Стенограма розмови Трампа і Зеленського – це історія про те, яких розмов ми не почуємо.
Публікація стенограми дала публіцистичний хліб не одному десятку журналістів по обидва боки океану. Але поки в США сперечаються про перспективи імпічменту для президента, Україні час задуматися про інше.
Реакція Володимира Зеленського на сам факт публікації стенограми – більш ніж промовиста. Виявляється, він був упевнений, що американці опублікують лише «свою» частину розмови. А ще – що «деякі розмови між президентами не повинні публікуватися». Бо «геополітика та інше».
І в цей момент я думаю про те, що поняття не маю, про що говорить по телефону президент моєї країни.
Дональд Трамп знаходиться всередині складної системи стримувань і противаг. У його країні з надлишком вистачає інституційних запобіжників. Він змушений рахуватися з конгресом, сенатом, ЗМІ, розвідкою, правоохоронними органами та опозицією. Над його кар’єрою завжди нависає дамоклів меч у вигляді загрози імпічменту. І тому він – самий ексцентричний президент найсильнішої держави на планеті – все одно скутий у своїх вчинках.
Його український співрозмовник може щиро поспівчувати своєму американському колезі. Тому що Володимиру Зеленському немає сенсу переживати про все це. Його ексцентрика всередині країни сьогодні не дотримується ніхто і ніщо – і тому він вільний робити будь-які дії. А головне – йому не доводиться за них звітувати.
Наприклад, він може зустрічатися з олігархом Ігорем Коломойським. Телеканал якого, за великим рахунком, зробив його президентські амбіції реальністю. Тим самим Ігорем Коломойським, який не приховує своїх амбіцій отримати від держави компенсації за дії попередньої влади. А коли журналісти просять https://www.radiosvoboda.org/a/news-schemes-ofis-i-kolomoyskyy/30185029.html надати стенограму цієї зустрічі – в Офісі президента їм відповідають, що ніяких записів не велося.
Можливо, саме в цьому і полягає різниця між тим, як влаштовані дві держави. Будь-яка демократія – це історія про відрізаний куточок у сім-карти. Та сама «захист від дурня», яка не дозволяє неправильним чином вставити її в телефон. У США ця система продовжує існувати. В Україні – немає.
Завдяки американській системі ми дізналися зміст розмови Трампа і Зеленського. Але ми ніколи не дізнаємося змісту розмови Зеленського і Коломойського. А ще ми ніколи не дізнаємося змісту розмов українського президента зі своїм російським колегою.
Володимир Зеленський може сказати, що подібні розмови і не повинні бути публічними. Що дипломатія любить закриті двері, тому що «геополітика та інше». Але вся історія зі стенограмою доводить одну просту річ. На чолі української держави сьогодні виявився аматор, для якого багато складових міжнародної політики виявляються в новинку. І який тепер змушений постфактум пом’якшувати ефект від власних заяв на адресу європейських політиків. Але якщо західні партнери можуть цю наївність пробачити, то російська сторона цілком може нею скористатися.
Прихильники Володимира Зеленського раз по раз повторюють про те, що у нього благі наміри. Шельмують тих, хто піддає його критиці. Заздалегідь записують скептиків в «порохоботи» і готові відчайдушно підтримувати будь-який його крок. Їм можна пробачити. Зрештою, немає сенсу обговорювати недоліки чиєїсь серцевої зазноби в той момент, поки у закоханих триває «цукерково-букетний» період. Проблема лише в тому, що благі наміри, помножені на безпрецедентний рівень влади і політичну наївність – це досить гримуче рівняння.
Тим більше, що співрозмовниками українського президента протягом наступних п’яти років будуть люди, які звикли вирішувати подібні рівняння в свою користь. А завдяки тому, що в української сім-карти ніхто не спромігся відрізати куточок, – ми дізнаємося про це останніми.
