Нічого особистого. Чому Ердоган заступився за Лукашенка перед НАТО

Це як там не є Realpolitik і відсутність політики цінностей

Реджеп Ердоган і Олександр Лукашенко
Реджеп Ердоган і Олександр Лукашенко

Організація Північноатлантичного договору (НАТО) за підсумками вчорашнього закритого засідання представників 30 країн-учасниць опублікувала заяву про останні події в Білорусі.

Судячи з тексту заяви, опублікованому на сайті Альянсу, учасники позачергового саміту вирішили не форсувати події і обмежилися лише “рішучим осудом” де-факто викрадення білоруськими властями літака Ryanair, а також закликом до Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) якомога швидше провести незалежне розслідування.

Також вони досить м’яко засудили затримання ексголовного редактора Nexta Романа Протасевича і його дівчини Софії Сапеги, порадивши владі Білорусі поважати права і свободи людини.

Після хвилі обурення в країнах — членах Альянсу у відповідь на цей інцидент, після того як і генсек НАТО Єнс Столтенберг назвав подію “обурливою”, “неприйнятною” і “прямою атакою на базові демократичні права”, заява ця виглядає відверто беззубою і непереконливою.

І на те є причина, як вдалося з’ясувати інформагентству Reuters. Журналісти поспілкувалися з дипломатами і дізналися, що ікла НАТО вчора підточила Туреччина.

Саме Анкара, за словами джерел Reuters, зажадала і домоглася пом’якшення формулювань в білоруській декларації. Зокрема, з початкового тексту були вилучені тези про підтримку санкцій ЄС і США щодо Білорусі і заклик до Мінська звільнити політичних в’язнів — усіх, не тільки Протасевича і Сапегу.

Своєю позицією Туреччина засмутила союзників з Польщі, Литви і Латвії, які вимагали, як повідомляє інформагентство, більш жорстких формулювань, а також загнала в глухий кут дипломатів.

Та й загалом союзники були розчаровані діями турків, що, очевидно, і пояснює і оцінки дипломатів, які вирішили таким чином покарати Анкару.

Вони в коментарях Reuters губилися в здогадах, що спонукало турецьку сторону підіграти режиму Лукашенка: чи то небажання сваритися з Москвою, чи то бажання не позбутися туристів з Білорусі і не нарватися на заборону від Мінська на перельоти Turkish Airlines.

Вперед, на північ

Дійсно, маневр Туреччини, на перший погляд, парадоксальний. З одного боку, Анкара з ентузіазмом вставляє Москві палиці в колеса, де тільки може. Зокрема, в Чорноморському регіоні, підтримуючи “Кримську платформу”.

А з іншого — раптово вирішує підтримати режим Олександра Лукашенка. Нібито з побоювання роздосадувати Москву.

Однак така оцінка турецької політики, та і в принципі політики будь-якої іншої сторони аж надто прямолінійна і погано пояснює суть того, що відбувається.

Кожна держава має власні інтереси, які вона захищає насамперед. Часом вони збігаються з інтересами партнерів і союзників, часом ні.

Туреччина — не виняток. У неї — колективної, та й у президента Реджепа Тайїпа Ердогана — особисто, є власні інтереси і безліч планів.

Туреччина під керівництвом Ердогана вельми енергійно розвиває і просуває неосманізм — відновлює свої позиції на міжнародній арені до рівня, близького до того, який був свого часу у Османської імперії, але, звичано, в іншому форматі.

Анкара зайнялася проєктуванням сили на Близький Схід, країни Магрибу, Африку, Перську затоку, Кавказ і, звичайно ж, на Чорне море і Північне Причорномор’я.

Як і Путін, Ердоган зайнявся “збиранням земель” і народів. Заради цього можна навіть пограти з ідеологемою “в Туреччині — всі турки”, що дісталася від Мустафи Кемаля. У тому числі згадавши ненароком, що “гірські тюрки”, які втекли від радянських репресій і осіли в Туреччині, а також їх нащадки — це все-таки кримські татари. Втім, це, звичайно, необов’язково — досить не забувати про тюркську спорідненість з тими з них, хто не володіє турецькими паспортами. Загалом, кримські татари, які нині перебувають під окупацією росіян, для Анкари теж практично свої, тільки зарубіжні.

Звідси і підтримка Анкарою “Кримської платформи”. Адже таким чином Ердоган може успішно проєктувати силу на Північне Причорномор’я на зло Москві, яка вже перетворила Крим у фортецю, а також намагається домогтися перетворення прилеглої частини Чорного і всього Азовського моря в “російські озера”.

Відповідно, в цьому регіоні відбувається зіткнення інтересів і амбіцій Росії і Туреччини.

З огляду на той факт, що Туреччина з усіх членів НАТО володіє сильним флотом в Чорному морі, Альянсу доводиться зважати на думку Анкари по ряду принципових питань.

Слідами Лукашенка

У тому числі, як бачимо, і по білоруському. Насправді є цілий ряд причин, по яких Ердоган вирішив заступитися за Лукашенка перед НАТО.

Причина перша — це власний інтерес Туреччини в поширенні впливу в цьому та інших регіонах.

Домагається Анкара цього за допомогою різних механізмів.

Наприклад, настільки агресивно освоювати Східне Середземномор’я, а саме родовища вуглеводнів, Туреччині вдається завдяки власним проксі-структурам на кшталт невизнаної “Турецької Республіки Північний Кіпр” і скандальному меморандуму про взаєморозуміння щодо демаркації морських зон між Туреччиною і Лівією, завдяки якому Анкара фактично підім’яла під себе ті ділянки Середземного моря, які, взагалі-то, відносяться до Греції або Єгипту.

Утримуватися на Близькому Сході і розширювати свій вплив Туреччині дозволяє створена нею на півночі Сирії буферна зона — фактично окупована територія, а також регулярні операції і дії турецьких військових в Північному Іраку — в Іракському Курдистані. Це єдине утворення курдів, наділене хоч якоюсь державністю, а отже, представляє загрозу для Анкари, яка одне з рухів “своїх” курдів — Робочу партію Курдистану — відносить до терористичних угруповань.

Боротьба з курдської загрозою поряд з прихильниками Фетхуллаха Гюлена — це одна з іде фікс Ердогана, що дозволяє йому знову-таки проєктувати силу за кордоном і консолідувати електорат.

Функціонерів і бойовиків РПК, зауважимо, турецькі силовики переслідують не тільки в самій Туреччині, але за кордоном. Свідченням чого, наприклад, можуть послужити вбивства у Франції в 2013 р. трьох курдів-активістів: однієї із засновників РПК Сакіне Джансиз, а також Фідана Догана і Лейли Сайлемез.

Французи провели розслідування і встановили, що за вбивствами стояли співробітники турецької спецслужби — Організації національної розвідки (MIT).

Затриманий французькими правоохоронцями виконавець — Омер Гюней, до речі, до суду не дожив і був знайдений мертвим у в’язниці за кілька днів до початку процесу.

Кінці у воду, як то кажуть. Але осад залишився, як і претензія Парижа до Анкари.

Що, втім, не означає, що турецькі спецслужби відмовилися від переслідування курдів. І не виключено, що в якості можливого сценарію вони ще можуть скористатися примусовою посадкою літака з черговим активістом за лекалами Білорусі. У такому разі, якщо турецькі силовики влаштують аналогічне викрадення літака, Туреччині, підтримай вона вчора жорстку резолюцію НАТО, було б значно складніше спростувати звинувачення і випади союзників.

Це перша частина Марлезонського балету. Друга — більш прозаїчна. Йдеться про банальні шкурні інтереси.

Врятуйте наші груші

Не тільки Росія чи Китай ведуть спільні справи з режимом Лукашенка. Але й Туреччина теж.

Анкара і Мінськ підтримують дуже активний контакт, особливо в останні кілька тижнів. У тому числі і на рівні президентів.

Остання їх розмова відбулася не так давно — 7 травня. Скупі пресрелізи, опубліковані Мінськом і Анкарою, свідчать, що ключовою темою переговорів було економічне співробітництво і плани наростити товарообіг до $1,5 млрд.

Але тут йдеться про “білий” товарообіг. Але ж є ще “сірий”. Простіше кажучи, контрабанда. І цей тип економічного співробітництва між країнами, згідно зі свіжим розслідування Nexta, процвітає з року в рік.

Причому в контрабандних схемах задіяна і Росія. Як нагадують автори розслідування, після оголошення Москвою “бульдозерної війни” європейським сирам і фруктам, цю нішу оперативно зайняла Білорусь, поставляючи в Росію і креветки, і ківі, і іншу продукцію, яку вона нібито виробляє.

Питається, звідки у білорусів взялася така екзотика. Nexta стверджує, що допомагають в цьому підроблені турецькі сертифікати походження на продукцію з країн ЄС. Ті ж фрукти в Білорусі оформлялися як турецька продукція, і вже по них колишні нідерландські, а тепер турецькі груші приїжджали в Росію.

Масштаби і доходи від контрабанди колосальні. І йшли вони, зрозуміло, в кишені “правильним” людям в Білорусі і Росії. Але якби представники Туреччини не брали участь у чомусь подібному, Анкара, напевно б, давно дізналася про це і влаштувала б скандал, вимагаючи розслідувань і компенсацій. Коли ж його немає, це може означати або участь в схемах, або регулярні виплати відступних за мовчання.

Отже, якби Туреччина на вчорашньому саміті НАТО відкрито підтримала введення нових санкцій щодо режиму Лукашенка, то подібні схеми точно були б під ударом. Тому причиною тиску Туреччини на союзників по НАТО поряд проєктуванням сили в Північному Причорномор’ї може служити і суто комерційний інтерес.

Це як там не є Realpolitik і відсутність політики цінностей. До слова, такі ж маневри частенько проводять і країни Європейського Союзу щодо російського або білоруського питань.

MIXADV

цікаве