СУРМА

Ze show must go on. Чому «справа Медведчука» – це передусім медійна, а не юридична історія

Цивілізація несвободи

16/06/2021 admin 0

художник Клавдій Лєбєдєв. картина «Знищення новгородського віча». 1889 Чому сучасні російські мільярдери є лише розпорядниками активів і до чого тут Чинґісхан Більшість того, що відбувається […]

“My make-up may be flaking, but my smile still stays on” (“Мій грим, напевно, вже зіпсований, але я продовжую посміхатися”) – співав колись Фредді Мерк’юрі. Володимиру Зеленському дуже далеко до таланту і місця в культурі, яке посідає ексвокаліст Queen, однак його діяльність щодо Віктора Медведчука є своєрідним рефреном рядків відомої пісні.

Все менше бажаного медійного ефекту, все менше віри суспільства у декларований зміст дій влади, все очевидніші політичні вигоди, які отримує від цих дій Медведчук… однак влада продовжує своє кримінально-політичне шоу.

Комедія в історії з підозрою Віктору Медведчуку почалась майже одразу після появи інформації про її підписання. На брифінгу з цього приводу генпрокурор Венедіктова заявила, що Віктору Медведчуку і Тарасу Козаку оголошено про підозру за двома статтями Кримінального кодексу — 111 (державна зрада) та 348 (замах на розграбування національних ресурсів на території Криму).

До першої з них ми ще повернемось, а от про другу потрібно знати дві речі. Перша – стаття 348 чинної редакції Кримінального кодексу України передбачає відповідальність за “посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця”, а не те, що нам повідомила генпрокурорка.

Друга – стаття, яку вочевидь мала на увазі пані генпрокурорка, є статтею 438 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за порушення законів та звичаїв війни.

Важко сказати, чи пані генпрокурорка просто не підготувалась до брифінгу, чи не орієнтується в основному нормативно-правовому (для своєї посади) акті, однак очевидна проблема тут в тому, що хоч диспозиція статті 438 КК і містить слова “розграбування національних цінностей на окупованій території”, обґрунтованість її застосування в цій ситуації є досить сумнівною.

З двох ратифікованих Україною міжнародних договорів, які регулюють порядок поводження з матеріальними цінностями під час війни або окупації, Гаазька конвенція про захист культурних цінностей 1954 року застосовується лише до майна, яке має вагоме значення для культурної спадщини окремого народу (нічого подібного Медведчуку не інкримінують, принаймні, про це не йшлося), а Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року прямо вказує, що під її захистом перебувають особи, які “в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є”, а не держави, які беруть участь у військових конфліктах, або територію яких було окуповано.

Так, у цій конвенції є згадка про майно держав, але у відповідній статті йдеться про його знищення, а не привласнення чи передачу на нього прав третім особам.

Окрім того, має значення і те формулювання статті 438 Кримінального кодексу, яке озвучила пані генпрокурорка. “Національні цінності” не є тотожними “державній власності”. Окрім законодавчої невизначеності поняття “національні цінності”, є ще й пряма заборона застосування аналогії в кримінальному праві, викладена у частині 4 статті 3 КК України. Відповідно, і “розграбування національних цінностей” не означає “протиправного відчуження державної власності” і вже точно не може бути застосоване в цьому контексті в рамках кримінального обвинувачення, щонайменше, до внесення відповідних змін до Кримінального кодексу (які все одно не діятимуть щодо кримінального правопорушення, яке було скоєне до набуття ними чинності).

За перелічених умов вибір саме статті 438 КК України для висунення звинувачень є тим більш дивним, що, за словами очільника СБУ Івана Баканова (також присутнього на брифінгу), розслідування фінансування тероризму Віктором Медведчуком все ще триває, оскільки у слідства немає достатньої кількості доказів цього, натомість у вже висунутих звинуваченнях слідство “повністю впевнене”.

Цікаво, що накладення санкцій на телеканали та ряд юридичних осіб, які в РНБО вважають пов’язаними з Медведчуком, пояснювали саме їхньою причетністю до фінансування тероризму. Однак, судячи з наданої суспільству інформації, обидва цих рішення лежали більшою мірою в електорально-політичній площині, ніж в юридичній.

Що ж до іншої статті, яку інкримінують Віктору Медведчуку і Тарасу Козаку, державна зрада, то перспективи висунутих звинувачень виглядають трохи більш реалістичними, однак далеко не такими, в яких можна бути “повністю впевненими”.

По-перше, щодо епізоду з передачею спецслужбам РФ даних про засекречений підрозділ ЗСУ. З оприлюдненої СБУ інформації та брифінгу очільників СБУ та Генпрокуратури, не вказано, як Віктор Медведчук цю інформацію отримав, хто з уповноважених осіб, які мали до неї доступ, йому передав ці дані і чому цій особі також не висунуто підозру у скоєнні відповідного злочину (щонайменше за тією ж статтею 111, а фактично і за статтями 328, 329 або 422 Кримінального кодексу, які стосуються розголошення відомостей, що становлять державну таємницю (остання стосується саме військових таємниць) або втрати відповідних документів).

Ані СБУ, ані ОГП не розкривають, і навіть не описують, як саме Медведчук отримав доступ до вказаної інформації, а лише – що він передав її Тарасу Козаку, ймовірно, для передачі спецслужбам РФ.

З огляду на те, наскільки детальною, з записами розмов та оприлюдненням відповідних документів, була частина брифінгу, що стосувалась розробки родовищ в Криму, виникає враження, що цей епізод додали в програму не через його доведеність слідством, а через медійний та електоральний ефект, який він може мати.

Щодо третього епізоду – планування створення організації, “котра буде тісно опікуватися українцями, що їдуть працювати та навчатись в Росію” та під егідою якої функціонуватиме інфраструктура впливу РФ, то ситуація тут неоднозначна.

З одного боку – абсолютно не є секретом втручання Росії як в інформаційний, так і в політичний простір України, зокрема і через різноманітні організації, “статутна” діяльність яких, на перший погляд, не має нічого спільного з таким втручанням.

З іншого боку – кваліфікація за статтею 111 ККУ потребує доведення саме прямого умислу на заподіяння шкоди державі, зокрема інформаційної. І з цим проблеми, оскільки оприлюднені СБУ дані про бажання вплинути на політичну ситуацію (було б дивним, якби політик цього не бажав) є, а даних про намір заподіяти шкоду державі, зокрема її інформаційній безпеці – немає. І якщо вже дотримуватися логіки СБУ, то наступний, кому повинні бути висунуті звинувачення у державній зраді, є Володимир Зеленський, наприклад, за відведення українських військ на Донбасі.

Безумовно, це все виглядає як юридична софістика, однак саме в площину кримінального права, з усіма його умовами та обмеженнями, Володимир Зеленський і його команда перенесли свої стосунки з Віктором Медведчуком. І те, що може собі дозволити медійник чи політик, не може дозволити очільник СБУ, генеральний прокурор чи суд. І звісно ж, усіма цими прогалинами, недоробками та слабкими місцями позиції сторони обвинувачення скористається як захист Віктора Медведчука, так і його медіа.

Чи є підстави для притягнення Віктора Медведчука до кримінальної відповідальності та винесення обвинувального вироку щодо нього? Цілком імовірно, що є. Чи це можливо в рамках висунутої йому підозри? Вкрай сумнівно.

З тим, як проходив обшук у будинку Медведчука (де він не живе), з якого складалось враження, що правоохоронці прийшли попросити 500 гривень до зарплати, а не обшукувати помешкання людини, підозрюваної в особливо тяжкому злочині… З тим, як Ірина Венедіктова виявилась не готовою до приходу Медведчука за підозрою, про яку вона так впевнено заявляла всього за день до того… З тим, що за найбільш “вірогідними” звинуваченнями “слідство все ще триває” і “не має достатньої кількості доказів”… Схоже, що в Офісі генерального прокурора і самі розуміють слабкість власної позиції. І навряд чи готові були підписувати підозру Медведчуку з юридичної, а не політичної точки зору.

Назар Чорний

адвокат, журналіст-розcлідувач

MIXADV

цікаве