ.

А насправді це не так!

Дослідження слов’янського світогляду, системи давнього православного просвітництва, яка побутувала у слов’ян тисячоліттями тому (в Артанії, Дулібському союзі, в державі Рось), дають чіткі відповіді на поставлене запитання.

Укри – це древня верства, специфічна група людей, частина інтелектуальної верхівки древнього суспільства, це вчителі та дослідники високих духовних знань Прави.

Це обдаровані від Бога люди, носії знань світоустрою, навчені вищими православними духівниками, Рахманами, та посвячені керівною Троянню на справу просвітництва.

Вони – духівники і Отці з тісним контактом з Правою (Вселенською управляючою силою Всесвіту), з душами шанованих Предків. Вони науковці які вчать слов’ян високих духовних знань.

Одночасно вони хранителі давнього православного світогляду, даного Творцем і Правою, успадкованого десятками тисячоліть тому!

В різні епохи, в різних місцях, в Європі, в Азії, в інших куточках планети, їх називали по різному: мудреці, Отці, Старійшини, волхви чи волхви-укри.

Саме волхви-укри, або духовні учителі, науковці (УКР – «УКріплений Розумом» або «сильний духовним розумом» ), і є тими загадковими украми, людьми з надзвичайно давнім та надзвичайно духовним минулим.

Вони є частиною православної Рахмано-волхвівської системи, яка була головним духовним стрижнем слов’янського суспільства.

Задовго до нової ери, разом з вищими Отцями (Рахманами всіх рівнів посвяти), волхви-укри створили потужній осередок православного просвітництва на землях Історичної Волині.

Тут вони започаткували процес духовного просвітлення місцевих європейських народів та дали ім’я своїм учням – роси (рівнів орійських, просвітлені люди), а також слов’яни (духовні послідовники давнього Отця Слави), та дуліби (дар у любові, об’єднані любов’ю).

Історія волхвів-укрів, як і всієї Рахмано-волхвівської системи, є водночас і величною і трагічною.

2Козацький прапор 1651 року з рівнобоким православним хрестом волинського типу

З часу появи цієї системи у Європі та з періоду зростаючої боротьби проти неї носіїв темних вчень та окультизму, Рахмани та волхви виконали гігантську об’єднавчу роботу та збудували на Волинських землях низку центральнослов’янських держав.

Спочатку постала Артанія, далі Дулібський союз, а потім держава Рось.

Проблеми останньої пов’язані з наростанням ідеологічної та збройної боротьби проти неї верхівок домінуючих в Європі та Азії імперій, які стали носіями темних ідеологічних систем, ворожих до Прави та православного просвітництва, лукаво схованих під покривалами псевдоправослав’я та імперського візантизму.

Темними впливами була охоплена і частина «еліт» роських провінцій. Вони ініціювали війни з Росью та організовували походи на духовну столицю – Соуренж.

Спробою боротьби Роської держави з такими ворогами були не тільки походи росів на південь, захід та схід (згадайте Святослава Хороброго), але й намагання формувати нові духовні центри на оточуючих центральний регіон землях.

Але де був цей центральний регіон слов’янства?

Він завжди залишався на земелях які історики іменують Великою Волинню.

Ще у X ст. н.е. арабський дослідник Аль-Масуді письмово згадував про землю першого, корінного і найголовнішого у всіх слов’ян народу – народу «волінана».

Волинь (або ж земля волі, земля духовно вільних від духовної нечисті людей) завжди була першим світоглядним центром слов’янства, споконвічною землею Першої Трояні – ядра Рахмано-вохвівської системи.

Місце діяльності Першої Трояні охоронялось Роксоланню, кільцем земель з 12-ти паланок, як центру держави, яку надалі Отці назвали Україною (землею духовних вчителів, волхвів-укрів).

Роксолань, як паланки на Погоринні, які розташовані між Стирем, Случем та Кременецьким кряжем, заселяли виключно переконані роси – носії високих духовних знань, шанувальники Прави та давнього православного світогляду, міцні воїни та вільні люди.

Саме населення Роксолані та земель Волині, у період XIV-XVI ст.н.е., твердо залишалось носієм православного роського світогляду та щиро шанувало духовних вчителів – волхвів-укрів.

Тут плекалась правдива роська просвітницька ідея, яка ширилась в народ через місцеві навчальні заклади (школи, академії), через книгописання та книгодрукування.

В межах Роксолані були виховані ті, хто заснував Запоріжську Січ – навчальну базу та осередок козаків-характерників (Рахманів-воїнів, духовних воїнів).

3. Козак Мамай – образ характерника, духовного воїна-Рахмана

Варто сказати, що перші реєстри козаків на Запоріжжі були виключно волинськими. Волинськими були і перші керівники Січі (СІЧ – Світло Ірію Чисте), які походили з Рахмано-волхвівського середовища краю.

Вони подарували Січі сакральну волинську православну символіку (рівнобокі волинські хрести), яка надалі стала називатись козацькою.

Волинські Рахмани та волхви у XVI ст.н.е. плекали надію на повернення величі нової духовної слов’янської держави, тоді з назвою Волинь (про це говорять мапи тих століть).

Проте після агресивних намагань московського царату у XV- XVI століттях привласнити всю слов’янську минульщину держави Рось шляхом підробки літописання (про це читайте в інтернет-статті «Давньоруські літописи – це фальшивки 15-16 століть!») сталось свідоме закріплення назв Україна та українці для нашого народу, що дозволило духовно вирізнити справжніх слов’ян від псевдослов’ян та їх ідейних покровителів.

Назва українець стала вказувати на належність до світлих душею людей, тих, які шанують Праву та Творця!

В період визвольних воєн українського народу XVII ст., в період козаччини та діяльності козаків-характерників (духовних воїнів-Рахманів), це обумовило величний сплеск православної духовності.

Головним гаслом українців стала боротьба за волю, що в сакральному плані означало – бути вільним від темного, від окультного, магічного, антиправославного, псевдослов’янського, свідомо берегти в чистоті своє людське єство!

Великий внесок у цю боротьбу вніс величний керівник Української держави 17 століття  Іван Богун. Про нього читайте у статті «Іван Богун: таємниці українського минулого».

Саме у період XVІ-XVIІ століть відбувається безповоротне і остаточне закріплення духовними Отцями назви нашого народу – українці (духовно багаті люди, послідовники волхвів-укрів), та назви держави – Україна (країна духовно багатих людей, країна де шанують духовних вчителів).

І на завершення…

Нищення України зовнішніми і внутрішніми ворогами у XVІІ-XVІІІ століттях, вбивство духовних лідерів (Рахманів, волхвів, волхвів-укрів), репресії проти культурної та духовної еліти українства в ХІХ столітті, послідовне затоптування знань та заповітів предків, призвели до значної втрати духовної основи української самосвідомості.

4Давні православні хрести на могилах 17 ст. кличуть нас знайти правду

До того ж подібна репресивно-окультна практика з боку ворожих до українства імперій тривала майже все ХХ століття!

Тому маємо результат – критично небезпечне спустошення української родової пам’яті…

Звідси очевидний висновок.

Таке спустошення родової пам’яті не дає нам змоги зрозуміти, чому народ, який тисячоліттями був відданий православному світогляду, прагнув духовних православних знань, який шанував Творця та Праву, народ який оберігав велич духовних вчителів, був названий ними українцями!

Можливо варто виходити з історичного безпам’ятства?

+   +   +

З видання “Братство Богуна”, №7, 2022 р.

MIXADV

цікаве