Знахідка для олігарха

Як президент Зеленський підпорядковує енергетичну політику держави інтересам монополії ДТЕК
Матеріал друкованого видання

№ 29 (661)
від 15 липня

Підпорядкування державної політики інтересам Ріната Ахметова стрімко набирає обертів. Найбільший олігарх країни поперемінно використовує методи батога і пряника й поступово перетворює колишнього коміка в порівняно легко керований інструмент збільшення своїх прибутків. Нехай і ціною шкоди для економіки країни та мільйонів її громадян.

З одного боку, другий уряд Володимира Зеленського, який очолює колишній топ-менеджер енергетичної монополії олігарха, ухвалює лобістські рішення, що дають Рінату Ахметову змогу отримувати надприбутки від продажу вугілля. А народні депутати від правлячої партії «Слуга народу» виступають за повернення формули «Роттердам+» у визначенні цін на цей вид палива.

З іншого боку — Ахметов не залишається в боргу й у відповідь не лише забезпечує дедалі більшу лояльність своїх медіаресурсів для Зеленського, а і щедро фінансує бізнес-структури самого президента. Зокрема, нещодавно стало відомо, що студія «Квартал 95» отримала низку замовлень від ахметовського телеканалу «Україна». Студія працює відразу над чотирма серіалами для каналу, прем’єри яких заплановано вже на 2020 рік. Чим не спосіб розплатитися за підтримку монополії в енергетиці?

 

Весна олігарха

Стрімке посилення впливу олігарха на Зеленського розпочалося після того, як Андрій Єрмак очолив Офіс президента, а Денис Шмигаль, колишній топ-менеджер ДТЕК, відповідно — уряд. А призначення у середині квітня на посаду в.о. міністра енергетики Ольги Буславець остаточно зцементувало позиції олігарха в енергетичній сфері. Тоді це відбулося під безпрецедентним тиском ДТЕК: компанія заради цього зупинила всі свої шахти й вустами гендиректора Максима Тімченка фактично висунула владі ультиматум (див. «Без державного підходу», Тиждень, № 17/2020»).

 

Читайте також: Без державного підходу

Здобуття креатурами Ахметова контролю не лише над урядом, а й над галузевим міністерством фактично миттєво відбилося в неприхованих преференціях для його енергетичної монополії. Так, у травні 2020 року в Україні було вироблено на 300 млн кВт•год струму менше, аніж у квітні. Водночас на державних АЕС, які виробляють найдешевші кіловати в країні, генерацію було зменшено аж на 850 млн кВт•год (з 6,32 до 5,47 млрд кВт•год), натомість на вугільних ТЕС і ТЕЦ вона зросла на 640 млн кВт•год (з 3,12 до 3,76 млрд кВт•год).

Оновлений менш як за два тижні після призначення Ольги Буславець попередній план виробництва струму на 2020 рік передбачав подальше різке зниження генерації на АЕС у червні до 5,02 млрд кВт•год (проти 5,74 млрд кВт•год у червні торік) за збереження фактично на травневому рівні генерації на ТЕС і ТЕЦ (3,52 млрд кВт•год). Ще більше зниження виробництва струму на державних АЕС на 6,5 млрд кВт•год порівняно з аналогічним періодом торік було заплановано у другому півріччі 2020 року (див. «Лобізм у дії»). Водночас загалом зменшення виробництва струму у другій половині року очікують лише на 3 млрд кВт•год.

Зрештою, уже наприкінці травня потужність вугільних ТЕС час від часу навіть перевищувала потужність АЕС. Це стало наслідком того, що напередодні НЕК «Укренерго» змусило Енергоатом зменшити роботу своїх блоків до половини їх номінальної потужності. Під обмеження потрапили блоки на всіх без винятку станціях країни.

Вигоду від такої зміни державної політики отримали лише структури ДТЕК: або безпосередньо через свої теплові електростанції, або, як стало зрозуміло вже незабаром, — через примус державної «Центренерго» до купівлі вугілля на шахтах компанії за завищеними цінами.

 

Читайте також: Експорт – імпорт – карантин

Зокрема, вже 12 червня в.о. міністра енергетики Буславець звернулася до РНБО з проханням запровадити тимчасову заборону на використання ТЕС природного газу та мазуту як основного виду палива. Причина — щоб «у вугільних компаній не забирався ринок збуту, а шахтарі виходили на роботу й отримували зарплату». За її словами, за умови нижчих цін на газ, аніж на вугілля державна компанія «Центренерго» для виробництва електрики спалювала газ замість вугілля. «Центренерго» у травні спожила 0,3 млн тонн вугілля замість закріплених у балансі 0,5 млн тонн, а невикористані 0,2 млн тонн (що становить, наприклад, місячний видобуток шахти «Добропіллявугілля») були заміщені 136 млн м3 газу. Попереднім терміном дії заборони було запропоновано кінець 2020 року, але якщо на енергоринку й далі буде профіцит вугілля та електроенергії, то таке обмеження триватиме довше.

 

Однак уже 17 червня сам Кабмін Дениса Шмигаля своїм рішенням визначив використання вугілля пріоритетним у виробництві електроенергії на українських ТЕС. Ольга Богуславець тоді заявила, що «розпорядження передбачає пріоритетне використання вітчизняного енергетичного вугілля для виробництва електричної енергії на теплових електростанціях… Адже неприйнятно, що ми закуповуємо імпортний газ, тоді як наші шахтарі сидять без роботи через відсутність ринку збуту».

Тоді на ситуацію був змушений публічно відреагувати навіть голова Фонду держмайна Дмитро Сенниченко, під управлінням якого перебуває «Центренерго». Він звернув увагу, що спроби «розв’язати багаторічну проблему всіх шахт за рахунок іншого напівзбанкрутілого державного підприємства — це вирок підприємству. За словами Сенниченка, за умови використання «Центренерго» газу собівартість кіловат-години становитиме 83 коп. А у разі використання лише вугілля ціна електроенергії зросте до 1,2 грн, що до кінця року може призвести до нарощування додаткового боргу щонайменше на 2,2 млрд грн. Це, на думку чиновника, «остаточно поставить хрест на «Центренерго». Тому він запропонував уряду зменшити зобов’язання компанії щодо закупівлі вугілля тільки в державних шахт.

 

Країна чи монополія

Однак для Ахметова та його креатур ключовий мотив — якраз інтереси монополії, а не державних шахт, генеруючої компанії чи конкурентоздатності економіки загалом. Саме тому видобуток на державних копальнях лише пришвидшує падіння, доки основні преференції надаються ДТЕК.

Щоб тримати дедалі слабший Офіс президента в тонусі, забезпечити підтримку своїм людям у керівництві уряду та Міненерго та дотиснути «Центренерго» таки почати закупівлі вугілля у олігархічної монополії за завищеними цінами, на початку липня в Києві висадили черговий десант підконтрольних Ахметову шахтарів. Дарма, що отримані ДТЕК надприбутки насправді виводять за кордон через офшорні прокладки для купівлі елітної нерухомості в курортних регіонах Європи, тобто вони навіть не доходять до шахтарів, про яких декларативно піклуються у Зеленського.

 

А сама ДТЕК, вимагаючи преференційних умов для власного вугілля всередині країни, і далі сотнями тисяч тонн завозить антрацитове вугілля з Росії із підконтрольних шахт у Ростовській області. Зокрема вже у квітні, коли Ахметов шантажував Зеленського зупинкою видобутку спочатку на «Добропіллявугіллі», а потім і на «Павлоградвугіллі», на ТЕС України було завезено 208,5 тис. тонн російського антрациту, із яких 93 тис. тонн пішло на електростанції ДТЕК.
У травні — червні частка енергомонополії Ахметова в імпорті російського палива ще більше зросла: якщо у травні на неї припало 92,1 тис. тонн із усіх завезених для потреб ТЕС 147,6 тис. тонн російського антрациту (тобто близько 62%), то в червні вже 86,7 тис. тонн із 118,6 тис. тонн (понад 73%). Не випадково, що рішення уряду Шмигаля про введення з 1 квітня спеціального мита в 65% на вугілля, увезене з РФ, не поширювалося на антрацит.

Проте найбільшим споживачем російського вугілля була й залишається Слов’янська ТЕС «Донбасенерго». За тогочасними повідомленнями ЗМІ, нинішня в.о. міністра енергетики лобіювала інтереси цієї ТЕС ще коли працювала в міністерстві під керівнцитвом Ігоря Насалика. У першому кварталі 2020 року із 629 тис. тонн російського антрациту спожитого всіма українськими ТЕС, 423 тис. тонн спалила Слов’янська ТЕС (67%), до того ж у березні взагалі йшлося про 122 тис. тонн із 137 тис. тонн. У квітні — травні  та сама ТЕС використала 185 тис. тонн із 355 тис. тонн усього спаленого на ТЕС країни антрациту.

Хоч критичної потреби в роботі цієї ТЕС, яка працює лише на російському паливі, як засвідчила весна 2017 року (див. «Чи є життя без антрациту», Тиждень, № 19/2017), ніколи не було. Її потужності цілком може компенсувати й Запорізька АЕС, і розташовані поряд ТЕС, які працюють на газовому вугіллі внутрішнього видобутку. Але такі альтернативні потужності вже тривалий час обмежуються заради спалювання на Слов’янській ТЕС мільйонів тонн імпортованого з РФ антрациту. Що не можна пояснити нічим іншим, окрім потужним лобі у відповідних органах влади.

 

Читайте також: Лакмусовий папірець

Із початку липня 2020 року понад 50% із 54 тис. тонн усього спожитого в Україні російського вугілля знову спалила Слов’янська ТЕС. Однак фокус уваги керівництва уряду й Міненерго спрямований не на неї, а на подальше зміцнення монопольних позицій компанії Ахметова на шкоду українській енергетиці й економіці загалом.

Водночас унаслідок преференцій енергомонополії олігарха, що призвело до різкого завищення цін на внутрішньому ринку країни, український струм закономірно повністю втратив конкурентоспроможність на ринках усіх сусідніх європейських країн, до яких його донедавна постачали у значних обсягах (див. «Втрата конкурентоспроможності»). Якщо торік у травні — червні щомісячні обсяги його експорту сягали 580 та 340 млн кВт•год відповідно, то в травні — червні 2020-го зменшилися до 125–100 млн кВт•год.

Неконкурентоспроможність української енергетики призвела до «ручного» закриття у квітні доступу до українського ринку струму із сусідніх країн ЄС. Це дало монополісту змогу штучно підтримувати значно вищі, аніж у решті країни, ціни на електрику у межах Бурштинського енергоострова (Закарпатська й більша частина Івано-Франківської та Львівської областей). Але це ще більше погіршило умови для роботи всього українського бізнесу, який її споживає, і завдало удару по конкурентоспроможності вітчизняних виробників на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Як наслідок, створюються стимули для зростання імпорту та зменшення експорту товарів, а відтак і зниження їх виробництва в Україні. Вартість струму відіграє не останню роль і при ухваленні бізнесом рішення про розташування нових, не кажучи уже про перенесення наявних виробничих потужностей.

Ще до запровадження ринку електроенергії, на початку минулого року Тиждень застерігав, що його запуск без розв’язання задавнених проблем української енергетики може створити нові виклики замість поліпшення ситуації (див. «Нові правила для старих проблем», Тиждень, № 8/2019). Рінат Ахметов і його ДТЕК контролює 90% усього видобутку енергетичного вугілля в країні та виробництво левової частки струму тепловими електростанціями, а отже, робив і далі робить ставку лише на можливість нав’язувати власні умови споживачам. Це реалізується через шантаж держави й розстановку своїх людей на ключові позиції в органах влади. І за слабкого президента Зеленського монополіст отримав для цього нові безпрецедентні можливості, які можна порівняти лише з часом правління регіоналів.

Відмова від імпорту антрациту з одночасним нарощуванням внутрішнього видобутку вугілля газових марок і переобладнання під нього всіх ТЕС країни — оптимальний вихід із проблемної ситуації, у яку потрапила енергетика України. Однак цей процес неможливий без демонополізації вуглевидобутку й теплової генерації. Адже наразі на шляху від видобувних підприємств до ТЕС паливо проходить через офшорні «прокладки», які врешті й концентрують надприбутки. А сама монополія не зацікавлена в нарощуванні обсягів видобутку та зниженні ціни.

Тому єдиний шлях до розв’язання застарілих проблем української енергетики пролягає через примусовий розподіл вуглевидобувних і генеруючих активів ДТЕК принаймні на три-чотири компанії зі справді незалежними кінцевими власниками, які будуть зацікавлені в нарощенні видобутку з метою витіснення конкурентів. Так можна забезпечити реальну конкурентну біржову торгівлю вугіллям в Україні. Це дасть можливість формувати ціну палива без прив’язки до котирувань у Роттердамі чи Південній Африці та потягне за собою зниження вартості струму, що виробляється з нього на ТЕС.

Олександр Крамар

MIXADV