Вивітрити московський дух зі свята Дня міста

Чисельність населення України на вільних територіях 31,5 мільйона

28/03/2024 AA 0

Міністерство соціальної політики презентувало Стратегію демографічного розвитку України на період до 2040 року. Вона на меті забезпечити довгострокове відтворення населення України, зокрема, в умовах війни, епідемії, бідності, […]

Цьогоріч відзначення Дня міста об’єднано з театральним фестивалем «Вересневі самоцвіти». За словами заступника міського голови м. Кропивницького Олександра Мосіна, це викликано воєнним станом і необхідність максимально обмежувати масові вуличні заходи.

Хоча багато років минуло з дня першого відзначення Дня міста, на той час Кіровограда, пам’ятаю його добре. Це була одна з подій у журналістській роботі, яка залишає глибокий слід. Тим більше, що мені випало бути не тільки репортером з висвітлення події, а й членом оргкомітету з проведення свята. А це справа далеко не рядова і дуже відповідальна: адже День міста до цього ніколи не проводився.

Надворі був бунтівний 1989 рік, коли активно пробуджувалися національні почуття українців, на довий час приспані московськими колонізаторами та їхніми сателітами в Україні. Серед них чи не головними апологетами поневолювачів виступали служителі церкви Московського патріархату в Україні. Принижений комуністичною диктатурою, здавна віруючий український народ, охоплений жорстким атеїзмом, відчув ковток свободи вірування, масово потягнувся до храмів, які почали відроджуватися, створював релігійні громади, традиційно виявив ознаки високої довіри священикам. Однак більшість з них не мали навіть початкової церковної освіти, миттєво одягли ряси Московського патріархату, служили йому всупереч українському національному відродженню.

Прихильники і «служителі Богу» вороже поставилося до проведення свята з українським змістом… Але воно відбулося… Та ще яке!!! Після вогненних перепалок, гострих суперечок, трохи не кулачних боїв дата його проведення була визначена більшістю голосів – ОСТАННІ ВИХІДНІ ВЕРЕСНЯ 1989 року. 29-го Україна відзначала день народження видатного діяча українського національного театру Івана Карпенка-Карого та чергову річницю Всеукраїнського свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти». Оскільки 29-е випало на робочий день – п’ятницю, День міста проводився 30 вересня та 1 жовтня. Повторю – 1989 року. Свято відбулось пречудово, нам з фотокором Володимиром Решетниковим було що подивитися і читачам розповісти. Матеріал редакція розмістила на повному розвороті газети з розгорнутим повідомленням на сторінці першій. Публікація ілюстрована 18 знімками (!). (Підшивки газети зберігаються у обласних бібліотеках міста, хто бажає – може почитати).

На святі були представлені найновіші вироби місцевих підприємств, зразки цивільної і військової техніки, оригінальні ретроавтомобілі і сучасні. Чудові виставки квітів і казкових виробів з них, виготовлені учнями і викладачами шкіл міста, демонстрація різних порід красенів-голубів, серед них поштові, неперевершені гербарії – все те радувало зір і поліпшувало настрій. Сотні людей захоплювались портретом Тараса Шевченка, виготовленого на звичайній друкарській машинці працівницею облархіву. Ще багато чудес представили відвідувачам свята народні умільці…

Чимало цікавих заходів тривало на Хуторі Надії за програмою «Вересневих самоцвітів», давали гастрольні спектаклі кілька провідних театрів України, показували свою майстерність співаки і танцюристи з Києва, Дніпра, Полтави, Львова, ясна річ – наші..

…Ну, а потім почалося… У роки головування Василя Мухіна (1991-1998) День міста нехай не так пишно, але відзначали у ті самі терміни. Міський же голова Олександр Нікулін своїми консультантами і порадниками визначив єпископа московського патріархату Пантелеїмона та його вірного помічника священника Боголєпа. Ці «божі слуги» ставили перед собою, заразом і перед міським головою та його найближчим оточенням, одну мету: повернути місту колоніальну назву – Єлисаветград, затвердити дату заснування його 1 липня (18 червня ст. ст.), відповідно відзначати День міста. Священики мали міцну підтримку колишнього громадянина Кіровограда, пізніше московита, путінського підданого В. Петракова. Цей ідеологічний агент Кремля видав у Москві книжку «Маленький Париж в старой открытке» (мова йде про Єлисаветград-Кіровоград). У ньому період найбільшої колонізації-русифікації нашого міста, ХІХ століття, особливо правління ним царського підсобника міського голови О. Пашутіна називається «золотою добою Єлисаветграда» (?!).

Паралельно майже одночасно Кіровоградська єпархія московського патріархату видає надзвичайно коштовну книжку «Спасо-Преображенський собор», де написано таке: «За ініціативою настоятеля Спасо-Преображенського храму при підтримці віруючих була споруджена велична ікона святої праведної Єлисавети. Цю ікону встановили у храмі у 1995 році, коли було започатковано святкування Дня міста». Писанина про копію св. Єлисавети, з якої місцеві художники зняли копію – абсолютна брехня, ніякої копії не існувало. Щодо дати заснування міста – брехня ще більша… Сім років відзначення забуте, викреслене з біографії міста. І ніхто у владі – ні гу-гу, немов води у рот набрали… Міський голова повністю згодився із слугами Москви. День міста відзначали у червні, незважаючи на опір національно налаштованої громадськості. Більше того, московські попи разом з покірною їм владою викреслили з історії міста навіть згадку про перше і найбільш яскраво проведене свято міста над сивим Інгулом. І сьогодні про нього – ніде ні рядка.

…Як не дивно, але і у подальшому керівництво міста йшло на повідку московських служителів церкви та представника Москви. Путінському Петракову надавали камери місцевого телебачення, радіоефір, він лівою ногою відчиняв двері керівників міста і потрібних йому ідеологічних установ… День початку забудови російським царизмом фортеці (нагадаю, 18 червня ст. ст., 1754 року) переписали на день забудови міста, у зв’язку з чим перенесли святкування. Потім його прив’язали до Дня машинобудівника, бо це свято найкрупніших підприємства міста… Коли і як завгодно святкувати – якби тільки не спільно з «Вересневими самоцвітами».

Один з керівників міста якось необережно зізнався мені: чому, каже, я маю відзначати День міста разом з областю? Тобто, правителів Кіровограда «давив» вождизм, велич особистої персони, що у їхньому розумінні називалося демократією і незалежністю. Багаторічними були суперечки, вагання, переконання. Зрештою, завершилося висновком, який напрошувався керівникам міста давно. Тобто, останнього тижня вересня, як і вирішувалося понад 30 років тому. А якби не було агресії?.. Та нехай – поправити помилку ніколи не пізно.

Ось іще давня проблема, яку утворили московити-окупанти: РІК ЗАСНУВАННЯ міста Кропивницького. Яка ще потрібна жахлива чи радісна подія, щоб впливові особи усвідомили: місто засновано на берегах Інгулу за два роки до початку закладення фортеці, тобто 1752 року. Йому цьогоріч виповнюється 270 літ. Архівні документи – свідчення тому, загляньте у нього, пора відкинути політичні брехні московитів різного рангу і їхніх місцевих поплічників. Пора чистити від них наші владні кабінети, не допускати їх балотуватися у ради будь-якого рівня, обмежити використання загарбницької мови.

Можливо, тоді перевертні, які називають себе російськомовними, згадають мову своїх предків. 30-ти років незалежності для цього не вистачило, бо майже 400 літ колоніального гніту зробило свою згубну справу, у результаті чого розмилася українська ідентичність. Тож об’єднати «Вересневі самоцвіти» з Днем обласного центру – правильний і давно назрілий крок. Давно пора вивітрити московський дух із нашого свята Дня міста.

Юрій Матівос

http://chas-time.com.ua/liudyna/vivitriti-moskovskij-dukh-zi-svyata-dnya-mista.html

Допомога антимосковському українському сайту в кібервійні з Росією –
реквізити: карта “ПриватБанк” № 4149 4993 4979 0855

MIXADV

цікаве