Вся енергія реформаторства йде у свисток конференцій з відновлення.
Уранці 25 червня у польському Гданську відкрилася п’ята Конференція з питань відновлення України (URC). Десятки виступів на панелях, тисячі зустрічей на бізнес-ярмарку, десятки тонн випитих напоїв, підписання понад 200 підготовлених договорів між польськими та українськими компаніями, активне, інтенсивне та здебільшого політкоректне спілкування між більш ніж п’ятьма тисячами учасників. Серед них представники понад 100 громад України, тисячі представників різних структур української та польської влади, керівники Європейського Союзу і, звичайно, великого українського, польського та європейського бізнесу. Урочисто, дипломатично, пафосно, передбачувано глянсово і навіть парадно. Повна вербальна, політична підтримка України. Під час Гданської конференції відбудеться засідання Комітету Української платформи донорів, засідання координаційної групи G7+ з енергетики України, 60 заходів, що супроводжують Конференцію.
Конференції з питань відновлення України стали своєрідним Давосом європейської політики та бізнесу лише для нашої країни. Щорічний, регулярний майданчик, на якому обговорюється широкий спектр різних питань. Ми, безумовно, вдячні Євросоюзу, урядам та парламентам більшості його країн за військову, грошову та гуманітарну підтримку. Він нам реально підставив плече, простяг руку допомогу і взяв він фінансування великого обсягу витрат. Європейська допомога особливо цінна і дорога в умовах, коли уряд Д. Трампа практично обнулив допомогу від США і вжив цілу низку заходів щодо підтримки агресора та ослаблення НАТО. За даними Kiel Institute початку червня 2026р. «європейські країни зберегли високий рівень військової підтримки України та, зокрема, збільшили обсяг допомоги, пов’язаної з безпілотниками. Водночас, у перші чотири місяці 2026 року обсяг фінансової та гуманітарної допомоги помітно скоротився — в основному через затримки з виділенням коштів з боку ЄС». Станом на 30.04.2026р. країни Європи оголосили про виділення Україні допомоги на €389,74 млрд. Надано допомоги на €214,84 млрд. З неї військова допомога склала €102,21 млрд. США заявили про виділення нам €118,96 млрд., з яких виділено €115,38 млрд. З неї військова допомога склала €64,62. фінансова допомога склала €0,91 млрд., гуманітарна – €0,5 млрд. та військова – €4,45 млрд. Співвіднесемо обсяг польської допомоги до ВВП країни у період 2022 – 2025рр. та до її загальних державних витрат. ВВП Польщі у 2022р. становив $695,7 млрд., у 2023р. – $813 млрд., 2024р. – $917,6 млрд. та у 2025р. – $1035,6 млрд. Сукупні держвитрати 2022р. були $301 млрд., 2023р. – $381 млрд., 2024р. – $453,7 млрд. та у 2025р. – $517,3 млрд. Виходить, що за весь час широкомасштабної війни Польща надала нам допомогу в обсязі 0,19% ВВП на 2022 – 2025 роки. або 0,39% держвитрат за цей час. За даними Польського економічного інституту (Polski Instytut Ekonomiczny) від лютого 2026 р. (дослідження «Ukraińskie firmy w Polsce w latach 2022-2025») «темпи розвитку українського підприємництва в Польщі не знижуються. У 2022–2025 роках було створено 109,1 тис. індивідуальних підприємців (ІП), якими управляють українці, що становить 10% від усіх зареєстрованих у цей період ІП у Польщі та 14,5 тис. компаній з українським капіталом». 82% комерційної діяльності у Польщі, які здійснюють іноземці, припадає на українців.
«У 2024 році українці зробили внесок у формування 2,7% ВВП Польщі. Це дослідження Deloitte, проведеного на замовлення ООН. Це означає, що ВВП Польщі був вищим на 98,7 млрд. злотих. Більше того, у зв’язку з успішнішою інтеграцією громадян України на ринку праці та пов’язаним з цим зростанням їхньої продуктивності, згідно з прогнозами, їх внесок у формування польського ВВП до 2030 року збільшиться до 3,2%».
За даними Національного банку Польщі («Sytuacja życiowa i ekonomiczna imigrantów z Ukrainy w Polsce w 2025 r. Raport z badania ankietowego») 92% доходів українців, які виїхали в Польщу до широкомасштабної війни, становлять доходи від праці2, а у тих, що у 2 цей показник становить 78%. 81% українських мігрантів самостійно забезпечують себе житлом (72% орендують, 9% купили своє житло). Немає сумніву, що українці є найціннішим економічним ресурсом для Польщі. Це не лише людський, а й підприємницький капітал. Оцінимо внесок українців у ВВП Польщі у 2022 – 2025рр. У 2022р. це було $17,4 млрд., 2023р. – $20,3 млрд., 2024р. – $24,8 млрд., 2025р. – $28 млрд. За 2022 – 2025р. українці у Польщі виробили ВВП на ~$90,5 млрд. З урахуванням частки податків у ВВП у Польщі виходить, що українці сплатили податків до польського бюджету на суму ~$32 млрд. Порівняємо цю цифру із сукупною допомогою, яку Польща надала українцям в Україні (дані Kiel Institute). Вона становить ~$6,5 млрд. Це у 4,9 разів менше, ніж заплатили українці податків до бюджету Польщі та у 13,9 разів менше, ніж українці виробити ВВП для Польщі. Навіть якщо зважити на суми, які українці в Польщі отримали в рамках програми підтримки дітей 800+, інших видів допомоги, то Польщу залишається у величезному плюсі.
Такі оцінки дуже корисні для відвертої, чесної розмови сторін, особливо коли окремі політики розмахують привидами минулого. Такі цифри переконують Європейський Союз дивитися на Україну, як на повноцінного партнера, союзника, потужного донора безпеки та розвитку, а не прохача. Немає сумніву, що донесення до польського суспільства, розсудливих еліт цих цифр є дуже ефективним способом досягнення консенсусу, зняття напруги, щоб спрямувати спільну енергію на боротьбу із спільним ворогом.
Так, позитивно, що у Гданську Урсула фон дер Ляйєн заявила про виплату першого траншу (€3,2 млрд.) із €90 млрд. кредиту. Добре, що наші виробники зброї знайшли партнерів серед авторитетних виробників країн ЄС. Вселяє оптимізм, що НАТО-вські країни Європи, нарешті, почали думати про самостійну безпекову політику без грошових і військових «милиць» від США. Про суб’єктність України говорить той факт, що Євросоюз не бачить єдиної загальноєвропейської безпекової системи без України. Все це, звичайно, добре, але Конференція з питань відновлення – це насамперед про економічну політику, модель економічного зростання та розвитку, про створення якісного ділового та інвестиційного клімату. Такі форуми мають бути діалоговими майданчиками не для національних та міжнародних синдикатів «VIP-розпорядників та споживачів чужого», не для їхньої домовленості про освоєння кредитних ресурсів ЄС, грантів для України за участю польських, німецьких, італійських чи французьких партнерів.
На Конференції з відновлення та модернізації України мають обговорюватися якраз параметри монетарної, фіскальної, регуляторної, соціальної, інституційної політики, які враховуватимуть як позитивний досвід найкращих реформаторів Європи, так і негативний досвід 30+ років українського економічного розвитку. Яка різниця, скільки десятків великих конференцій щодо відновлення реформ будуть проводити з різними країнами ЄС українська влада, якщо наша модель залишається незмінною. Він той самий горезвісний дохлий кінь, поганяти якого, намагатися оживити, тим більше змусити бігти зі швидкістю 6+% ВВП марно. Це суперечить законам економіки. Такий підхід не знаходить підтвердження в економічній історії. Проте, український Уряд із сумнозвісного Лугано у 2022р. і аж до Гданська-2026 пропонує відновлення у рамках моделі держави загального інтервенціонізму. Український Левіафан – це партнер вибраних фаворитів великого бізнесу. Цей найбільший бізнес легко знаходить собі партнерів у ЄС, США та будь-якій країні світу. Цей синдикат обходжують відомі міжнародні консалтингові організації типу McKinsey. Вони вміють проводити пишні, глянцеві форуми, привертати увагу принадними цифрами інвестицій у сотні мільярдів доларів. Вони лобіюють свої інтереси не лише через чиновників, а й через бізнес-асоціації великого іноземного та українського бізнесу. Ось, наприклад, частина пропозицій Європейської бізнес-асоціації для Гданської конференції:
– підготувати державну програму або прийняти пакет рішень для прифронтових регіонів, що включає поєднання фінансових, податкових, логістичних та енергетичних інструментів;
– зниження військового збору до 1,5% та соціального податку до 10% для роботодавців у прифронтових територіях, запровадити нульову податкову ставку податку на землю та нерухомість,
– ослаблення режиму автоматичного блокування податкових накладних,
– запровадження прискорених судових процедур вирішення податкових спорів,
– зупинити стягнення штрафів та пені з житлово-комунальних послуг, запровадження пільгових тарифів для енергоємних підприємств,
– розширення програми пільгового кредитування «5-7-9», більше лімітів, збільшення строків,
– грантові програми для збереження робочих місць,
– реструктуризація кредитів, державна підтримка для критично важливих підприємств,
– надання податкових пільг для транспортних та логістичних компаній,
– Створення державних хабів з доступною орендою.
– надання пільгових залізничних тарифів,
– запровадження спеціальних експортних «зелених» коридорів для прифронтових регіонів,
– Підтримка місцевих виробників у закупівлях для відновлення.
Це ж список мрії для синдикату «VIP-розпорядників та споживачів чужого». Це ж клондайк для чиновницької, номенклатурної та правоохоронної дискреції. Українська влада на конференції з відновлення пропонує не глибокі, системні ринкові реформи, не вільний ринок і модель підприємницького зростання, а все той самий український Левіафан із європейськими зірками та символікою. Ось такий їм бачиться інтеграція до ЄС, отримання грошей та ресурсів для відновлення та модернізації України. На кожній конференції звучать цифри бізнес-проектів на суму від $750 до $1,3 трлн. Міжнародні та національні синдикати «VIP-розпорядників та споживачів чужого» лобіюють свої інтереси, пропонують себе не на ринкових умовах, а за логікою та законами бюрократії. У цьому є ключовий дефект усіх конференцій з відновлення та реформ для України.
Місця для українського малого та середнього бізнесу на таких заходах немає. Це не для нього свято. Йому вже приготували нові податкові ставки та жорсткі регуляторні режими. Йому не світить доступний кредит та низька інфляція. Йому не відвернутися від загрози потрапити до «чорного» списку бізнесу. Йому не дочекатися чесної, відкритої справедливої конкуренції ні в прифронтових, ні в інших місцях України. Йому не дочекатися швидкої, ефективної, некорумпованої митниці. Немає сумніву, що польські бізнесмени та експерти, німецькі, брюссельські, італійські, французькі чудово знають слабкості та дефекти української економічної політики. Знають та не пропонують реальні рішення. Не пропонують, бо бояться по-справжньому вільну, капіталістичну Україну без совка в економіці та голові. Не пропонують, бо самі є лобістами синдикатів «VIP-розпорядників та споживачів чужого». Ось чому немає сенсу чекати від усіх цих пишних міжнародних конференцій, форумів, що у Давосі, що у Гданську чи Лондоні справжніх модернізаційних проривів. Не треба плутати свята та можливості для номенклатурних начальників та їхніх комерційних фаворитів із благами та сприятливими умовами для мільйонів українських підприємців.
Ярослав Романчук, президент Міжнародного інституту свободи; сторінка автора у Фейсбук
Зображення вгорі: Ярослав Романчук. Фото з відкритих джерел