Одного разу до свята дня міста кіровоградцям навмисне приготували черговий замаскований антиукраїнський «прикол». Встановили пам’ятник міському голові російсько-імперських часів панові Олександрові Пашутіну. Такий подарунок приписують місцевим підприємцям, які спритно і швидко нібито погодилися дати на це гроші. Не перестає дивувати те, що ні на що українське грошей ні у кого тоді грошей було не випросити. Вже не один рік не доходили дальше розмов руки до спорудження пам’ятників Винниченкові, жертвам голодомору та політичних репресій та низки інших. Гроші по аналогії завжди знаходилися лише на храми московського патріархату.
В ЗМІ розгорнули широку компанію з агітації за Олександра Пашутіна, долучивши радіо, телебачення та газети високого рангу – «Україну-центр» та «Голос України». А якщо говорити відверто за Пашутіна, то він керував містом найбільше всіх – довгих 25 років, залишивши цим по собі пам’ять ще й написавши книжку про своє правління. Без неї ймовірно про нього та українське місто в руках росіян ми знали б набагато менше. І за це подяка. А ще подяка за одне речення чистої історичної правди в книжці. Писав Олександр Пашутін відверто, впевнено і без задньої думки, що його зрозуміють дослівно і вірно. Так от ним власноручно написано, а далі видрукувано те, що фортецю Св. Єлизавети будували з метою оборони цих земель від татар та… запорожських козаків. Нас від нас же вирішено було захищати, а вірніше загарбану у нас нашу рідну землю. З документів надрукованих у книзі науковця Анатолія Пивовара витікає, що до приходу росіян в наші степи, нічого вільного від козацької власності не було, то відібравши її треба було обороняти від повернення законним господарям фортецею і багнетами російського військового гарнизону.
Другою особливістю книги є те, що Олександр Пашутін відверто хвалебно з використанням високопарних епітетів восхваляє себе та свою власну діяльність. І правильно робить, бо до чого там скромність коли треба, щоб все слугувало власній справі. Видана за його життя і його коштом книга є справжнім тодішнім PR-ом (вважайте передвиборчим). А детальне вивчення біографії добродія Пашутіна говорить про невипадковість такого довгого терміну його правління. Серед Пашутіних він був вже не першим міським головою. До того не один рік ними були його дядько та батько. Потужний купецький рід прихопивший майже на сто років до своїх лабет місто міцно тримав його в своїх руках. Основним товаром серед багатьох інших в торгівлі Пашутіних був алкоголь. Обпоєне та підкуплене Пашутіними місто було довго під їх контролем…
Сучасною мовою говорячи – на лице підкуп та корупція. От звідки ноги ростуть у «славетного» нинішнього 100-го виборчого округу. Творити дива на виборах виявляється стала історична традиція «міста над сивим Інгулом». Зараз в умовах чергового витка в спіралі міського хаосу стало саме на часі вшанувати не кого-небудь, а міського поільця та «вдохновителя перемог» на міських виборах. Про слід п’ятої колони в цій справі розмова окрема. То чому дивуватися і з виборами 2015 року? Цього разу, здавалося обдурили саме п’яту колону. І хіба це неприємно? Особливо “криштально чесним” таке диво далося дуже важко. А хіба нормально було склавши руки «крииштально чесно» здати місто ворогу – його проросійській меншині? Але перемога половинчаста, бо обрали лише менше пропутінське зло.
Пам’ятник поільцю встановили перед міською радою розміром в натуральний зріст, з порожнім стільцем перед міським головою, щоб бажаючі могли присівши на нього сфотографуватися з «самим». Все на одеський манер. Так і став Кіровоград, який незабаром перейменують, без усякого сумніву, нарешті на український лад, став “містом порожнього крісла”.
Але є і по-людськи сумний аспект, бо колись у місті була сплюндрована та знищена в більшовицькі часи занедбана і забута могила цього кандидата на історичну дерусифікацію Олександра Пашутіна. Його останки з такими «заслугами перед…» ніхто і не думав вшанувати, перепоховати… А потім зовсім не випадково почалася «пашутінсько-єлисаветградська істерія», яка вигідна в на часи лише нашим північним сусідам під прапором історичності в умовах розв’язаної проти нас гібридної війни. Вражені нею в «серце» та інші місця не сидять склавши руки, а виють про історичний Єлисаветград. І про це треба не забувати ніколи. Не забувати, що справжній ворог поруч вже у нашому українському домі, що він їсть наш хліб і сало, люто ненавидить нас, мабуть саме за цю смакоту, і вже вважає нашу хату …своєю!!!
Читать полностью: http://h.ua/story/424662/#ixzz3tMF2zS1d
Допомога антимосковському українському сайту в кібервійні з Росією –
реквізити: карта “ПриватБанк” № 4149 4993 4979 0855