ЧИ ПРОБУВАЛИ БЛОГЕРИ-ФАНТАСТИ КОВБАСУ ЗА 2.20 ТА ‘’ДЄВОЧКУ КАРМЕН’’?

В Україні презентували рейтинг міст за якістю життя та комунальних послуг

16/09/2021 admin 0

В Україні презентували рейтинг міст за якістю життя та комунальних послуг. Його склав Міжнародний республіканський інститут (МРІ) в Україні спільно з Соціологічною групою “Рейтинг”. Він складений відповідно до індексу оцінки […]

Відчуваю – пропоновану публікацію не всі читачі сприймуть однаково. Особливо молодше покоління, не дуже обізнане з минулим УКРАЇНИ. Після розвалу московської комуністично- колоніальної держави з назвою СРСР, зла доля народила писак з дивацькою назвою – блогери. Деякі з них відразу узяли на озброєння заклик пролетарського поета В. Маяковського: ‘’Я хочу, чтоб к штыку приравняли перо’’. Дехто з них прирівнює. Про таких і хочу слово сказати.
Що це за таке новоутворення сучасної журналістики – блогери? Чи усім читачам в Україні відомі характерні особливості писанини авторів цього ‘’найновішого і найяскравішого’’ газетного жанру, винайденого у США на початку 1990-х років? Може, хтось із захопленням зачитувався ‘’неперевершеними публікаціями’’ загадкового блогера Анатолія Шарія – уродженця Києва, мешканця Іспанії, прихильника Московії, користувача російської мови і …кандидата на посаду президента України? Оригінально звучить трохи не легендарна образ, чи не правда? Не менш унікальнішою особистістю-блогером ‘’уславляє’’ себе уродженець Білорусі, молодий, але завзятий блогер Максим Мирович. Однією з головних тем для публікацій у блозі цього гострослова виступають популярні міфи про СРСР, у тому числі й Україну. Як насправді жили радянські громадяни, який вигляд мали їхні магазини, громадський транспорт і лікарні? ‘’Чому у Союзі люди милися не частіше, ніж один раз на тиждень?’’, – кидає заголовок ‘’мудрець-блогер’’? ‘’Мало хто в СРСР пристойно одягався…Звичний радянський натовп мав вигляд наброду військовополонених’’. ‘’А харчувалися чим? Їли курей з кігтями і головами’’. Суцільні жахи, дикунство, масове пияцтво… Блогер яскраво, у найдрібніших деталях розписує подібні теми, розкриваючи начебто справжні, вельми непривабливі подробиці існування Радянського Союзу, які сьогодні ретельно приховуються. Кому, як не народженому після розвалу Союзу блогеру Мировичу достеменно, до найдрібніших деталей відомі тонкощі політичного, громадського, економічного і культурного життя радянського суспільства? До нього це не вдавалося жодному журналісту, особливо з числа тих, кого Мирович називає ‘’совками’’. Хоча навряд чи ‘’геній блогів’’ точно знає походження цього неологізму. Про Шарія помовчу – то взагалі трубадур особливої тематики, яка для нього – що засвоєні китайські ієрогліфи.
Називаю лиш двох блогерів. Насправді їх десятки, можливо, навіть сотні: адже не один подібний ‘’трудівник пера’’ займається блогерством не тільки у великих містах, а й у районах. Переглядаючи інколи їхню писанину, звернув увагу на тематику творінь цих, вибачаюсь за порівняння, аналітиків. Це саме вони, блогери-винахідники нових термінів, винайшли найосоружніші приклади занепаду економіки минулого в Україні. Не буду навантажувати читача безліччю прикладів і фактів. Зупинюся лиш на двох прозаїчних речах, найчастіше вживаних блогерами для розгромної критики минулого. Зокрема, закидати літнім людям, які жили і працювали за часів СРСР, начебто вони крім ковбаси за 2.20 і морозива ‘’Пломбір’’ нічого путнього у своєму житті не виготовляли і не вживали. На цій темі Мирович, наприклад, почувається, мов відвідувач одного з найшикарніших і найдорожчих ресторанів Києва, скажімо – ‘’Прага’’ та йому подібним. (Пенсіонерам з мінімальними і середніми пенсіями, а також учителям шкіл, коледжів-гімназій, медикам, узагалі не корупціонерам, не бізнесменам, не футболістам збірної країни написане тут читати не рекомендується).
Отже, одна з ‘’прозаїчних’’ речей, які найчастіше вживають наші блогери для характеристики осоружного минулого. Ковбаса за 2.20. Пане Мировичу (до тебе звернення персональне). Ти ту ковбасу хоча б куштував? Маєш про неї уяву? Як і про інші ковбасні вироби часів ‘’совків’’ в Україні? Наголошую в УКРАЇНІ. Чому я ставлю наголос саме на назві своєї країни, громадянином якої я є усе своє свідоме життя? Бо мені довелося побувати не у одній республіці колишнього СРСР, у тому числі Білорусії, твоїй батьківщині. Мушу констатувати – життєвий рівень наших людей був набагато вищим, ніж на Росії чи Білорусії. Інакше й бути не могло – те, що я відчув і побачив за Уралом, у Вологодській, Ленінградській областях, особливо у Карелії – жах! Там навіть обідати у їдальні я не бажав. Чи знаєте ви, блогери-самоучки, що таке ‘’Шоколадна плитка’’? Це щось середнє між штучно-ячмінною ‘’кавою’’ колишнього радянського виробництва та какао, ціною, здається, 30 коп. У Петрозаводську за нею стояла довжелезна черга. А про ‘’дєвочку Кармен’’ чули? Коли одеколон з цією назвою завозили у парфумні магазини, їх звідти чоловіки ‘’вимітали’’ миттєво. Бо гігієнічний виріб мав міцність 40*, його висмоктували з флакона залпом. Такого споживання спиртного, особливо т. зв. браги, як на Росії, не доводилося бачити ніде. У окремих російських ‘’дєрєвнях’’ навіть курей чи кіз я не помічав, не кажучи про худобу. У річках плавають не риба чи качки або гуси – порожні пляшки від горілчаних напоїв. Таким був наш ‘’старший брат’’, про якого нам теренділа московська комуністична пропаганда. А на Москву працювали усі республіки СРСР, насамперед Україна. Ешелони з продовольством вдень і вночі мчали до Москви, звідти привезене розвозили жителі сусідніх із столицею РФ областей. Тільки один спомин. Десь у кінці 1980-х років ми з дружиною їхали до її родичів через Москву. Захотілося придбати ковбаси на подарунок. У гастрономі на Калінінському проспекті ми 4 (чотири) години стояли у черзі, щоб купити по дві ‘’палки’’ ‘’Кіровоградської’’ та ‘’Краківської’’. До речі, у нашому місті, де ту ‘’Кіровоградську’’ виробляли, її у наших магазинах я ніколи не бачив. Ціна виробу – 4 крб. 10 коп. – найвища у країні. А ти, недалекий блогеру, пишеш нам про якусь 2.20. У ковбасних магазинах нашого міста бувало до 50 назв ковбасного продукту. А у Одесі-мамі та Києві – ще більше. Отакі ми були ‘’совки’’. А якби не годували ‘’старшого брата’’?
Тепер ‘’Пломбір’’. Ця тема, блогери ви наші, складніша ковбасної. Радянський нарком торгівлі Анастас Мікоян привіз із ‘’загниваючих’’ країн Заходу рецепти виготовлення незвичайного для народів СРСР десерту, виробництво морозива розпочиналося у великих містах. На периферію, у тому числі й на Кіровоградщину, приходило воно з труднощами. Однак, дефіциту з продажем морозива практично не існувало, особливо, коли виробництво цього смачного продукту освоїли навіть у райцентрах. Вибір його був досить різноманітний. Ви, панове, чомусь зосередили свої знання і таланти на ‘’Пломбірі’’. І даремно, скажу вам. Він, звичайно, смачний і не дуже дорогий. А ось про смачне і дорожче ‘’Ескімо’’ для дітей Союзу спеціальні пісеньки композитори складали. І ‘’Вершкове’’ у народі значним попитом користувалося. Навіть на фруктово-ягідне ціною усього від 7до 9 копійок покупці знаходилися. Вам чомусь запам’ятався виключно ‘’Пломбір’’. Чому, до речі, не пишете про морозиво сучасне? Хто і де його виробляє, за яку ціну купує та споживає? Сказати сьогодні ніхто не ризикне. Колись основним виробником морозива у великих містах були молокозаводи, у дрібніших – спеціальні цехи. Тепер про їхнє існування можуть сказати лиш пенсіонери: адже від молокозаводів, як і від потужних м’ясокомбінатів, лишилися самі стіни без вікон і дверей.
Про сучасні харчі пишіть більше, літописці ви наші. Наприклад, про хот-доги, гамбургери. Вони сьогодні чи не найпопулярніші серед молоді – порівняно дешеві та у міру смачні. Вони до нас, як більшість продуктів, приходять, в основному, ‘’з-за бугра’’. Хот-дог, з англійського чомусь ‘’гарячий собака’’, нагадує бутерброд із сосискою або ковбаскою. Якщо помилюся, блогеру Мирович – внеси ясність, ти ж у нас знавець. У мережі написано, що цей виріб масового вживання посідає друге місце у рейтингу шкідливих продуктів. Після чіпсів, мабуть. Не можу підтвердити – не вживаю ні перше, ні друге. Так само, як гамбургерів, своєрідного сангвіча: у розрізану булку впихається рубана котлета з додатком низькосортної зелені. Цікаво б дізнатися – чи існує хоч якийсь контроль за виробництвом названих продуктів швидкісного харчування? Я стверджувати не беруся. Краще хотілося б скуштувати ще один, дійсно, мабуть, смаколик під назвою стейк. Такі страви – не для вулиці, насолодитися ним можна лише у ресторанах, та й то, в основному, у столичних. М’ясо для цієї страви вирізають з тушки молодої яловичини. Десь читав, що у Швейцарії тваринам у харч додають класне пиво аби було високосортне м’ясо. Та то не для нас – у наших ресторанах стейки не вирізняються високою якістю, але вартістю – ого-го! Якщо вірити написаному, смачнючий стейк Ти-Бодн, наприклад, у одному з київських ресторанів вартує усього 2100 грн. за 700 грамів. У столичних рестораціях можна спожити рибку-омар, запечену у вершковому соусі. Ціна – так собі: до 4, 5 тисячі порція. Якщо полюбляєш грибні страви, скажімо, домашні лінґвіне з грибом-трюфелем Bifnco d`lba, діставай з гаманця усього 780 гривень. Смачного, панове!
Висновок з написаного. Якщо добре освоїш комп’ютерний пошуковець, можеш знайти не тільки дані про ковбасу за 2.20 і морозиво ‘’Пломбір’’. Блогер Мирович, скажімо, розшукав описи одягу, який носили знедолені ‘’совки’’, визначив періодичність відвідування ними лазень, у їх числі й українцями. Не хочу виставляти спеціально для тебе форми одягу і взуття, які я купував, хоч і не завжди без складнощів, але у магазинах своєї країни. Якими вони були? Скажу чесно – у ганчірках з дірками, через які виблискують частини точно немитого тіла, у мої часи не ходили на вулицю навіть жебраки. І у взутті, яке я міг дозволити собі носити на пляжі чи під час роботи на дачі, на вулицю я не виходив – люди б засміяли. Чи дозволив би собі, скажімо, викладач університету прийти на лекцію у подертих штанях чи кросівках…Багато нині до нас занесено з-за кордону – модне начебто. Тільки я не зустрічав людей у лахмітті та пляжних лаптях на вулицях Афін, Парижа, Берліна, інших міст, у яких доводилося побувати. Навіть у злиденних Єгипті чи Сирії з дірками на сідницях не ходять…
Ось такі протестні думки зародилися у моїй голові, коли начитався самих заголовків новоявлених блогерів. Я знаю: ваша писанина тимчасова, ‘’факти’’, набрані вами з гумористичних видань часів СРСР вичерпаються. Вам набридне боротися з колишніми ‘’совками’’ і ви переключитеся на висвітлення сучасних ‘’темних плям’’, якими переповнені дні наші. Згадайте, байкарі ХІХ-ХХ століть запозичували теми для своїх сатири і гумору у авторів до христової ери. А ви копіюєте усього якесь 30-літнє минуле. Дрібнувато!!!
Світлини: ковбаса ‘’Докторська’’, ціна 2 крб.20 коп; ‘’Кіровоградська’’ – 4.10; ‘’Краківська’’ – 3.60; морозиво ‘’Пломбір’’ у вафельній укладці (19 коп.) та у шоколадній (28); дівчата у модному одязі часів ‘’совка’’; такими були хлопці. Я беру інтерв’ю у космонавта Олексія Леонова, обоє, ясна річ, у службовій формі.
Юрій Матівос

MIXADV

цікаве