Сьогодні російські загарбники перебувають у найскладнішій ситуації з осені 2022 року, коли армія окупантів в Україні була змушена відступати й залишила близько 17 тис. кв. км окупованої території.
Сьогодні, однак, мова йде не про відступ на землі, а про перевагу в середньому небі, яку здобула Україна, розвиваючи асиметричний наступ на російську тилову інфраструктуру. Його масштаби дозволяють деяким американським офіційним особам говорити про перелом і про те, що Україна на даний момент виграє війну.
Поки що цей наступ спрямований проти російської нафтопереробної промисловості та паливної блокади Криму, проте в перспективі він може паралізувати логістику на окупованих територіях і відрізати передову лінію російських сил від тилової інфраструктури. Якщо цей план вдасться, він може призвести до обвалу окремих ділянок російського фронту, як це сталося й у 2022 році.
У своїх публічних заявах Путін свідомо ігнорує успіхи українського асиметричного наступу та продовжує стверджувати, що російські війська динамічно просуваються на суші, незважаючи на те, що ці твердження не відповідають дійсності. Така стратегія пом’якшення невдач здатна лише тимчасово зменшити їхній ефект. І головним питанням на сьогодні залишається, чи зможе — і наскільки швидко — Росія зможе знайти відповідь на українську перевагу в повітрі, захистити життєво важливу логістику або завдати асиметричного удару, здатного нівелювати понесені нею іміджеві та структурні втрати.
Серед можливих напрямків російського контрудару — вступ Білорусі у війну, нова «часткова» мобілізація, ескалація ядерної загрози та гібридна атака на одну з європейських країн. Можлива й військово-технологічна відповідь, спрямована на нівелювання або компенсацію української переваги. У березні–квітні видатки російського бюджету зросли на 1,5–2 трлн рублів, що може бути пов’язано з додатковими інвестиціями у військові програми.
Однак ефективність російської відповіді залежатиме від того, наскільки вона враховує зміни в парадигмі війни. Ця нова військова парадигма знецінює переваги, на які традиційно орієнтувалося російське командування і які були спрямовані насамперед на просування на суші. Нові реалії війни та доля сухопутного коридору до Криму, перерізаного українськими безпілотниками, демонструють, що таке просування значною мірою втрачає значення на тлі панування противника в повітрі.
Нові реалії вимагають насамперед технологічних рішень — швидкого створення та масштабування антидронової ППО або нарощування можливостей середньодалеких ударів, здатних створювати симетричні загрози для супротивника. А також динамічного впровадження та розширення інновацій, які сьогодні забезпечує дронова коаліція України та її європейських союзників.
Читайте також: Як зростаюча перевага ЗСУ в повітрі створює загрозу розпаду російського фронту в найближчі кілька місяців
Український асиметричний контрнаступ
Володимир Путін і Росія разом з ним перебувають сьогодні у найскладнішій для себе ситуації з осені 2022 року, коли російська армія в Україні була змушена відступати й залишати раніше окуповані території. Втрати тоді загалом склали близько 17 тис. кв. км — удвічі більше, ніж було завойовано з того часу. На відміну від 2022 року, нинішня «криза СВО» поки що є не кризою фронту, а кризою неба. Незважаючи на це, його масштаби вже сьогодні такі, що дозволяють високопоставленим співробітникам Державного департаменту говорити про «перелом» і про те, що «на даний момент… Україна виграє війну».
Втрата російською стороною контролю над повітряним простором та зростаюча перевага у використанні дронів дозволили ЗСУ розвивати асиметричний контрнаступ не на лінії зіткнення на землі, а шляхом атак на російську тилову інфраструктуру на декількох напрямках.
По-перше, інфраструктуру російської нафтопереробки в глибині Росії та, по-друге, російську логістику на окупованих територіях України. Перший напрямок атаки призводить до посилення паливної кризи, другий — до часткової втрати російською стороною контролю над сухопутним коридором, що з’єднує Росію та анексований Крим, і до кризи життєдіяльності на території півострова.
У результаті завдання щодо системного розриву блокади Криму, яке було однією з фактичних цілей російського повномасштабного вторгнення в Україну, після чотирьох з половиною років протистояння, яке коштувало Росії півтора мільйона вбитих і поранених, виявилося невиконаним.
Український асиметричний контрнаступ на цьому етапі спрямований не на зміну балансу сил воюючих армій на суші, а на досягнення символічного і водночас системного ефекту соціальної та економічної дестабілізації в Росії. При цьому плани української сторони передбачають подальший розвиток повітряного наступу на окупованих територіях, який, за задумом, має паралізувати російську логістику в цілому, і в тому числі — систему постачання передових позицій російських військ (про це завдання прямо говорив міністр оборони України Михайло Федоров).
У разі успіху ця стратегія може призвести до обвалу окремих ділянок російського фронту, навіть попри те, що українська сторона практично не має сил для наземного наступу. На даний момент про це можна говорити як про загрозу: фактичних свідчень системного порушення постачання фронту поки що немає, хоча окремі репортажі фіксують нестачу на передовій «усього» — «людей, снарядів, пташок» (дронів) та їжі.
Загроза логістичної блокади фронту виглядає дедалі реальнішою, що відбивається, зокрема, у наративах російських z-блогерів, які досить тонко вловлюють і транслюють зміни військової кон’юнктури.
На думку деяких із них, такий розвиток подій стане неминучим, якщо російська сторона не знайде адекватної відповіді на українське панування в «малому небі», тобто в зоні дії середньодалеких ударів. Масштаб українського інфраструктурного наступу в цьому випадку зведе до нуля, зокрема, й ефект обмеженого наземного успіху, якого Росія сподівається досягти в результаті захоплення Костянтинівки в найближчі тижні.
Отже, на сьогодні головним питанням є питання часу — як швидко Росія зможе знайти відповідь на українську перевагу в небі та захистити свою життєво важливу логістику або завдати асиметричного удару, який нівелює та врівноважить понесені російською стороною поки що не територіальні, а іміджеві та структурні втрати.
Читайте також: Війна дронів та адаптацій. Аналіз поточної ситуації на фронті: звіт воєнного аналітика Майкла Кофмана
«Покерфейс» і «прикуп»: як відповість Путін?
Тим часом Володимир Путін грає у військовий покер. Протягом червня на тлі різкого погіршення ситуації він демонструє навмисну спокійність і самовпевненість, що характерно для нього в деяких кризових ситуаціях, коли негайна відповідь на виклик відсутня або вимагає додаткового часу та перегрупування сил.
Путін проводить наради, присвячені другорядним соціальним та економічним питанням і покликані продемонструвати стабільність соціальної та економічної динаміки, а також зустрічі з « бійцями СВО» та рядовими військовими, на яких незмінно стверджує, що російська армія просувається вперед «на всіх напрямках» і планомірно наближається до досягнення своїх цілей. Що, очевидно, не відповідає дійсності.
Ця стратегія ігнорування реальності та модерації її інформаційного шлейфу, безперечно, є свідомою. 18 червня Путін повністю проігнорував найбільшу повітряну атаку на Москву та нафтопереробний завод у Капотне, що продемонструвала дисфункцію столичного кільця ППО, і обмежився протокольними заявами щодо порядку денного саміту АСЕАН у Казані.
Однак наступного дня провів засідання Ради безпеки у вузькому складі, яке, можливо, було присвячене ситуації, що склалася, але про яке було повідомлено лише те, що «з доповіддю щодо одного з напрямків зовнішньої політики виступив міністр закордонних справ Сергій Лавров». 23 червня Путін проводив нараду з членами уряду, присвячену «запуску програми наставництва для випускників медичних навчальних закладів», переходу на електронні транспортні документи та програмі працевлаштування випускників вищих навчальних закладів.
Після завершення цієї постановочної частини, що просуває патерналістський ідеал ефективної соціальної держави, учасники перейшли до обговорення ситуації з паливом у Росії та постачанням до Криму, яке продовжилося також після завершення трансляції. Судячи з усього, у цій закритій частині було ухвалено остаточне рішення про негайне розширення імпорту бензину для зменшення дефіциту на внутрішньому ринку.
Читайте також: Логістичний зашморг затягується: Сили оборони паралізували залізницю та автомобільні шляхи до Криму
Втім, на початку наради Путін згадав про українські атаки дронів, щоб сформулювати офіційну позицію щодо їхньої інтерпретації, яку пізніше того ж дня він повторив під час зустрічі з « випускниками військових вузів». У трактуванні Путіна «київський режим, у міру того як ситуація для нього на фронті стрімко погіршується», «взяв на озброєння тактику нанесення ударів по нашим цивільним об’єктам», які мають на меті «розхитати суспільство» і наслідки яких для паливного ринку не настільки значні й будуть зведені урядом до мінімуму або навіть до нуля найближчим часом.
Однак таке пом’якшення іміджевих збитків здатне лише тимчасово зменшити їхні негативні наслідки і в жодному разі не здатне змінити ситуацію в повітрі. А тому головне питання полягає в тому, що може зробити Росія, щоб зупинити або компенсувати український інфраструктурний наступ і повернути собі перевагу на тому чи іншому напрямку та образ сторони, що наближається до перемоги.
На порядку денному — кілька форматів контрудару, що обговорюються, зокрема — вступ у війну Білорусі, нова «часткова» мобілізація, ескалація ядерної загрози. Нарешті — гібридна атака щодо однієї з європейських країн, яка, поставивши Європу на межу масштабної ракетно-дронової війни з перспективою подальшої ядерної ескалації, змусить її до переговорів щодо українського питання та обговорення порядку денного «взаємної безпеки» у її кремлівському розумінні.
Усі ці сценарії, а також їхня комбінація, видаються в тій чи іншій мірі ймовірними. Хоча джерела російських ЗМІ повідомляють про обговорення можливості провести мобілізацію в Росії цієї осені, після виборів до Думи, українське військове керівництво стверджує, що не розглядає такий сценарій як критичний фактор, здатний змінити оперативну обстановку.
Вийшовши за допомогою стіни дронів на рубіж російських втрат у 200 осіб на квадратний кілометр, Україна зможе «перемолоти» мобілізаційний ресурс, втративши не більше півтори тисячі квадратних кілометрів, у той час як політичні втрати від примусової мобілізації будуть для Кремля вельми значними.
Особливо — якщо вона не призведе до очевидного перелому. Вступ Білорусі у війну виглядає малоймовірним і навряд чи буде достатньо ефективним, навіть якщо він відбудеться. Поки що, за заявами Зеленського, Мінськ відключив ретранслятори, які допомагали у наведенні російських засобів ураження на Україну.
Ескалація напруженості у відносинах з європейськими країнами та гібридний конфлікт на Балтиці, як і раніше, залишаються ймовірною загрозою, до якої держави, що межують з Росією, готуються дедалі серйозніше.
Читайте також: Військова перемога України та закінчення війни — дві різні речі
Фабула такого конфлікту певною мірою може повторювати успішний сценарій протистояння Ірану Сполученим Штатам. Використовуючи вразливість Європи перед ракетно-дроновими атаками, Росія може спробувати «перевірити» європейську відданість зобов’язанням щодо колективної безпеки та примусити її до переговорів на тлі загрози масштабного конфлікту, а також економічної та політичної дестабілізації. Це стане серйозним випробуванням для політичної єдності Європи.
«Вікно можливостей», нова парадигма війни та формула перемоги
Голова Міністерства оборони України Федоров зазначає, що в України є «вікно» приблизно на шість місяців, протягом яких вона має максимально реалізувати досягнуту на сьогодні перевагу. Міністр має на увазі, що за цей час Росія адаптується до ситуації, як це не раз траплялося в минулому, і знайде засоби протидії українському повітряному наступу.
Дійсно, найбільш логічною та безпечною була б суто технологічна відповідь, яка передбачає або створення та розгортання російською стороною антидронових засобів ППО, або нарощування можливостей російських «мідлстрайків», що створюють симетричні загрози та втрати для України (24 червня Росія завдала масованого «дзеркального» удару «шахедами» по об’єктах «Нафтогазу» у чотирьох областях України). Однак це вимагатиме неординарних рішень у зв’язку з відсутністю у російських військових систем зв’язку, подібних до Starlink, і поки що контури такої стратегії не проглядаються.
Читайте також: Поза межами бліцкригу: як адаптація та технології визначають долю України у 2026-му
Водночас привертає увагу той факт, що на тлі стриманих видатків російського бюджету в січні–лютому 2026 року в березні вони одразу на 1,5 трлн рублів, тобто майже в півтора рази, перевищили березневі видатки минулого року. Такий стрибок навряд чи можна пояснити інерційним зростанням військових витрат — більш імовірним виглядає припущення про екстрені інвестиції в нові військові програми, пов’язані з виробництвом ракет, дронів або засобів боротьби з ними. У такому разі віддачу від цих інвестицій ми можемо побачити вже восени.
Читайте також: Коридор можливостей: українські мідлстрайки загрожують сухопутному коридору до Криму
Щомісячні видатки федерального бюджету в номінальному вираженні у 2025 та 2026 роках, млрд рублів
Водночас новий етап технологічних перегонів у сфері дронів може виявитися для Росії складнішим в умовах злагодженого функціонування «дронової коаліції» України та її західних партнерів, що забезпечує поєднання технічних інновацій та інвестицій у їхнє швидке масштабування.
У ширшій перспективі успіх українського асиметричного наступу ставить питання про переосмислення «парадигми війни» та умов досягнення «військової перемоги», до чого Москва, ймовірно, не готова. Російська військова доктрина ставить у центр уявлень про перемогу просування на суші та захоплення території противника.
Ще недавно таке її розуміння здавалося непорушним. А висловлювання Володимира Путіна останніх днів демонструють незмінну прихильність до нього російського керівництва. Наступ на полі бою (втім, уявний) є головним сюжетом військового протистояння, стверджує Путін, тоді як удари по інфраструктурі — відволікаючим маневром і супутнім заходом.
Читайте також: Епоха Deep Strike та $40 мільярдів збитків для РФ: Україна вперше в історії відзначає День Сил безпілотних систем
Відповідно до цього розуміння формується й визначення пріоритетів переваг та інвестицій у ці переваги. Це жива сила, важка техніка (на ранніх етапах), інтенсивність артилерійських обстрілів та використання керованих бомб — усе те, що має забезпечити просування військ на землі.
Однак у рамках нової, дронової парадигми війни просування на землі стає не лише надзвичайно дорогим з точки зору втрат, але й недостатньо ефективним в умовах, коли, як висловився один із російських військових кореспондентів, «тилу більше немає». Іншими словами, просування лінії фронту вперед не означає встановлення надійного контролю над територією, як показує доля кримського сухопутного коридору.
Питання контролю над територією вирішується тепер не лише на землі, а й у повітрі. Насичення неба дронами перетворює наземний контроль на фікцію. І в цьому контексті ідея-фікс російської військової кампанії — вихід на межі Донецької області — як ізольована мета остаточно втрачає сенс.
—
Опубліковано у виданні Re: Russia