Козацька Петриківка

Габон став найбільшим експортером авіазапчастин до Росії, – росЗМІ

29/03/2024 AA 0

Згідно з даними російської митниці, Габон несподівано став найбільшим експортером запчастин для літаків до Росії. Про це інформує Цензор.НЕТ із посиланням на The Moscow Times. У російських ЗМІ пишуть, […]

Петриківкою до 1822 року називалася теперішня Нова Прага. Нова Прага для мене друга мала батьківщина, а можливо по духу і перша. Це земля моїх предків, де я мешкав у своїх дідуся і бабусі до чотирічного віку та зовсім не чув чужинської мови. В будинку навпроти жила родина Чистахівських, ймовірно потомків та родичів того новопражського художника Григорія Чистахівського близького друга Тараса Шевченка. Та й наша вулиця носила ім’я Тараса Шевченка.  Я знав де  поруч була  садиба мого прадіда  Івана Степановича Андрющенка та чим він займався  з прабабусею Ульяною. В їх родині було чотирнадцять дітей. Трьох з них крім свого рідного діда Дмитра я застав живими і бачив на власні очі. На закутку Андрющенків, мабуть за козацьким звичаєм, звали Харюками.

На закутку, де я жив з назвою Забрід, за луками нашої садиби протікав широченький струмок, який насправді був і є річечкою Мурзинка. Під цією назвою після 1754 року приблизно там був збудований шанець Мурзинка. Тому дехто з істориків та краєзнавців і вважає, що до Петриківки існувала, як топонім Мурзинка. Однак є таке цікаве джерело про поселення нашого краю під назвою « Поселення задніпровських місць до утворення Нової Сербії в документах середини ХVІІІстоління». В ній, як письмові документальні свідчення зібрані і видані нашим земляком Анатолієм  Пивоваром. З тих документів витікає незаперечна істина, що до 1752 року існувало таке поселення, як хутір бригадира Капніста на річці Свинарні. Інших річок, як річка Свинарна(в народі нині вже кажуть Свинарка) окрім, як у межах сучасної Нової Праги немає.  Ця річечка є одною з трьох  правих приток річки Бешки, до речі, всі три вливаються в Бешку в межах Нової Праги. Про це ми говорили при зустрічі з самим Анатолієм Пивоваром пару років тому. Стосовно Мурзинки, то на закутку Забрід і слово таке народилося – замурзаний, тобто забруднений від болота навколо тої річечки.

Дуже цікавий документ про той   хутір бригадира Капніста. Уявіть собі, що там зафіксовано сорок  три хати, де мешкало  сорок  сорок девять родин. Всі голови родин записані по іменам та прізвищам, і навіть з кількістю коней і волів у родині. Всього на хуторі було п’ятнадцять коней та шістдесят девять волів.

Хтось скаже: «Нічого собі хутір!». Так саме хутір, тому що у цього поселення не було власної церкви, наявність якої давала право називати поселення селом. Тож те, де жила одна-три родини було в Україні  козацьким зимівником, де під  час літніх походів порядкували наші  берегині козачки.

Нині на підставі, якихось історичних документів роком появи на мапі Петриківки, сучасної  Нової Праги,  вважається 1728 рік, хоча  сорок років тому цією датою вважався ще 1730 рік. Німим свідченням цього є унікальний значок випущений у сусідній Олександрії  у 1980 році.  Можливо колись знову зміниться  ця дата у бік збільшення віку Нової  Праги. Ймовірно вона прив’язана з свідченнями про появу в наших краях легендарного отамана Петрика.

Самий відомий отаман Петрик (Петро Іваненко) відомий  тісними контактами з Кримським ханством та ідеєю створення нового державного утворення на півдні України під умовною назвою Ханська Україна.  В межі утворення планувалося включити навіть частину північної Таврії з території Кримського ханства. Були прихильники цієї ідею і багато супротивників, особливо серед козацької  старшини. На диво, що підтримував цю ідею кримський хан, не зважаючи на втрату контролю за частиною території. Ідею до кінця в життя не втілили, а слід отаман Петрика губиться в історичних джерелах десь у 1712 році. І чи той то Петрик, чи просто його маловідомий тезка?

Цього року дізнався, що на день Покрови Присвятої Богородиці селище Нова Прага, яке історично було Петриківкою оголосило про святкування дня селища. Мені особисто слово селище якось ріже слух. В дореволюційні часи це військове поселення звали то слобода, то містечко. В певні відрізки часу містечко Нова Прага за населенням перевищувало навіть сусідню Олександрію, яка до того була то Усівкою(Усиківкою), то Бечеєю(Бечкою), а потім стала уїздним центром Олександрівськом та Олександрією.

В Новій Празі, козацькому, а потім військовому поселенні ніколи не було кріпаків. Вже коли мені було за п’ятдесят років, я від родичів дізнався сенсаційну для себе новину. В Новій Празі до 1918 року мешкала родина і другого мого діда Антона, який служив офіцером в розквартированому там кавалерійському корпусі. Вразили імена друзів мого діда, його військове звання та будинок в якому жила родина. Повз той будинок у центрі селища, я проходив мимо десятки разів, і ні про що не знав і не здогадувався.

Спливло в пам’яті та пригадалося, що на початку 60-х років Новою Прагою, коли вона ще була районним центром,  по селищу почали курсувати рейсові автобуси. Кінець маршруту від нашого Заброду був на селищі Димитрове, яке по старій пам’яті звали ще Семенівкою.  Вартість проїзду з кінця в кінець була 20 копійок.  Але за 4 копійки можна було доїхати від Заброду до центра Нової Праги. А у повітрі витала перспективна легенда розвитку. Говорили в народі, що от-от Нова Прага стане нарешті містом, і можливо її знову перейменують на честь загиблого при її визволенні генерала у місто Тихоміров.  Не сталося…  Згодом ліквідували Новопражський район, приєднавши до сусіднього Олександрійського.

Нова Прага в своєму часово-історичному просторі має цілу низку відомих імен земляків, серед яких хочеться особливо вилити її  закоханого у містечко співця краєзнавця Федора Плотніра. Він  по крупицях практично першим почав збирати все новопражське: легенди, перекази, світлини, документи та інше . Щось з того було і раніше. Пам’ятаю,  як у далекому 1972 році, гостюючи на Заброді у свого дядька Романа Романовича Бугайова,  дізнався від нього про кімнату-музей при центральному будинку культури. Другого ж дня з молодечим запалом хвилин за 35-40 здолав відстань до тої кімнати, і побачив великий замок на бокових дверях праворуч. Невідомі таємниці історії  Нової  Праги мені того дня не відкрилися. Тому приємно було дізнатися, що нині таку кімнату мають намір створити заново БК №1, який розташований на Заброді, що по-совковому називають  Прогресом, за іменем останньої назви колгоспу, що був на закутку. А до нього на тому ж місці був колгосп імені Мічуріна. За моєї пам’яті на початку 60-х колгоспів було шість. Самим успішним був колгосп імені Леніна на Забешці, лівобережній частині селища. А починався колгоспний рух у багатотисячній Новій Празі з шістнадцяти колгоспів, по що розповідала мені бабуся та один з перших трактористів у Новій Празі мій дядько Роман Романович Бугайов.

То ж день для  вшанування козацької минувшини  Нової  Праги саме на свято Покрови обраний дуже вдало.  Живий козацький дух майже трьохсотрічної Петриківки.

Анатолій Авдєєв

MIXADV

цікаве