СУРМА

Світ не може ігнорувати одержимість Путіна Україною

В Україні презентували рейтинг міст за якістю життя та комунальних послуг

16/09/2021 admin 0

В Україні презентували рейтинг міст за якістю життя та комунальних послуг. Його склав Міжнародний республіканський інститут (МРІ) в Україні спільно з Соціологічною групою “Рейтинг”. Він складений відповідно до індексу оцінки […]

Я зробив нашвидкуруч переклад статті Пітера Дікінсона на сайті Atlantic Council, бо вона є неофіційним відображенням офіційної позиції США. Atlantic Council часто публікує точки зору, які з дипломатичних причин не можуть оголосити офіційні особи.
Читайте:
Світ не може ігнорувати одержимість Путіна Україною

«Президент Росії Володимир Путін нарешті опублікував своє довгоочікуване есе про “історичну єдність” росіян та українців, і це не розчарувало.

Ця епопея із 5000 слів не містить нічого цілком нового, але вона служить важливим офіційним записом багатьох міфів та теорій змови, які давно підживлювали одержимість Путіна Україною. Також чітко видно, що він розглядає свою поточну кампанію агресії проти України як історичну місію і благородну справу.
Стаття російського лідера далека від того, щоб прагнути сприяти порозумінню та примиренню між двома країнами, вона читається як виправдання ще більшої війни.
Упродовж свого нестримного есе Путін висуває низку завуальованих загроз і неодноразово демонструє зневагу до української державності. Незалежна Україна, заявляє він, “є повністю дітищем радянських часів і значною мірою була створена за рахунок історичних російських земель”. Він розлого стверджує, що сьогоднішня Україна — це не що інше, як західний проект, покликаний виключно підірвати Росію, і порівнює пострадянські зусилля України з побудови нації до зброї масового знищення. Найзловісніші коментарі Путіна зарезервовані для кількох останніх пунктів. “Я переконаний, що справжній український суверенітет можливий лише у партнерстві з Росією, — зазначає він. — Зрештою, ми єдиний народ”.
Неважко було б відкинути історично безграмотні твердження Путіна як нешкідливі політичні пози. Але це смертельні марення. Понад 14 тисяч українців було вбито та мільйони переселено внаслідок російської агресії з 2014 року. Росія продовжує окупувати Крим та значну частину Донбасу на сході України, тоді як Кремль зосередив велику кількість додаткових підрозділів армії поблизу кордону з Україною. Коли Путін публічно заявляє, що Україна є антиросійським проектом, який може бути суверенним лише за згодою Росії, міжнародна спільнота повинна сприймати його справді дуже серйозно.
Глибше міжнародне усвідомлення причин, за якими криється одержимість Путіна Україною, безумовно, було б корисним.
Незважаючи на понад сім років російської агресії проти України, багато сторонніх спостерігачів все ще намагаються зрозуміти справжню природу конфлікту і не розуміють, чому кремлівський важковаговик готовий заплатити таку непропорційно високу ціну, щоб запобігти втраті України. З того часу, як напад на Україну розпочався на початку 2014 року, Росію вразили послідовні хвилі санкцій. Тим часом відносини країни із західним світом увійшли в спадну спіраль взаємних підозр та гібридних бойових дій. Що саме в Україні переконало Путіна занурити весь світ у нову холодну війну?
Сам Путін дає частину відповіді на це питання, постійно згадуючи про центральну роль України в російській національній історії. Здається, він щиро трактує Україну як неподільну частину історичного осердя Росії і розглядає потенційний перехід країни на Захід як наступний етап у відступі Росії, який розпочався десятки років тому з падінням Берлінської стіни та розпадом Радянського Союзу .
Це особисто резонує Путіну, який був очевидцем розпаду радянської влади в Центральній Європі наприкінці 1980-х. Приниження, яке він відчув, перебуваючи у Східній Німеччині, залишається формуючим досвідом його політичного життя і продовжує формувати його рішення, особливо стосовно України.
З часу Помаранчевої революції 2004 року Путіна переслідує ідея про те, що Україна виступає каталізатором нової продемократичної хвилі, яка врешті-решт може зруйнувати його власний авторитарний режим. Коли українці знову вийшли на вулицю в 2014 році, він відповів наказом про вторгнення в Крим та на схід України. Ці рішучі заходи відображали переконання Путіна, що поява справді незалежної, демократичної та схильної до Заходу України врешті-решт створить екзистенційну загрозу для самої Росії.
За останні сім років мало що змінилося. Незважаючи на величезні докази того, що його війна проти України була самознищувальною помилкою, Путін залишається твердим у своєму заперечуванні. Він відмовляється визнати свободу волі українського народу чи його все більш очевидну преференцію євроатлантичній інтеграції, і вважає за краще звинувачувати всіх в надуманих антиросійських змовах, які нібито організовані Заходом.
Починаючи з 2014 року, Путін неодноразово ставив під сумнів історичну легітимність України і стверджував, що значна частина сьогоднішньої України була несправедливо відібрана у Росії. Цей однозначно імперіалістичний підхід до України просвічується в його останньому нарисі, який є настільки близьким, наскільки ми коли-небудь можемо дійти до оголошення війни самому поняттю української державності.
Нещодавня стаття російського лідера може не сигналізувати про неминучу ескалацію бойових дій, але вона підкреслює його постійну зайнятість Україною та непохитну рішучість не допустити, щоб країна коли-небудь повністю покинула орбіту Кремля. Одержимість Путіна Україною не виявляє ознак стихання і залишається однією з найбільших загроз міжнародній безпеці у світі сьогодні.
Поки поточне протистояння залишається невирішеним, не можна виключати можливість великої війни у Східній Європі. Путін вже продемонстрував свою готовність прийняти сучасний клімат холодної війни як вартість захисту претензій Росії на Україну. За належних обставин він все ще може шукати більш традиційного військового вирішення своєї проблеми України. Його грізний нарис нагадує про необхідність сильних повідомлень про стримування від західних лідерів.
Тридцята річниця незалежності України цього літа представляє демократичному світу ідеальну можливість відповісти на нещодавній трактат Путіна. Президент Росії чітко висловив переконання, що Україна належить до Росії. День незалежності України 24 серпня був би ідеальним часом для Заходу настільки ж ясно дати зрозуміти, що українці мають право вибирати своє майбутнє.»
https://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/the-world-cannot-ignore-putins-ukraine-obsession/?fbclid=IwAR3k-63RICTYstAMeNtOjfHzjgP8gAyDXMMS3nSBwoAnZxMT8Aiaq8DWU-4

переклад –

Валерій Пекар

MIXADV

цікаве