У Криму ввели режим надзвичайного стану, черги на заправках зникли разом із бензином, а ростовські фермери думають, як збирати врожай без дизеля. Росія летить на дно паливного колапсу зі швидкістю українського безпілотника, і Білорусь уже не допоможе.
Аналіз відомого релігієзнавця та історика Миколи Митрохіна з Центру вивчення Східної Європи при Бременському університеті фіксує початок найпохмурішого та водночас найстрімкішого фіналу російської військової авантюри. Технологічна ударна авіація України та безпілотні підрозділи СБУ менш ніж за місяць повністю перехопили стратегічну ініціативу в повітрі, перетворивши російське небо аж до Уралу на прохідний двір. Замість виснажливих тактичних штурмів окопів, ЗСУ методично нищать по 40 великих інфраструктурних об’єктів на день, за три дні випаливши унікальні підмосковні центри космічного зв’язку та повністю паралізувавши залізничну й автомобільну логістику окупантів. Запровадження надзвичайного стану в Криму, зупинка вантажного транспорту на півдні РФ та катастрофічний дефіцит палива ставлять країну-агресора перед неминучим системним обвалом, де відкриття засіків «Росрезерву» вже не здатне зупинити стрімке падіння імперії у безвихідну паливну безодню.
Те, що відбувається в червні в російсько-українській війні, асоціюється лише з найпохмурішими сторінками російської/радянської історії.
Раптове посилення та наступ противника силами, що якісно перевершують значно більшу за чисельністю, але на порядок гірше організовану армію.
Тут питання не в тому, що, звісно, вся відповідальність за війну лежить на Росії та її керівництві, і що війна триває вже п’ятий рік.
Але захоплення переваги в найвигіднішому середовищі — зараз — у повітрі, та подальший розгром військової й цивільної інфраструктури на оперативному й стратегічному рівнях, створення абсолютно нової реальності для глибокого тилу Росії, блокування російської армії на оперативній глибині без необхідності штурму конкретних позицій на тактичному рівні, це схоже або на раптовий початок війни, або на її стрімкий кінець.
Читайте також: Український асиметричний контрнаступ, «вікно можливостей», нова парадигма війни та формула перемоги
Фактично українська ударна безпілотна авіація контролює російське небо щонайменше до Уралу включно, російська система ППО скоротилася до кількох точок, які відчайдушно обороняються останніми ракетами для «Панцирів», і ЗСУ тепер мають можливість щоночі, або, точніше, щоранку знищувати практично будь-які цілі, про які роками мріяли генерали НАТО у своїх теоретичних сценаріях.
Наприклад, два центри космічного зв’язку в Підмосков’ї та Володимирській області за три дні, включаючи надзвичайно дорогі величезні імпортні антени, які забезпечували зв’язок Генштабу з військами і які тепер неможливо придбати в умовах санкцій.
Військові склади та оборонні заводи, військові кораблі та установки ППО, нафтопереробні заводи та нафтобази, електроподстанції та газокомпресорні станції — кількість великих цілей, уражених ЗСУ та дроновими підрозділами СБУ, становить щонайменше 40 на день. Плюс десятки менших цілей, завдяки чому, наприклад, рух вантажного транспорту щонайменше у трьох окупованих областях (Запорізькій, Херсонській та Донецькій) практично повністю зупинився, а ще у двох окупованих та групі прикордонних областей пов’язаний із величезними ризиками.
Те, що введений сьогодні режим надзвичайного (читай – військового) стану для Криму та Севастополя поширюватиметься на окуповані території та регіони півдня РФ, і російській армії цього літа доведеться відступати з зайнятих позицій, які втратили постачання, – це очевидно. З того, як обережно підбирають слова для опису перспектив корінні мешканці Криму і наскільки зросла активність російських пропагандистів, які представляють «приїждже» населення Криму, — видно, що на півострові тверезо оцінюють перспективи його подальшої окупації Росією.
Питання нині зовсім в іншому. З якою швидкістю поширюватиметься в Росії гостра соціально-економічна криза, пов’язана з гострим дефіцитом більшості видів палива для двигунів внутрішнього згоряння? І справа зовсім не в «проблемах автолюбителів», які, звичайно, виступають у ролі «пального матеріалу» соціального вибуху, але не є його підпалювачами.
Читайте також: Як зростаюча перевага ЗСУ в повітрі створює загрозу розпаду російського фронту в найближчі кілька місяців
Паливо дуже потрібне для всіх видів бізнесу, особливо малого та середнього. Уже сьогодні в Ростовській області аграрії занепокоїлися питанням — а на чому ж вони виїдуть на поля для збору врожаю. Фермерам на окупованих територіях це питання цілком очевидне вже тиждень. Решта в Росії усвідомлюють проблему лише останніми днями — до їхнього збору ще місяць, а в Ростові та Краснодарському краї за нинішніх погодних умов — через два-три тижні.
Магазини та сервісні фірми потребують бензину й дизеля для забезпечення роботи та генераторів. Значна кількість персоналу підприємств, сервісів та установ різних типів добирається на роботу на своїх особистих автомобілях. Усе це може обрушитися буквально протягом наступного тижня, а то й за три дні — кримчани не дадуть збрехати. Вчора ще стояли в чергах на заправках, а сьогодні вже й черг немає, настала пора або колапсу й тихого очікування в темряві якихось ресурсів, або евакуації.
Читайте також: Коридор можливостей: українські мідлстрайки загрожують сухопутному коридору до Криму
Інша справа, що їм є куди виїхати, а куди поїдуть мільйони мешканців Краснодарського краю та Ростовської області в умовах колапсу системи та відсутності палива? Що робити мешканцям решти країни? Можливо, деякі бази «Росрезерву» будуть відкриті й пальне випустять для врегулювання гострої фази, але звідки воно візьметься далі? Коли в чергах стоїть уже й Сибір, і Далекий Схід?
Навіть закупити за кордоном і привезти — проблема. Судна будуть затримувати в морі всі ті країни, з якими Росія зіпсувала відносини за останні дванадцять років. На суші дрони будуть атакувати потяги з паливом, що скупчуються на сортувальній станції або перед мостами. Та й багато сусідів не продадуть. Та сама Білорусь, яка рятувала центральну Росію у разі перебоїв, тепер легко піддається шантажу з боку Києва і може вже найближчими днями зупинити постачання (а якщо ні, то залишиться без своїх НПЗ).
Напевно, у цієї безодні є дно. Але його поки що не видно. І Росія летить до нього зі зростаючою швидкістю.
—
Nikolay Mitrokhin, опубліковано на сторінці автора у Фейсбук