« Мені соромно, як я повівся з  тобою»…

Чемпіонат світу з футболу в Катарі як Золотий батон світового футболу

29/11/2022 AA 0

Останніми днями, перед черговою хвилею ракетних ударів країни-терористки Росії, однією з топ-тем в українських медіа стали результати виборів до Національного олімпійського комітету (НОК) України. За […]

…З ніжного дівочого обличчя лагідні очі  дивляться на світ довірливо, прямо і не помічають ні графічних силуетів зловісного лісу, ні стривожених зграй птахів над ним, ні оранжевої заграви  від…Цього разу не від вибухів. Можливо, від затемнення сонця. Або  від повного захмареного місяця. Або від НЛО. Уже сама картинка на палітурці книги «Сороки далекого села» налаштовує читача  на драматичні сюжети, а текст не відпустить до заключного рядка.

     «Сороки далекого села» надрукована у кропивницькому видавництві «Імекс ЛТД». Редактор – Олександр Архангельський, коректор – Людмила Островерх, дизайн обкладинки мій. Це вже третя за два місяці(!) книга, яку підготувало Кіровоградське обласне літературне об’єднання «Степ» імені Віктора Погрібного. Перша «Тенета помсти» – збірка довоєнних оповідань на тему  відплати за негідні вчинки. Друга  «Смертельний соль-дієз» – твори воєнної тематики, написані з кінця лютого по вересень 2022 року. Третя книга теж тематична. Це довоєнні  повісті та оповідання, створені у співавторстві.

      З передмови читач довідається сюрпризну біографію  повісті, що дала назву книзі. Це було студійне завдання  голови літоб’єднання «Степ» Ольги Полевіної.

    Головний герой – молодий лікар. По жеребу ми розібрали  епізоди з його життя, кожен з яких закінчується невдачею в любовних справах. Співавтори – ініціаторка проекту, редактор, коректор, я, Надія Чичкан, Олена Трибуцька, Тетяна Микитась, Максим Липкан, Людмила Макей. Більшість із нас розписала міські пригоди героя – зі зрадами, болісними втратами, обманами і гротескними ексцесами. А Максим Липкан відправив  лікаря до родичів у далеке село, де закрутилася містична інтрига. Зрештою  Ольга Полевіна  і  Олександр Архангельський впорядкували фрагменти і довели дію до фіналу, який хочеться охарактеризувати захоплено-метафорично:«Фонтан!»

     Оповідання «Гілочки під оксамитом»  виникло з моєї подачі. Партнери – Ольга Полевіна та Олександр Архангельський. Технологія: знову  по жеребу кожен пише не більше сторінки тексту та пересилає іншому. Той придумує  продовження, відправляє наступникові, котрий теж не уявляє, що написали попередники – і так двічі по колу. Я стартувала і випустила на арену чоловіка, дві доньки котрого народилися з різницею в кілька місяців. Співавтори  посварили його з ріднею, вигнали з дому, двічі одружили і нагадали, що за намагання всидіти на двох стільцях доведеться розплачуватися. А зрештою дозволили відчути радість від зустрічі з покинутим дітьми.

   Повість  «В вікно втікають пізній вечір з ніччю…» – найбільш ліричний твір  у книзі. Ольга Полевіна і Олександр Архангельський писали  вже не втемну, як ми  попередні твори, а  тандемно, тобто  узгоджували поведінку героїв, фабулу, антураж, стиль. Між двома студентами виникає  пристрасть, якої вони більше в житті не зазнали – і ці палкі стосунки брутально обриваються в апогеї. Через несприятливий збіг обставин, відсутність життєвого досвіду, невміння уникати різких кроків там, де треба спочатку розібратися,  найбільше ж – через уражене самолюбство. А  через роки: «Ти знав,як мене знайти? –  Звичайно…Слава Інтернету. Але я не смів. Мені соромно, як я повівся з тобою. Ти мене пробачила? – І ти пробач. Я була дурною дівчиною… під тиском батьків»…

    Знайома багатьом ситуація, коли вже нічого не можна змінити. Та й  не потрібно,бо життя склалося не так  і погано – а серце все одно непрохано щемить…

    Примітна риса «Сорок далекого села» – рельєфно описані другорядні і навіть епізодичні дійові особи. Іноді дрібна деталь чи репліка в кілька слів уже малює читачеві характер персонажа.

    Два твори з цієї книги були анонсовані в медіа і встигли нажити заочних опонентів. Вони стверджують: усе, що написане не за натхненням, а на замовлення чи за завданням і тим більше групою–то не є справжня література.  На що я відповідаю:  на шкільних уроках фізкультури залікові крос чи волейбол – теж колективний спорт і не справжні олімпійські ігри – зате м’язи зміцнюють  по-справжньому!

  А наші літературні ігри до того ж відбуваються не «на оцінку», а з величезним бажанням – і зараз  степівчани азартно  завершують черговий тренінг!

Ніна Даниленко,

прозаїк, член обласного літоб’єднання «Степ» ім. В. Погрібного( м. Кропивницький)

MIXADV

цікаве