СТРАТЕГІЧНІ ПОМИЛКИ БЕЗ САЛЮТІВ

Габон став найбільшим експортером авіазапчастин до Росії, – росЗМІ

29/03/2024 AA 0

Згідно з даними російської митниці, Габон несподівано став найбільшим експортером запчастин для літаків до Росії. Про це інформує Цензор.НЕТ із посиланням на The Moscow Times. У російських ЗМІ пишуть, […]

8 травня телеканал ‘’Вітер’’ провів аналітичну програму ‘’Експертер’’ на тему 2-ї світової війни. Мене запросили взяти участь. Взяв… Як кажуть у народі – не мала баба клопоту та купила порося. Хоча… Може й правильно зробив. Перше запитання до мене було не з простих – про перемогу і визволення нашого міста від гітлерівців. Я напівжартома висловив свою думку з цього приводу. У народі давно ходять чутки про те, що німців вибили з міста 7 січня 1944 року, за велінням Сталіна подію перенесли на 8 січня. Не передбачав реакцію деяких знавців воєнної історії. Чекав усього – заперечень, незгоди – річ звична. Але обурення на рівні образ…Від людей, які вважають себе інтелігентами. Так 7 чи 8 січня? Я з тих дослідників, які хочуть ЗНАТИ, а не ЧУТИ…1985 року у рамках підготовки до 40-річчя перемоги Радянського Союзу у Великій Вітчизняній війні я запланував собі підготувати для газети ‘’Кіровоградська правда’’ серію інтерв’ю з учасниками подій. Найперше звернувся до командира 297-ї Червонопрапорної ордена Богдана Хмельницького Слов’янсько-Кіровоградської дивізії О. Ковтуна-Станкевича. Саме ця дивізія першою увірвалася на вулиці Кіровограда. Подаю рядок з його листа. ‘’О 22-й годині 6 січня полки дивізії повернули на Кіровоград і на світанку увірвалися у його передмістя Кущівку. Удару з тилу ворог не чекав’’. Чи пам’ятають той вечір жителі Кущівки? Подаю уривок моєї бесіди з А. М’яшкуренко.

– Під час окупації Кіровограда я жила у місті. Пережито немало. Гітлерівці вивозили молодь до Німеччини, така доля чекала й мене. Тричі забирали й тричі я тікала із збірного пункту. Довелося й на німців попрацювати – куди дінешся. Ми будували аеродром. Ось тут у кінці 1943 року ми почули, що у окупантів щось не клеїться, заворушилися вони. Пізніше дізналася – наші наступають. Я це відчула по нашому ‘’квартиранту’’ – солдату гітлерівської армії, французу за національністю. 4 січня 1944 року він став упаковувати свої речі. Наступного дня приніс нам з матір’ю кілька пачок хліба-ерзацу зі свого пайка. Того ж дня над містом з’явилися літаки, люди казали – наші. Шостого січня ввечері до нас увійшло четверо гітлерівців – чорні, неголені, п’яні. Почали вимагати, щоб їм підсмажили картоплю, мати не хотіла, один з них її ударив. У цей момент зайшов ще один і щось сказав нашим непрошеним гостям.. Вони миттєво висипали картоплю разом з водою у сумку і швиденько зникли. Мати подивилася на годинник – була 23 година. Не пам’ятаю котра була година, коли до нас у вікно постукали. Ми побачили у дворі солдат у білих маскувальних халатах. П’ятеро зайшли в хату. Я так думаю, що це були розвідники. Один з них був поранений, він перебинтував ногу, розкрив карту і спитав, як їм найкоротшим шляхом добратися до фортечних валів. Мати запропонувала гостям поїсти, але вони відмовилися, бо поспішали. Вона віддала їм хліб, подарований французом, і вивела на вулицю Свердлова, якою вони мали пройти до фортеці. У цей час у місті лунали вибухи, чулася артилерійська канонада…

Як бачимо, дані комдива 297-ї та жительки міста повністю співпадають. Невдовзі мав нагоду зустрітися з начальником штабу 13-ї гвардійської дивізії, яка брала участь у боях за місто, полковником Самчуком. Він прибув на запрошення міськвиконкому на торжества з нагоди відзначення 40-річчя з Дня перемоги. Іван Оникійович був уже Почесним громадянином Кіровограда, я багато чув про нього, читав його книгу спогадів ‘’Тринадцята гвардійська’’. У ній є такий рядок: ‘’5-7 січня 1944 року радянські війська оточили в районі Кіровограда 5 німецьких дивізій, завдавши їм великих втрат’’. Я не втримався від запитання: коли ж точніше відзначати день визволення міста – 7 чи 8 січня. Іван Оникійович лиш посміхнувся. ‘’Де-юре – сьомого, де – факто восьмого. Річ у тім, що на честь визволення Кіровограда у Москві було дано артилерійський салют. Для його проведення точно визначено час – 22 година. Бої завершилися десь близько 23-ї. А втім, – засміявся полковник, – стратегічної помилки тут немає: 7 чи 8 святкувати. Та ще й Різдво. Сталін релігійних свят не визнавав.

Полковник Самчук правий – стратегічної помилки у днях немає. Я ж зі свого боку додам: стратегічного краху не буде, якщо ми не відзначатимемо цю дату взагалі. Як ми ‘’святкували’’? Зранку керівники міста, група військових та ветеранів прийдуть на Меморіальне кладовище, покладуть квіти до Вічного вогню, який запалять того дня, солдати дадуть салют з автоматів. Кому таке ‘’свято’’ потрібне? Для поминок загиблих є одна офіційна дата – День перемоги. З ним треба лиш визначитися. Друга світова війна закінчилася 2 вересня 1945 року. Це було справжнє свято. Але відновити його – прерогатива влади. І тут слід бути обережним: Сталін оголосив закінченням війни 3 вересня, Путін йде його слідом. Ось тут стратегічної помилки ні в якому разі не можна допускати. На Японському фронті воювали сотні тисяч українців, значна частина їх загинули. Нам є кого поминати. Не тільки у травні.

На изображении может находиться: цветок и на улице
На изображении может находиться: 1 человек, часть тела крупным планом

MIXADV

цікаве