Корупція made in China. Китайська допомога перетворює країни третього світу на колонії Піднебесної

У липні 2021 політична верхівка «Слуги народу» несподівано заходилася цілувати в усі місця роздавати компліменти панівному режиму Китаю. Спочатку голова фракції «слуг» у Верховній Раді Давид Арахамія заявив у інтерв’ю китайським ЗМІ про наміри переймати досвід Комуністичної партії Китаю в управлінні економікою та розбудовою держави. Зокрема, йому сподобалося, що в кожному населеному пункті Піднебесної є партійний осередок – мовляв, от би й нам так. В унісон до Арахамії виступив з одами Пекіну і голова партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко. Він похвалив Китай, бо той за короткий термін подолав бідність і будує гармонійні відносини з партнерами в усьому світі.

«Слуги» й китайці – браття навік?

Прозахідні та опозиційні до «слуг» політичні сили відреагували на ці прокитайські оди української влади гострою критикою. Як можна розхвалювати авторитарний режим Пекіна, який придушує демократію, провадить жорстку цензуру та організує репресії щодо опонентів режиму та цілих етнічних спільнот? Як можна брати за приклад досвід компартії, якщо в Україні ця партія заборонена, її перебування при владі офіційно визнане злочинним, і щодо ідеологічної спадщини цієї партії проведена кампанія з декомунізації? І з яким світом у Китаю гармонійні відносини – із тим, який зовсім нещодавно, на засіданні «Великої сімки» домовлявся про спільну протидію китайській експансії?

money.jpg

Зрозуміло, що саме зараз у Китаї з розмахом відзначають сторіччя Комуністичної партії, і з цієї нагоди в усьому світі організований збір величальних заяв на адресу Пекіна – від будь-яких закордонних політиків, готових ці заяви озвучити. Але те, що наговорили «слуги», – це вже занадто навіть для святкових вітань. Вони що, перегрілися в аномальній київській спеці? Чи в них знову щось вирвали з контексту, як це регулярно трапляється зі спікерами Зеленського?

Як виявилося, ні. 13 липня президент Володимир Зеленський телефоном поговорив з лідером Китаю Сі Цзіньпіном. І за підсумками цієї розмови показав майстер-клас: дивіться, як може хвалити старшого китайського брата справжній професіонал розмовного жанру.

Китай – економічний партнер України номер один, ми вдячні йому за допомогу вакцинами та інвестиції. І пропонуємо прогнутися стати для Пекіна «містком у Європу». А ще українська влада підтримує концепцію єдиного Китаю (привіт репресованим уйгурам, побитим і ув’язненим гонконзьким протестувальникам, ну і Тайваню, який живе в перманентному очікуванні вторгнення з материка). В обмін на лояльність Зеленський хоче безвізу з Пекіном та збільшення інвестицій в українські інфраструктурні проєкти, зокрема «Велике будівництво».

Одразу слід сказати, що з економічним партнером номер один Зеленський перебільшив – ну такий уже цей жанр компліментів, що поробиш. Китай справді є найбільшим покупцем українських товарів та найбільшим експортером до України. Але тільки якщо не брати до уваги весь Євросоюз, а розглядати країни ЄС окремо. А так на ЄС у 2020-му припало 18,6 млрд українського товарного експорту (37,8%), а на Китай – 7 млрд (14,5%). Все ж до Європи Україна економічно ближча, ніж до Азії.

Читайте також:Китайська головоломка. Як мислять і якими етичними принципами керуються в Китаї

Читайте також:Ти ніколи не станеш китайцем. Чому Китай не буде світовим лідером

Читайте також:Чому Азії вдалося: книга про те, як вирватися у перший світ. Для українців – багато нового

Любов з розрахунку

Утім, прагнення зевлади «закрутити роман» з Китаєм, попри всю сумнівність їхньої внутрішньої та зовнішньої політики, зрозумілі. Протягом уже майже десяти років Пекін є головним економічним партнером для 70 країн світу, що розвиваються. Для цих держав (головним чином африканських та азійських) він став найбільшим іноземним інвестором та провідним виконавцем стратегічних інфраструктурних проєктів. І ця діяльність не випадкова: вона лежить в основі нової зовнішньополітичної ініціативи Китаю під назвою «Пояс і шлях» (початково – «Один пояс, один шлях», але згодом, коли виявилося, що поясів і шляхів, тобто напрямків реалізації, у проєкті явно більше одного, назву поміняли). У 2013 році її проголосив голова Китаю Сі Цзіньпін під час візиту до Казахстану, а згодом вона увійшла до конституції країни. Її мета – надати державам третього світу багатомільярдні позики на спорудження потужних промислових та інфраструктурних об’єктів – портів, доріг і мостів, залізниць, електростанцій та енергомереж, видобувних та аграрних виробництв, міської забудови тощо. І у такий спосіб створити об’єднаний економічний простір на кількох континентах – як свого часу Великий шовковий шлях об’єднав Азію та Захід.

China-Belt-and-Road.webp

Китайська ініціатива “Пояс і шлях”

Загальна сума фінансування «Поясу і шляху» колосальна – трильйон доларів. З них, за різними оцінками, Китай вже надав понад 500 мільярдів. Точна цифра невідома – Пекін, на відміну від західних донорів (МВФ, Світовий Банк, ЄБРР тощо) не надає детальної інформації щодо наданих кредитів. Цю інформацію збирають опосередковано по тисячах об’єктів, які вже збудовані або споруджуються в межах цієї ініціативи. Але відомо, що Китай щедро пропонує гроші під невеликі відсотки – і при цьому не ставить позичальникам умов, як це роблять західні донори: МВФ, Світовий банк, ЄБРР тощо.

Зрозуміло, що українська влада не відмовилася теж покористуватися китайською щедрістю. І заради цього можна було б забути про китайський авторитаризм чи антизахідні кроки. Зрештою, Захід теж регулярно демонструє готовність розміняти принципи на зиск – доказом цьому є газопровід «Північний потік-2». Так чому б Україні теж не пограти в подібну Realpolitik?

Бійтесь китайців, з дарами прибулих

Пограти можна було б, якби не одне «але». Річ у тім, що Китай, роздаючи мільярдні кредити бідним і проблемним країнам, фактично вибудовує власний неоколоніальний простір. У ньому Піднебесна дістає змогу визискувати країни, які вона ж підсадила на кредитну голку. Від збудованих на китайські гроші інфраструктурних проєктів основну вигоду отримують китайські компанії. Через збудовані китайцями порти до країн «поясу» іде потік китайського ж експорту, вбиваючи місцеве виробництво. А назад відправляють корисні копалини – багато африканських країн вже де-факто стали сировинним придатком Пекіна. Місцева корумпована влада, розікравши частину кредиту, не має змоги гасити борги – і китайці вимагають як гарантії частку власності в тих самих інфраструктурних об’єктах, на які позичали гроші. Для Піднебесної це безпрограшна гра.

1 iREsiJm-gNuUtYjBWkJzLQ.jpeg

Китайська допомога перетворює Африку на колонію Пекіна

Одним з найбільш показових прикладів того, як Китай затягає «пояс» на шиї країн-позичальників, є Замбія – третя економіка Південної Африки. Вона багата природними ресурсами – тут є гігантські родовища міді, а також нікель, олово та уран. А ще тут є родючі ґрунти і вдосталь води для сільського господарства. Однак рівень життя в країні, яка, звільнившись від колоніалізму, майже на 30 років потрапила під владу лівого авторитарного режиму, був украй низьким. Майже дві третини населення країни жили менше ніж на два долари на день, а в сільських районах бідність іще вища. Позики МВФ та Світового банку, надані в 1990-ті після демократизації Замбії, не допомогли. Понад те, владі були не до вподоби вимоги до реформування економіки, висунуті західними кредиторами.

І тут прийшов Китай і запропонував Замбії приєднатися до ініціативи «Пояс і шлях». І позичив на місцеве «Велике будівництво» колосальну суму – 8 мільярдів доларів. Зокрема, $1,5 млрд пішли на розбудову гідроелектростанції Кафуе. $365 млн – на будівництво нового терміналу міжнародного аеропорту в столиці Лусаці. І $273 млн витратили на перехід національної телерадіокомпанії на цифрове мовлення. І так далі і тому подібне. Як наслідок такого щедрого кредитування, китайські позики становлять 66 % зовнішнього боргу Замбії – це рекорд для Африки.

Утім, позичаючи кошти, китайці наполягали на участі в їхньому освоєнні. Зрештою виявилося, що виконавцями 83% проєктів замбійського «Великого будівництва» були афілійовані з Пекіном компанії.

Де гроші й бізнес – там і люди. Лише офіційно в Замбії мешкають 100 тисяч китайців. Самі замбійці стверджують, що кількість візитерів удесятеро більша – мільйон на 18 мільйонів місцевих. І ті явно влаштовуються надовго. Нещодавно спалахнув скандал, коли стало відомо про призначення китайців у поліцію, яка мала стежити за порядком у китайських анклавах. Точно так само свого часу чинили західні колонізатори.

Можна було б змиритися і з міграцією, і з боргами, і з китайськими полісменами – якби проєкти замбійського «Великого будівництва» виявилися б вигідними для країни. Насправді ж вони лише загнали Замбію у безнадійну боргову пастку. І тепер Китай, вимагаючи повернути позики, бере під контроль ті самі інфраструктурні об’єкти, які нібито допомагав споруджувати. Це, зокрема, національна енергокомпанія Zesco, на якій висить борг перед Пекіном за будівництво ГЕС. І національна телерадіокомпанія ZNBC, яку цифровізували за китайські гроші. Китайці захоплюють місцеву гірничовидобувну галузь, домінують у будівельних проєктах, споруджують готельні комплекси, в яких самі і живуть. І все йде до того, що Замбія стане першою африканською країною, яка де-факто перетвориться на китайську колонію.

Один корупційний пояс, один корупційний шлях

Негативний вплив китайських грошей не обмежується визискуванням боржників. У виданні Journal of Public Economics вийшло фундаментальне дослідження про роль китайських грошей у збільшенні корупції на Африканському континенті. Його автори вирішили перевірити гіпотезу про те, що позики Китаю призводять до зростання корупційних практик там, куди надходять ці гроші. Задля цього вони визначили місця, де за китайські кошти виконуються інфраструктурні проєкти. А потім зіставили їх із даними комплексного соціологічного дослідження Afrobarometer, де респонденти серед іншого повідомляли і про те, чи зіштовхуються вони з корупційними практиками.

Гіпотеза повністю підтвердилася. Африканці, які проживають на відстані менш ніж 50 кілометрів від локацій, де реалізуються китайські проєкти, зіштовхуються з хабарництвом поліції на 3,5% частіше, ніж мешканці регіонів без китайської присутності. Корупція влади під час оформлення документів вища на 2,7%. Ці результати є статистично значущими.

Дослідники запропонували два пояснення корупційному сплеску, пов’язаному з надходженням китайської допомоги до країн Африки. По-перше, позичальники з Піднебесної збільшують вигідність корупційної діяльності для місцевої влади. З’являється фінансовий ресурс, який можна безкарно «пиляти». І по-друге, змінюються місцеві норми: корупційна діяльність сприймається як щось належне та правильне. Цікаво, що автори дослідження перевірили також і протилежну версію: що корупція зростає просто внаслідок посилення економічної активності. І не знайшли цьому підтвердження: корупція в районах, де китайці будують «Пояс і шлях», зростає саме тому, що китайська присутність впливає на місцевих.

Аби остаточно переконатися, що річ не в грошах чи інфраструктурних проєктах як таких, а саме в китайській специфіці, автори дослідження за тією ж методикою оцінили ситуацію в районах, де реалізувалися проєкти Світового банку. І не виявили статистично значущого росту корупційних тенденцій. Тобто, китайці не просто спокушають Африку непідйомними для неї позиками: вони ще й посилюють корупційні прояви у тих регіонах, де витрачають ці гроші.

Геть від Китаю

Український досвід співпраці з Китаєм свідчить, що від Африки ми навряд чи сильно відрізняємося. Так, у 2012 році українська Державна продовольчо-зернова корпорація уклала з Китаєм мегавигідну (як здавалося) угоду. Під гарантії держави був наданий кредит на $3 млрд під 4,5% на 15 років (з нього надійшло $1,5 млрд). За ці кошти ДПЗКУ мала продавати Китаю до 5 млн тонн зерна (переважно, кукурудзи) щороку. Однак ціна, вказана в угодах, виявилася нижчою за ринкову – українській стороні така торгівля лише завдавала збитків. Утім, у ДПЗКУ теж робили дивні речі з китайським кредитом – отримані гроші опинилися на депозиті, а потім кудись із нього розійшлися. Зрештою Китай не отримав своє зерно, ДПКЗУ гасить відсотки по кредиту коштом самого кредиту, а держава готується розрахуватися по цій позиці з нашої спільної кишені.

Другий приклад китайського фіаско – це продаж компанії «Мотор Січ», одного з провідних світових виробників газотурбінних двигунів військового та промислового призначення. Китай через приватних (нібито) інвесторів неодноразово намагався взяти компанію під контроль. У грудні 2019-го китайські компанії Skyrizon Aircraft і Xinwei Technology Group придбали понад 50% акцій «Мотор Січі». Після цього українська прокуратура (ймовірно, під тиском США) арештувала акції компанії. Китайські покупці своєю чергою заявили про позов до України про компенсацію збитків на 3,5 мільярди доларів. Так, номінально держава цю оборудку не ініціювала, але розгрібати наслідки знову доведеться їй.

Зрозуміло, що для Зеленського та його команди ці приклади навряд чи є показовими. Енергійні та амбіційні зекерманичі вірять, що вони зможуть на рівному грати з Пекіном на політико-адміністративному полі. Варто лише перекласти українською книгу Сі Цзіньпіна, як це запропонував Давид Арахамія, і Піднебесна зразу полюбить нас і засипле мільярдами.

Хто б пояснив цим людям, що Китай забув про бюрократичні та корупційні практики більше, ніж вони коли-небудь дізнаються. Хто б розповів їм, що в Піднебесній чиновники складали іспити на право стати держслужбовцями ще півтори тисячі років тому – а зедепутатів похапцем вчили азам законотворчості в трускавецькому готелі. Прийоми державного управління (зокрема, і щодо підкупу різноманітних варварів) розвивалися та вдосконалювалися в Пекіні тисячоліттями й дійшли до наших днів фактично без перерв. Нинішня китайська влада застосовує ці прийоми настільки ж раціонально, наскільки й безжально. І де вже змагатися з нею вихідцям з «95-го кварталу», які уявили себе видатними державниками.

Зрозуміло, що з Китаєм не варто ворогувати – це глобальна сила, співпраця з якою є вигідною та корисною. Але не варто освідчуватися Пекіну у фальшивому коханні – він у нього не повірить, а Захід за такі реверанси може не лише погрозити пальцем, а й покарати санкціями. І найголовніше, треба забути про «Велике будівництво» за китайські гроші. Якщо, звісно, ми не хочемо перетворитися на Замбію на Дніпрі.


Сергій Лук’янчук

MIXADV

цікаве