Загадковий Дем’ян Бєдний і Кіровоградщина (ФОТО)

ютос – тисни – підтримай!




2269 ДІ 659 лиц. бік

У травні минає 75 років відтоді, як помер «російський радянський поет» Дем’ян Бєдний (1883-1945).

IMG b5f40c182b38740df468093bd227582c VНагадаємо, що йдеться про людину, на честь одного з літературних псевдонімів якої – справжнє ім’я і прізвище Юхим Придворов – в обласному центрі в радянську добу було названо вулицю на Некрасівці, а в Губівці Компаніївського району, де він народився, – місцеву школу й навіть створено музей цього «пролетарського письменника». Про Бєдного-Придворова, крім автора путівника «Музей Демьяна Бедного в Губовке» (1983) Ігоря Семиреченського, писали й продовжують згадувати чимало краєзнавців. Надто вже втаємничене життя й багатолика його творчість…

Про деякі цікавинки, які стосуються несподіваних поворотів біографії людини, котра навчала цілі народи СРСР як слід жити, а також про малознані оцінки сучасниками написаного Дем’яном Бєдним, можна довідатися з періодики 20-30-ті років минулого століття протилежного ідеологічного спрямування.

Нещодавно, переглядаючи газету «Красный Николаев» (більшовицьке видання) за 16 жовтня 1924 року, звернула увагу на статтю «Демьян Бедный в Николаеве». У ній наводяться слова, сказані від першої особи на з’їзді «политпросвет работников», в яких «Демьян Бедный изложил кратко часть своей биографии, до сих пор нигде не опубликованной». «В деревне Губовке у верховья Ингула родился Демьн Бедный и 25 лет тому назад покинул её». «25 лет назад, когда я уезжал в Питер, мне мать тёмная и злая женщина сказала: чтобы ты туда не доехал, а обратно не вернулся. Десять лет тому назад я случайно узнал, что мать, сошедшись с двумя какими то парнями, вместе с ними задушила отца и бросила его в отхожее место. Из этого видно, что моя родина не так то любезна моему сердцу. В 1921 году, будучи в Херсоне, я даже не заехал в Губовку и с совершенно спокойной совестью проехал мимо неё. Товарищи, теперь, через 25 лет, я снова приехал к устью реки Ингула…». 

IMG 9048636a047bf5280faaa5d71adb00f3 V

Це щодо біографії земляка. А ось щодо його творчості зачепила замітка в часописі «Діло» (щоденна львівська газета) за 2 березня 1930 року під заголовком «Дем’янові Бєдному зробили збитка». Отож, розмірковуючи над тим, хто такі «пролетарські письменники» невідомий автор «Діла» пише, що свого часу «рекорд у більшовицькім славословію взяв Дем’ян Бєдний. Він не тільки оспівує червону армію, колективізацію й світову революцію, але пише й оди в честь Леніна, Ворошилова, Буденного (саме так, а не Будьонного, як прийнято зараз, писалося це прізвище в україномовних виданнях 20-30-х років. – Авт.)і віршовані прокламації й відозви. Кожен, хто був у 1919 році під більшовицькою владою на Україні, тямить вірші Дем’яна Бєдного, поширювані серед армії, друковані на афішах: «Что? Хлеба нет и мира нет? И хлеб и мир – всё даст совет!». Не забулись поеми Дем’яна Бєдного в честь Троцького та богохульство поета проти Христа…». Наприклад, відомий італійський письменник Курціо Малапарте, котрий відвідував тоді радянську Москву, писав у книзі «Бал у Кремлі»: «Густий голос Дем’яна Бєдного волав з гучномовця на колонні Большого театру, на площі Свердлова: «Христос не воскрес! Христос не воскрес! Когда он возносился на небеса, его сбила славная красная авиация. Ха! Ха! Ха!». 

Та продовжимо цитувати дев’носторічної давнини львівське «Діло»: «Нещодавно хтось злобний переглянув старі числа чорносотенного «Киевлянина» із перед війни і подав до публічного відома, що той же Дем’ян Бєдний у «Киевлянине» поміщував тоді цілу масу віршів на честь царя Миколи ІІ… Між іншим такий вірш: «Звучи, моя лира, я песни складаю, //Апостолу мира, царю Николаю». Більшовики тепер гніваються на свого улюбленця Дем’яна Бєдного, що він оспівував з таким самим натхненням царя Миколу ІІ, якого вбили комуністи, як оспівував і Леніна, і Троцького, і Сталіна». І, нарешті, робиться важливе узагальнення, що виходить за межі характеристики одного лише Дем’яна Бєдного: «Коли б так переглянути наші журнали й газети часів революції, то в них можна б найти вірші в честь українського уряду і української армії, писані пером тих поетів, які тепер редагують комуністичні журнали й опльовують українську армію», – розповіла мистецтвознавиця й очільниця відділу мистецтв обласної універсальної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського Світлана Ушакова.

IMG 17c3770016eefcf79c1da8da346e4b23 V

Принагідно, згадуючи поета Дем’яна Бєдного, звернемо увагу на те, що україномовна Вікіпедія називає його «російським поетом українського походження». Звісно, йдеться не лише про місце народження в серединній Україні. А, наприклад, про те, що під час навчання в Київській військово-фельдшерській школі, він товаришував з майбутнім українським вченим, громадським та церковним діячем Іваном Огієнком. Або, що одним з перекладачів його творів на українську був уродженець Гайворонщини український поет-байкар Микита Годованець (1920, «Байки і вірші»).

Нарешті, Дем’ян Бєдний у 1918 році десь під Казанню у військах Льва Троцького переінакшував і надовго вклав до вуст червоноармійців українську народну пісню «Ой, що ж то за шум учинився, що комарик та й на мусі оженився». Щоправда про її українське коріння надовго забули. Бо мала вона зовсім інший – російський текст. І вже називалася – «Как родная меня мать провожала». В Радянському Союзі це було щось на кшталт «Як важко в армії» Status Quo.

Додамо, що проілюструвати цей матеріал поштовими листівками з зображеннями ще успішного Дем’яна Бєдного допомогли філокартист Юрій Тютюшкін та співробітники літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого, що в Кропивницькому.

00003 11

Федір Шепель,

фото Анастасії Лавриненко

та літературно-меморіального музею Івана Карпенка-Карого

Натисни – підтримай Сурму!