Битва умів. Гібридна війна – це вплив на людей, з метою підвести їх до свідомого чи несвідомого вибору, корисного для агресора

Росія досягне успіху, якщо вона зможе підвести більшість українців до того, щоб вони обрали ідеального з російської точки зору президента. Військові дії – лише один з методів для для цього. Поразка означає приготування української влади до громадянських протестів, демонстрацій та, зрештою, ще одного Євромайдану. Це, скоріш за все, включало б передачу президенту контролю над Національною гвардією, а також декілька конституційних змін.

Війна на Донбасі є лише фрагментом великої Війни, спрямованої на повернення України в російську орбіту. Її головне поле бою – свідомість українців, і ця битва з нами надовго. Як зробити протидію російській гібридній війні частиною національних інтересів європейських партнерів України? Насамперед, потрібно зрозуміти, що таке гібридна загроза. Стаття досвідченого норвезького військового Ганса Петтера Мідттуна, який чотири роки пропрацював військовим аташе норвезького посольства в Україні – саме про це.

Опубліковано на Euromaidan Press; переклала з англійської Юлія Каздобіна.

Україна працює над ухваленням Стратегії національної безпеки під назвою «Безпека людини – безпека країни», котра ґрунтується на передвиборній програмі Президента. Стратегію було подано на затвердження Президенту 18 лютого 2020 року, в той самий день, коли Росія розпочала обмежений наступ біля Золотого (неподалік від однієї з зон розведення сил).

За словами секретаря Ради національної безпеки та оборони Олексія Данілова, йдеться про «стратегію людського розвитку, стратегію воєнної безпеки, стратегію громадської безпеки та цивільного захисту, стратегію розвитку оборонно-промислового комплексу, стратегії економічної,  екологічної, інформаційної безпеки, стратегію кібербезпеки, національної розвідувальної програми, стратегію з питань зовнішньополітичної безпеки, стратегію з питань державної безпеки, контррозвідки і боротьби з тероризмом тощо».

Ця стратегія визначає пріоритетні напрямки політики в сфері нацбезпеки та закладає підґрунтя для подальшого реформування та розвитку.

Разом з тим, під великим питанням лишається, чи буде названо Росію головною загрозою в тексті цього документу, і чи гібридна війна, яка триває, буде описана достатньо чітко для того, аби їй протистояти. Маю побоювання, що відповідь на обидва ці питання є негативною.

Там, де Стратегія національної безпеки намагатиметься окреслити, якою Україна має стати, я спробую описати те, що може відбутися з Україною, якщо Росія вийде переможницею з сьогоднішньої (гібридної) війни.

Я не оцінюю вірогідність перемоги Росії або поразки України. Єдиною метою двох моїх статей є опис альтернативного сценарію, який більш рельєфно окреслить гібридну загрозу і, відповідно, ті речі, які необхідно захищати. Я також спробую окреслити потенційні наслідки для Європи, щоб успіх України залишався (або став) національним інтересом для окремих європейських країн.

Щоб досягти другої мети, необхідно осмислити, що таке гібридна війна.

Концептуалізація гібридної війни

Більшість дипломатичних ініціатив, дискусій, аналітичних матеріалів та статей, присвячених російській агресії, розглядають саме збройний конфлікт на сході України. Зазвичай увагу зосереджують на безпекових елементах Мінського протоколу, таких як негайне і всеосяжне припинення вогню, відведення важкого озброєння, контроль України над державним кордоном та виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з української території. Процес загалом базовано на уявленні, що ми маємо справу з конвенційною (звичною) війною, і що на карту поставлено втрату суверенітету та територіальної цілісності.

І це, до певної міри, є грубою помилкою. Росія має намір перемогти, але її стратегія не передбачає суто військової перемоги. Отже, ані Мінський прокол, ані формула Штайнмаєра не підходять для закінчення цієї війни.

У своїй статті «Російська війна нового покоління – теорія, практика та уроки для американських стратегів» Ніколас Федик описує її як війну тотальну, в якій держава використовує всі свої ресурси для формування оперативного простору. Цей підхід полягає у використанні дипломатичних, політичних, енергетичних, інформаційних, релігійних, юридичних, безпекових та військових інструментів.

Разом з тим, гібридна війна не стосується фізичного виміру (наприклад, території або військових спроможностей вашого опонента):

«На додачу до традиційного фізичного простору, такого як земля, море, повітря та космос, все більше використовується соціальний та сконструйований простір, такий як політичний, економічний, інфраструктурний та кіберпростір».

Мозок людини є полем бою у гібридній війни – і, як наслідок, «має домінувати інформаційне та психологічне протистояння, метою якого є перевага у контролі над військами та озброєннями через моральне та психологічне пригнічення військовослужбовців та мирного населення ворога».

МОЗОК ЛЮДИНИ – ПОЛЕ БОЮ, А МЕТА ЦЬОГО БОЮ – КОНТРОЛЬ НАД ВІЙСЬКАМИ ЧЕРЕЗ МОРАЛЬНЕ ПРИГНІЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ

У своїй блискучій статті «Що таке гібридна війна» Ерік Рейхборн-К’єннеруд та Патрік Кулен стверджують, що основне «поле бою знаходиться всередині когнітивного простору ключових груп населення (населення країни, населення інших країн та населення території, де відбувається операція) та ключових акторів, що приймають рішення та формують політику. В результаті вони, а не військові, стають основною мішенню операцій». Населення, а не збройні сили чи фізичний простір, стають центром спрямування зусиль.

Але будьте певні, що військові засоби завжди лишаються важливою складовою гібридної війни. Застосування сили чи загроза застосування сили, а також її вплив (наприклад, дипломатичний, економічний, гуманітарний та психологічний) на суспільство визначає реальне поле бою.

У своїй доповіді «Російська війна нового покоління в Україні» Яніс Берзінс викладає своє розуміння того, як Росія змінила підхід до війни.

«З руйнування – на прямий вплив, з прямого знищення – на внутрішній занепад опонента, з війни із застосуванням зброї та технологій – на культурну війну, з традиційного (тривимірного) поля битви – на інформаційну/психологічну війну та війну за сприйняття, з війни у фізичному середовищі – на війну в свідомості людини та кіберпросторі, з симетричної – на асиметричну війну через політичні, економічні, технологічні та екологічні кампанії, з війни, що триває протягом певного часу – на постійне перебування в стані війни як природного стану існування нації».

Російська гібридна війна просякнута оманою, в результаті чого війна виглядає як мир. Невизначеність використовується для того, щоб «заплутати або підірвати процес прийняття рішень», таким чином ускладнюючи військову або політичну відповідь. Її дія лежить у допороговому інтервалі, що позбавляє легітимності будь-яку військову відповідь з боку жертви та міжнародної спільноти. Найважливіше, вона задумана таким чином, щоб уникнути конфронтації з Заходом, одночасно призводячи до перемоги через обмежене застосування військової сили. Мінський протокол є блискучим прикладом інструменту, який допомагає підтримувати надію на мирне закінчення того, що насправді є довгостроковою, нескінченною (гібридною) війною на виснаження.

Вона не лише викривлює поняття миру, конфлікту та війни – гібридна війна також ламає уявлення про те, що належить, а що не належить до поля бою. Подібно до глобальних амбіцій РФ, гібридна війна не знає кордонів.

Це вид «війни, що відбувається 24 години на добу із залученням усіх ресурсів держави для формування оперативного простору. Це не конкретна воєнна кампанія, це спосіб життя». Це довготермінова стратегія, базована на інноваційному використанні невизначеності. Її мета – легітимізувати та виправдати втручання шляхом підриву законодавчого поля та підірвати міжнародну згуртованість.

Гібридна війна стала частиною російського modus operandi («методи дії») повсюди, де лежать її національні інтереси. Всі інструменти застосовуються по всьому світу. Лише інтенсивність залежить від регіону.

Концептуальне розуміння гібридної війни є конче необхідним. Якщо зрозуміти, які інструменти та сценарії могли б призвести до поразки, можна побудувати Стратегію національної безпеки, яка дозволить ефективний крос-секторальних захист.

Поразка України?

На жаль, ризик повномасштабного вторгнення неможливо відкидати повністю – тому що використання військової сили та загроза подальшої ескалації є невід’ємною частиною гібридної війни. Росія не лише незаконно анексувала Крим та розпочала збройну агресію на Донбасі, але й останні шість років працювала над зміцненням своєї військової спроможності та, відповідно, потенціалу збройної ескалації.

В 2014 році, коли Україна не мала змоги захистити себе від повномасштабного збройного нападу, Росія обрала довготермінову стратегію. Вона зупинила свій вибір на гібридній війні – одночасному використанні військових та невійськових засобів – як інструменті для внутрішньої дестабілізації України. Замість того, щоб воювати за фізичний простір (тобто, територію України), Росія вирішила боротися за мізки українців та, відповідно, вплив на них. Зрештою, ціна, яку треба заплатити за збройну окупацію є астрономічною, тоді як політичний контроль дозволяє досягти рівнозначного результату, але без надлишкових затрат.

ВИКОРИСТАННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СИЛИ ТА ЗАГРОЗА ПОДАЛЬШОЇ ЕСКАЛАЦІЇ Є НЕВІД’ЄМНОЮ ЧАСТИНОЮ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ

З цього випливає, що головна загроза – не збройне вторгнення та окупація, а кумулятивний психологічний ефект впливу як на населення, так і на керівництво в результаті довгострокового намагання дестабілізувати Україну зсередини. Але ця постійна загроза вже формує і продовжить формувати колективні уявлення на всіх рівнях українського суспільства. У майбутньому військова загроза продовжить створювати відчуття глибокої економічної, політичної та дипломатичної небезпеки, допомагаючи поступово закласти основу майбутньої поразки України.

Росія вѝграє, а Україна та Європа зазнають поразки, якщо Україна вибере проросійське керівництво або керівництво, яке піддасться на російський тиск. Таким чином буде забезпечено та легітимізовано російський контроль над українським політичним життям, а, відповідно, і вибором союзників з боку України. Також це прибере підстави для санкцій та створить підґрунтя для нормалізації стосунків між Росією та заходом.

Результатом гібридної війни є перемога у площині свідомості. Росія досягне успіху, якщо вона зможе підвести більшість українців до того, щоб вони обрали ідеального з російської точки зору президента, а також політичне керівництво.

Сьогодні, звичайно, майже неможливо уявити Україну, яка проголосує за проросійське політичне керівництво та Президента – так само як і важко помислити, що Україна сприйматиме політичне керівництво, яке перетне червону лінію. Разом з тим, будь-який процес зміни проєвропейського та євроатлантичного шляху країни був би настільки ж поступовим та довгостроковим, як і сама гібридна війна. Він складався би з впровадження відповідного мислення, генерування підтримки громадян та створення законодавчої бази, необхідних для забезпечення якомога більш мирного переходу.

Процес включав би поступове приготування до того, що має настати після політичного та дипломатичного розвороту, а саме – громадянських протестів, демонстрацій та, зрештою, ще одного Євромайдану.

РОСІЯ ВЍГРАЄ, А УКРАЇНА ТА ЄВРОПА ЗАЗНАЮТЬ ПОРАЗКИ, ЯКЩО УКРАЇНА ВИБЕРЕ ПРОРОСІЙСЬКЕ КЕРІВНИЦТВО АБО КЕРІВНИЦТВО, ЯКЕ ПІДДАСТЬСЯ НА РОСІЙСЬКИЙ ТИСК

Це, скоріш за все, включало б передачу президенту контролю над Національної гвардією, а також декілька конституційних змін, щоб збільшити повноваження внутрішніх гравців, що дозволить забороняти та розганяти незаконні зібрання, політичні мітинги та демонстрації, збільшити контроль над медіа та соціальними мережами, порушувати базові громадянські та політичні права – такі як приватність та свобода думки, релігії, преси, зібрань, пересування, право на справедливий суд та належний судовий розгляд та інші.

Будь-яке політичне керівництво або Президент, що піддається російському тиску, були б змушені поступово копіювати російське законодавство, щоб залишитися при владі та забезпечити певний рівень стабільності. Україні довелося б повільно перетворитися на автократію, де всю владу сконцентровано в руках політичної еліти, що знаходиться під впливом Росії, без жодних конституційних або інституційних обмежень. Ключові посади в уряді були б відведені людям, що вважаються вірними новому Президенту та уряду.

Просто теорія?

Після трьох революцій, шести років боротьби за свою незалежність та суверенітет, через більш ніж половину демократично налаштованого населення, сильну, як ніколи, українську ідентичність та єдність, потужні патріотичні почуття – ця ідея майже напевне звучить сміхотворно. Майже неможливо уявити, що Україна проголосує або за проросійських очільників, або за таких, що здадуться під російським тиском.

Для кожної дії існує рівносильна протидія. Отже, ти не обов’язково отримаєш те, що бажаєш

Варто пригадати деякі сформовані минулорічні настрої українців, після майже п’яти років російської агресії і лише за декілька місяців до виборів президента. Опитування громадської думки – яке в певному сенсі відображає основне поле битви і до деякої міри психологічні наслідки гібридної війни – опубліковане центром «Соціальний моніторинг» та Українським інститутом Соціальних досліджень імені О.Яременка 3 січня 2019 року, показало, що переважна більшість (68.3%) населення продовжували вважати, що Україна рухається не в тому напрямку. Дві третини вважали, що країні необхідні радикальні зміни. Українці вважали щоденні проблеми – такі як низькі зарплати та пенсії (57%), високі тарифи на комунальні послуги (52%), збільшення ціни основні продукти та інфляцію (35.9%) – настільки ж важливими, як і збройний конфлікт на сході України (58%).

ЩОДЕННІ ПРОБЛЕМИ, ТАКІ ЯК НИЗЬКІ ЗАРПЛАТИ ТА ПЕНСІЇ, УКРАЇНЦІ ВВАЖАЛИ НАСТІЛЬКИ Ж ВАЖЛИВИМИ, ЯК І ЗБРОЙНИЙ КОНФЛІКТ

На питання, якими якостями має бути наділений президент, значна більшість (55,9%) відповіли, що він має бути здатним зупинити війну. Опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології у листопаді-грудні 2018 року, продемонструвало, що на п’ятому році гібридної війни довіра переважної більшості громадян до попереднього президента Порошенка (16%), уряду (11%) та до Верховної ради України (8%) була маргінально більшою за довіру до російських медіа (4%). Баланс довіри-недовіри був надзвичайно негативним.

Це тільки одна з багатьох ознак того, що гібридна війна – одночасне та синхронізоване використання як військових, так і невійськових засобів – як інструмент дестабілізації України зсередини, можливо, мала бажаний ефект.

У квітні 2019 року Україна обрала президента, який одночасно є радикальною зміною та обіцяє закінчити війну. Донбас та збройна частина конфлікту залишаються в центрі уваги дипломатів, політиків та експертів з цього питання. Україна шукає компромісів з агресором, який поки що не відповів на ці зусилля взаємністю. Міжнародна спільнота активно просуває Мінський протокол та ті заходи, які сприймаються як мирне розв’язання конфлікту. В той самий час декілька держав активно обговорюють нормалізацію відносин між Росією та Заходом.

НА П’ЯТОМУ РОЦІ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ ДОВІРА ПЕРЕВАЖНОЇ БІЛЬШОСТІ ГРОМАДЯН ДО ПОПЕРЕДНЬОГО ПРЕЗИДЕНТА ПОРОШЕНКО БУЛА 16%

Гібридна війна, що вже понад десять років відбувається на всій території України, залишається до кінця не осмисленою. Попри те, що Росія перетворила дипломатію, економіку, енергетику, інформацію, кібербезпеку, релігію та інші сфери на зброю, – ці загрози все ще залишаються без відповіді.

Наразі забуті:

  • Попередні згадки «Малоросії» та часті заяви Президента Путіна, що росіяни та українці – «один народ»;
  • Слова Президента Путіна, адресовані Президенту Джорджу Бушу молодшому під час саміту НАТО в 2008 році, що «Україна навіть не є державою»;
  • Проект «Новоросія» та люб’язне нагадування Президента Путіна, що «те, що називалося Новоросією в часи царизму – Харків, Луганськ, Донецьк, Херсон, Миколаїв та Одеса – не було тоді частиною України. Це території було передано Україні в 1920-ті роки радянським урядом»;
  • Заяви Служби безпеки України в листопаді 2016 року «про плани Російських спецслужб дестабілізувати ситуацію в Україні» та витоки з пошти Суркова, радника Путіна.
  • Згадування Президентом Путіним «Причорномор’я» під час своєї річної прес-конференції наприкінці 2019 року («Коли було створено Радянський Союз, споконвічно російські території, які ніколи не мали стосунку до України (весь чорноморський регіон та західні землі Росії) було передано Україні»).

Все перераховане вище слугує неприємним нагадуванням про те, що апетити Росії жодним чином не обмежуються частинами Донбасу. Гібридна війна стосується всієї України.

Перемога України

У своїй статті «Путін назавжди: Україна стоїть перед лицем безкінечної імперської агресії» Тарас Кузьо доводить, що «Путінська гібридна суміш царистського та російсько-радянського націоналізму» призвела до заснування в 2007 році Фонду «Русскій Мір», після чого з’явилась доктрина «русского міра». «Концепція «русского міра» в широкому сенсі спрямована на об’єднання трьох модерних східнослов’янських країн (Росії, Білорусі та України) під головуванням Москви, а населення цієї неформальної імперії має бути пов’язане між собою через російську мову та російську православну церкву».

Автор доходить висновку, що через те, що Україна є центром путінського розуміння російської ідентичності та національних інтересів, «важко уявити варіант врегулювання, який задовольнить обидві сторони», і що внаслідок цього Україна лишатиметься «ціллю кремлівської ворожості та гібридної агресії на довгі роки».

Якщо нам не вдасться побудувати нову та ефективну стратегію протидії гібридній війні, я погоджуся з цим прогнозом.

Перед лицем російської військової переваги та готовності порушувати міжнародні закони та конвенції; продовження застосування військової сили та погроз її застосування; зростаючої кількості жертв на сході України; не надто істотної підтримки з боку Заходу; все більше ускладненого шляху до членства в ЄС та НАТО; очевидного бажання Європи нормалізувати відносини з Росією, постійних економічних труднощів, корупції, недостатності докорінних реформ, постійної недовіри до окремих політиків, політичних партій, інституцій та установ, процес цілеспрямованого формування як українського, так і міжнародного когнітивного простору триватиме.

Внаслідок тривалої психологічної та інформаційної війни, ми не маємо дивуватися поступовому визріванню прагматичної жахливої думки, що єдиний, хто може реально подолати стратегічні виклики, з якими стикається Україна – це агресор-Росія.

Використання військових та невійськових засобів з боку Росії триватиме безперервно, якщо не буде ефективно зупинене Україною та міжнародною спільнотою. Щоб зробити це, надзвичайно важливо мати концептуальне розуміння гібридної війни. Це дозволить нам захистити критичні вразливості, уникнути сильних сторін РФ та боротися з нею в тому, в чому ми сильні. Наша відповідь також має бути гібридною.

Концептуалізація гібридної війни є надзвичайно важливою для того, щоб побудувати та проаналізувати найбільш вірогідні та небезпечні сценарії. Вони не обов’язково включають в себе повномасштабний наступ з наступною окупацією, а швидше “одночасне та синхронізоване використання військових та невійськових засобів з метою дестабілізації України зсередини”. Сюди входить детальне вивчення протестного потенціалу населення. Зрештою, саме населення обирає тих, хто обіцяє забезпечити мир, стабільність та економічний прогрес, якого вимагають люди.

Однозначне зосередження уваги на військовій складовій гібридної війни (“конвенційна війна”) є серйозною помилкою, оскільки сприяє оманливому уявленню про те, що Україна може закінчити війну. З військової точки зору і Росія, й Україна мають можливість закінчити “конвенційну війну”. І в обох є два варіанти.

  • Росія або переможе, або відмовиться від спроби відновити контроль над Україною. Останнє видається не дуже ймовірним.
  • Україна повинна перемогти Росію або здатися під російським тиском. Перше – малоймовірно.

Концентрація уваги на військовій загрозі та російській військовій перевазі не залишає місця для маневру. Навіть гірше: це може призвести до способу мислення, запрограмованого на поразку. У той же час, ігнорування демократичного духу та стійкості населення ще більше погіршить ситуацію всередині країни.

Гібридна війна складається з двох важливих важливих елементів.

  1. Гібридна війна – це вплив на людей з метою підвести їх до свідомого чи несвідомого вибору, корисного для агресора. Це битва умів і боротьба за вплив.
  2. Росія має намір виграти гібридну війну, обмежено використовуючи військову силу. Тим не менш, військова сила залишається важливою частиною гібридної війни, оскільки вона є альтернативним варіантом у разі провалу первинної стратегії.

Ефективна оборонна стратегія повинна залучати супротивника до того ж театру військових дій – в розумі. Сюди належать (але не виключно) такі заходи:

  1. Відновлення довіри. Україні вкрай необхідно відновити довіру між населенням, ЗМІ, президентом, парламентом, Верховною Радою, політиками, офіційними установами та відомствами. Однак довіру необхідно заслужити, а не нав’язати.

Для того, щоб виправдати очікування, потрібно залучати громадянське суспільство, боротися з прихованими інтересами та створювати виборчу систему, базовану на заслугах. Необхідно посилити інформаційний простір, а журналістів потрібно захищати.

Так само важливо, що конфлікт, загрози, ризики та заходи щодо їх пом’якшення повинні бути роз’яснені, як є.

  1. Зменшення протестного потенціалу населення. Найважливішою є реформа як судової системи, так і законодавчої бази. Це збільшить довіру, а також дасть змогу ефективно боротися з корупцією, залучати іноземні інвестиції, зміцнювати економіку і, що найголовніше, дасть змогу Україні зменшити цілком реальні проблеми, з якими люди стикаються щодня.
  2. Реформа та модернізація Збройних сил України (ЗСУ). ЗСУ досі мають критичні вразливості. Реформа повинна зосередити увагу на спроможностях, необхідних для подолання майбутньої ескалації у сферах, які мають найбільший вплив як на економіку України, так і на її дух.

Справжнє стримування вплине на Росію, принаймні, оскільки вона намагається виграти гібридну війну з обмеженим використанням військової сили. Зменшення кількості військових опцій одночасно зменшить результативність невійськових засобів. Сильні, реформовані ЗСУ сприятимуть підвищенню національної самооцінки та впевненості.

  1. Організація та синхронізація гібридної оборони. Одночасне та синхронізоване використання Росією військових та невійськових засобів вимагає подібного реагування. Україні (і Заходу) необхідно створити платформу для гібридної оборони, яка б дозволила крос-секторальне реагування. Замість процесів прийняття рішень, базованих на вертикальному обміні інформацією, усі суб’єкти повинні брати участь у створенні та підтримці однакової ситуаційної обізнаності.

В Україні розуміють наслідки поразки. Ось чому вона продовжує боротися за свою незалежність та суверенітет. Як може виглядати поразка, однак, може бути більш незрозумілим.

Сподіваюсь, стаття допомогла пояснити гібридну війну, потенційні сценарії та засоби протидії.

Я, однак, не впевнений, що Європа повністю розуміє наслідки гіпотетичної поразки України.

Ці наслідки я опишу в другій частині .

Ганс Петтер Мідттун здобув освіту в Королівській норвезькій військово-морській академії, Норвезькому командуванні та штабі оборони Норвегії та Норвезькому коледжі оборони, а також здобув освіту у Федеральних силах оборони Німеччини. Він має широкий міжнародний досвід як в операціях, так і в посадах за кордоном (НАТО, Німеччина, Іспанія, Бельгія та Україна). Його служба включає сім років командування фрегатами та шість дислокацій НАТО. Мідттун ввів в експлуатацію, випробував і перевірив експлуатаційні можливості одного з найновіших фрегатів ВМС Норвегії. Він служив у Об’єднаному штабі Норвегії та Верховному штабі союзних держав Європи (SHAPE), перш ніж був призначений в Україну як аташе Норвегії з оборони (2014-2018 рр.). Спираючись на попередній досвід, Мідттун зараз публікує статті та аналітичні праці щодо ситуації з безпекою в Україні та навколо неї.

MIXADV

цікаве