Лівий бізнес радянського минулого

В Україні презентували рейтинг міст за якістю життя та комунальних послуг

16/09/2021 admin 0

В Україні презентували рейтинг міст за якістю життя та комунальних послуг. Його склав Міжнародний республіканський інститут (МРІ) в Україні спільно з Соціологічною групою “Рейтинг”. Він складений відповідно до індексу оцінки […]

З мережі ФБ
Кажуть, ніде в Кропивницькому немає так багато дзеркал у помешканнях, як на Кущівці. Є там навіть хата, облицьована зовні дзеркалами (всередині, можливо, теж).
Перенасиченню місцевості цим недешевим матеріалом посприяла наявність там заводу, який при соціалізмі, коли все було народним, називався «Червоний дзеркальник». Коли підприємство стало приватним, кущівці стали купувати дзеркала в магазинах, як і всі нормальні люди.
На моїй Озерній Балці ще 30 років тому мене регулярно будили працівники нічних змін розташованого поряд олійжиркомбінату, вони приносили олію в цупких поліетиленових мішках. Ціни були цілком доступними, а для студентів, матерів-одиначок і ветеранів робилися суттєві знижки.
Якось у 80-х роках тут зійшов з рейок поїзд з цистернами, наповненими запашною олією. Народ миттєво кинувся на місце катастрофи з тазками. Найпроворніші потім кілька років не купували ні олії, ні оліфи. Один чоловік використовував ту олію замість мотоциклетного мастила, вихлопи з його “Восхода” мали приємний запах смаженого соняшникового насіння.
Та настав капіталізм, і від олійного підприємства не маємо ніякої користі. Бур’яни, правда, воно косить уздовж залізниці, але, як мовиться, без фанатизму. Зате поїзди останнім часом гасають на шаленій швидкості, раніше ж ледве пленталися.
До речі, недавно вийшов уранці з двору, а на залізниці – якийсь мужик, мені махає, гукає: «Тут человєку плохо!» Підійшов я туди, а там, за метр від рейок, – дідок (років із 75, не менше) розлігся. Домашній такий стариган – у спортивках псевдоадідас, байковій сорочці, капцях гумових, все чистеньке. Тільки скроня розбита. Поряд лежить чикушка з рідиною кольору віскі. Мені згадався Чекалкін, який стверджує, що хороші люди таки валяються на дорозі – після зарплати. Цей, мабуть, після пенсії.
– Кому це тут плохо? – цікавлюся.
– Нада його відтягти від желєзки, – каже добрий чоловік.
Що ж, тягнемо у бік житлових будинків. А дідок – важелезний! Тут нам зустрічається якась жінка.
– Знаєте його? – питаю.
Та вдивляється в його обличчя і промовляє:
– О, так це ж дядя Ваня! Скудова це ви його тащите?
– Коло рельсов лежав,– пояснює мій сердобольний супутник. – А єслі би поєзд!
– Де він живе? – питаю.
Жінка показує нам, куди треба тягти, а сама телефонує:
– Тьотя Тамара! Тут вашого дядю Ваню чуть поєзд не переєхав. Бігом біжіть додому.
Діда ми таки дотягли до його домоволодіння, де залишили відпочивати біля хвіртки. Так я врятував людину від долі толстовської героїні, а машиніста – від спілкування з прокурором.
 Віктор Крупський

Леонід Багацький

Міцні лелеківські хлопці-забійники у 70-і роки мали монополію на балашівському м’ясокомбінаті, а тамтешній дільничий міліціонер раптом наклав непомірні податки на прибуток з їхнього обороту. Закінчилося тим, що детектива знайшли зв’язаного і ледь живого, але без гематом на тілі. Його руки сковував ще й пробитий “дипломат”, натягнутий через голову на тулуб. “Чорная кошка” не інакше, вже створила свою службу безпеки.
 

MIXADV

цікаве