На Кіровоградщині знайдено човен ІІІ тисячоліття до нашої ери

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

На Росії помпезно відзначили чергову військову страшилку у рамках побєдобєсія. Цього разу нею став день військово-морського флоту РФ. Паради відбулися від Камчатки до Севастополя. На головному у С.-Петербурзі побував самодержець Московської імперії Путін. Він, як завжди, лякав світ новими досягненнями озброєнь флоту, згадував його історію, яка буцім-то розпочалася з міста на Неві. Але…

…Літнього дня 1937 року учні Сабатинівської школи Грушківського району Одеської області (тепер Благовіщенський Кіровоградської), купаючись у Південному Бузі, виявили далеко від берега на дні якийсь виріб, глибоко засмоктаний піском. Про знахідку хлопці розповіли директору школи, а той повідомив Одеський археологічний музей. До Сабатинівки приїхали науковці і з’ясували – у воді лежить човен. Підняти його на поверхню одеситам не вдалося, вони лиш пошкодили корму. На допомогу покликали колег з Петербурга. Що було далі, розповів житель села Гринівки Микола Кузьмович Кравчук – єдиний учасник подій, який дожив до наших днів.

Восени на береги Бугу прибула експедиція для підводних робіт особливого призначення (ЕПРОП) на чолі з директором Ермітажу академіком Й. Орбелі. Водолази працювали під водою майже тиждень. Учні Василь П’янкевич та Микола Кравчук, які знайшли човен, качали підводникам насосами повітря. Все робилося в умовах суворої таємності під наглядом чекістів. 12 вересня човен підняли на поверхню, нікого стороннього не допускали до виявлених речей. А їх було у човні чимало – в основному чимось наповнені керамічні глечики. Їх завантажили на кілька возів і разом з човном відправили у супроводі охорони на залізничну станцію Грушки. Усім, хто був присутнім під час підняття човна, наказали про знахідку забути. Експедиція доставила цінний вантаж до Центрального військово-морського музею СРСР у Ленінграді (С.-Петербург), човен став одним з найголовніших його експонатів, виставлених у центрі залу. Про нього ніколи не повідомлялося, тому й народилося на Побужжі безліч легенд про затонуле судно, яке начебто перевозило золото з грецької колонії Ольвії, розташованої у гирлі Бугу, до Афін.

Сабатинівський човен дослідили фахівці. Вони з’ясували, що це був однодеревок – цілком видовбаний із стовбура 360-річного дуба за допомогою кам’яних знарядь і вогню. Вік суденця визначався у три тисячі років. На бортах виявили 14 отворів діаметром до 15 сантиметрів кожне, які могли служити для кріплення петель весел або оберемків очерету, які урівноважували човен на воді. Такий спосіб виготовлення човнів-дубів пізніше застосовували запорозькі козаки. У 1977 році сабатинівський човен дослідили вдруге із застосуванням найсучасніших приладів. Остаточні параметри човна: довжина – до семи метрів, ширина – 80 сантиметрів, висота – один метр, товщина корпусу від восьми сантиметрів у верхній частині до десяти у нижній, вантажопідйомність – півтори тони, на човні могли розміститися 6-9 осіб та 900 кілограмів вантажу.

Про цінність для науки давнього судна свідчить те, що у роки Другої світової війни воно разом з іншими важливими експонатами музею було евакуйовано у глибокий тил. І все ж воно – лише експонат. Наукова робота навколо човна по-справжньому не ведеться, бо російські вчені у цьому не зацікавлені: для них морський флот Росії починається з імператора Петра І. Сабатинівський човен не вписується у загальноприйняту концепцію зародження і розвитку морського флоту у їхній країні. Інакше чим пояснити те, що у жодній науковій праці про морський флот, опублікованих після знахідки човна, він ніде не згадується? Виняток – хіба що книжка Г. Лінде та Е. Бреттшнейдера «З глибини віків і вод», видана у 1969 році мізерним тиражем. У ній є невеличкий розділ, у якому йдеться про знахідку, і не більше. Фундаментальна праця «Червонопрапорний Чорноморський флот» починає історію мореплавства у Росії з 626 року, коли слов’яни брали участь у облозі Константинополя. Російську псевдонауку не бентежить той факт, що племена мері, з яких аж через 500 років виникне Московське князівство, до тієї облоги мали такий стосунок, як пустеля Сахара до Антарктиди. Слов’янські племена антів, які селилися на берегах Південного Бугу і Синюхи, справді брали участь у війні на боці тюрків-аварців проти візантійців. Саме у тій війні вперше були задіяні човни-однодеревки і «вогненні гармати».

Човен, безумовно, місцевого виробництва, виготовляли його майстри одного з південних слов’янських племен, які були аборигенами Побужжя і ніколи нікуди не переселялися. Маємо тому підтвердження. За розповідями місцевих жителів, Південним Бугом і тепер плавають кілька однодубків, виготовлені майстрами Василем Петровичем П’янкевичем та Ігорем Васильовичем Филипчуком (записано на початку 1990-х років від уродженця тих місць Юзефа Яблонського). Оригінальне ремесло передавалося з покоління до покоління. Дерева майстри брали у Савранському лісі. Човни мають у довжину близько п’яти метрів, ширину у тонкому кінці – до 60 сантиметрів. Тільки однодеревки могли плавати Бугом і Синюхою майже на всій довжині річок, заходили у притоки Синюхи Тікич та Велику Вись. Остання, до речі, згадується у Іпатіївському літопису за 1190 рік, має довжину 166 кілометрів, басейн її сягає Інгулу.

Викладені дані підтверджують правдивість опису країни Скіфії давньогрецьким істориком Геродотом, який приблизно між 455 і 445 роками до н.е. подорожував морськими, річковими та суходольними шляхами багатьох держав, у тому числі Скіфією, частина якої розміщувалася на територіях сучасних Гайворонсього, Благовіщенського, Новоархангельського, Голованівського районів. Однією з важливих галузей господарювання тодішнього населення краю була торгівля, яка велася через грецьку колонію Ольвію, розташовану на правому березі Дніпровсько-Бузького лиману поблизу сучасного села Парутине Миколаївської області. Заснована у 647 році до н. е. У місті розвивалися металообробне, гончарне, каменярське, прядильно-ткацьке ремесла, продукцію яких збували у Скіфію. В обмін одержували хліб, худобу, рибу, головне – рабів, адже Ольвія була рабовласницькою державою. Торгівля велася, в основному, річковими шляхами, тому зерно, вирощене на берегах Інгулу, Синюхи, Висі, доставлялося в Ольвію, звідти морем у Грецію. У Скіфію привозили вино, тканину, прикраси. Торгівля велася досить інтенсивно. Швидкі, в’юнкі човни-однодеревки долали водні перепони і річкові пороги, а також прибережні води Дніпровсько– Бузького лиману.

Один з таких човнів і затонув у річці поблизу Сабатинівки (села, природно, у ті часи не існувало, русло Бугу пролягало там, де був знайдений човен, тисячоліття він залишався засмоктаним у ґлей і пісок на значній глибині). Судячи з пильної охорони піднятого човна чекістами і спогадів учасників події, у керамічних глеках трипільці перевозили з Ольвії вироби з дорогоцінних металів, у основному, із золота, у свої володіння. Назви жодного населеного пункту тих далеких часів у археологічних джерелах не збереглися, писемних тоді ще не існувало…

…Така ось історія про невідому державу давніх слов’янських племен: троянів, лелегів (лелеків), венедів, етрусків, любечів, полян, які складали єдине об’єднання Оратанію-Україну, плавали на човнах-однодеревках не лише внутрішніми річками. Дехто сприймає історію скептично – фантазії, мовляв, міфи. Але Сабатинівський човен – не фантазія, а упертий факт, що зберігається у музеї, хоча тепер у чужому. А ще – недавно відкриті археологами у тій місцевості поселення, жертовники, дерев’яні паркани неймовірних розмірів. Вони – теж неспростовні факти. Саме на таких фактах і треба писати нову історію України.

Юрій Матівос

http://chas-time.com.ua/liudyna/na-kirovohradshchyni-znaideno-choven-iii-tysiacholittia-do-nashoi-ery.html

MIXADV