Рейтинг Дональда Трампа знову виявився на найнижчому рівні з початку його другого терміну — на тлі війни з Іраном, високих цін на бензин та зростаючих сумнівів щодо здатності Білого дому контролювати одразу кілька криз.
У Кремлі при цьому продовжують говорити про «дух Анкориджа» та попередні домовленості з Вашингтоном, хоча у США їх публічно не підтверджують. Що означає провал переговорів з Іраном для політики Трампа щодо Росії та чи варто Україні очікувати реальної допомоги від нинішньої адміністрації США, у виданні «Вот Так» обговорив з Юрієм Рашкіним — екс-депутатом окружної асамблеї округу Рок, штат Вісконсин.
— Риторика Дональда Трампа щодо воєн та переговорів з опонентами США помітно змінилася. На прикладі Ірану видно, що він готовий йти на угоди та поступки. Це нова стійка позиція чи тимчасова тактика?
— У Дональда Трампа ситуація постійно змінюється. У цьому сенсі він не більш схильний до домовленостей, ніж Володимир Путін. Путін буде воювати, що б він не підписував, а Трамп робитиме те, що йому хочеться і подобається, незалежно від того, під чим він поставив підпис.
Зараз це добре видно на прикладі Ірану. Адміністрація висловлює різні думки: Трамп заявляє одне, Джей Ді Венс — інше. Але якщо придивитися до того, як вони намагаються домогтися перемир’я чи закінчення війни, стає зрозуміло: за їхньою логікою, сильну країну чи агресора потрібно просто завалити грошима.
Для Росії це важливий сигнал. Якщо Москва колись серйозно захоче укласти мир з Україною, їй доведеться виступити з пропозицією щодо репарацій. Адже саме так поводяться країни, які програють війну. Як сказав сенатор Кріс Мерфі, переможці не платять репарації.
Те, що зараз пропонує Трамп у рамках домовленостей з Іраном, виглядає ганебно. Формально можна сказати, що це провина Джей Ді Венса, а сам президент тут ні до чого. Але на практиці Трамп постійно заважає власним переговірникам: робить ризиковані заяви, які підривають їхню позицію. Це його звичний стан.
Читайте також: Ядерна парасолька в тумані та емоційний розкол обивателя ЄС перед загрозою гібридної агресії рашистів
Тому, гадаю, ці угоди проваляться. По-перше, тому що Трамп — жахливий переговорник. По-друге, тому що Ізраїль опинився в ситуації, коли його національна безпека стоїть під питанням: там дуже нервово ставляться до того, як Трамп посилює позиції Ірану. По-третє, сама угода виглядає принизливо з точки зору американців: ми даємо Ірану все, що він хотів, а натомість отримуємо повернення до ситуації, яка була до початку війни.
Віцепрезидент США Джей Ді Венс виступає перед представниками ЗМІ після переговорів між США та Іраном на озері Люцерн у Швейцарії. 22 червня 2026 року. Фото: Nathan Howard / Getty Images
При цьому ціни на бензин досі не повернулися до довоєнного рівня. У мене галон (3,78 літра — Ред.) коштував 2,39 долара, коли почалася війна. Потім ціна досягала 4,99, а зараз вона перебуває приблизно на рівні 3,59−3,79. Тобто Трамп може стверджувати, що ціна впала порівняно з піковим значенням, але до колишнього рівня ще дуже далеко.
А для Трампа все залежить саме від того, що відбувається на заправці: яка ціна на бензин і чи є він взагалі. Якщо бензину не буде, адміністрація почне дуже серйозно нервувати. Тоді стане зрозуміло, що обіцянки «завершити все за 24 години» не спрацьовують.
До цього моменту ми будемо спостерігати, як Іран просто тренується у тролінгу Трампа. Коли Трамп виходить і каже: «Ви не повірите, як близько я був до провалу, але я врятував угоду», — Іран чує інше: «Ми були близькі до провалу? Гаразд, давайте повторимо й перевіримо ще раз».
— Чи може провал операції в Ірані підштовхнути Трампа до більш жорсткої позиції щодо Росії? Або, навпаки, він намагатиметься дистанціюватися від ще одного ризикованого дипломатичного фронту?
— У Трампа є свої пріоритети. Я називаю його заручником демократії: йому потрібно перемагати на виборах, демонструвати результати, думати про те, що скажуть його власні виборці. Його хвилюють ціни на заправках, інфляція, відчуття, що він контролює ситуацію.
Тому для нього було важливо якомога швидше зупинити війну. Але парадокс полягає в тому, що зростання цін, спричинене цією війною, допомагає Путіну. Зараз Трамп опинився між двох вогнів: з одного боку, йому потрібно, щоб війна закінчилася. З іншого — закінчення війни означає менше грошей у кишені Путіна.
При цьому Трамп завжди хоче бути поруч із переможцем. Тому, як на мене, він дуже допоможе Україні та Європі, але вже після перемоги над Росією. Він з’явиться як «весільний генерал» і скаже: «Це було моє досягнення, без мене нічого б не вийшло». І в момент перемоги люди, швидше за все, скажуть: ну добре, нехай буде так, йди далі, дорогий Дональде, ти вже достатньо накоїв, дякуємо.
Але поки що важко уявити, що ця адміністрація відіграє корисну роль саме у досягненні миру. Для цього вони повинні або діяти так само, як із Іраном — тобто закидати всіх грошима, — або нарешті продемонструвати, що здатні чинити тиск на Росію. Наприклад, запровадити проти неї хоча б той десятивідсотковий тариф, який вони запровадили проти всіх інших країн, крім Росії. Інакше все це виглядає дуже упереджено.
Чим слабкіша позиція Трампа, чим гірші у нього карти на руках, тим менше поваги до нього з боку інших гравців у цьому глобальному казино. Сполучені Штати виглядають слабкішими, Європа — сильнішою.
Тому тиск на Росію ми можемо розглядати лише в тому контексті, в якому це допоможе Трампу вирішити його власні проблеми — наприклад, у Ормузькій протоці. Він би дуже хотів, щоб Європа приїхала, розминила там усе, а він міг би поїхати й сказати, що це сталося завдяки йому.
Читайте також: Українська “Кропива” як дорожня карта порятунку розніжених західних армій від російських диверсій
Узбережжя в Бандар-Аббасі, Іран, неподалік від Ормузької протоки. 22 червня 2026 року. Фото: Hassan Ghaedi / Anadolu via Getty Images
Не варто сподіватися, що Сполучені Штати зроблять для союзників достатньо. Вони самі зараз не можуть розібратися, хто для них союзник, що таке союзник і як з ним слід поводитися. За часів Трампа іноді вигідніше бути не союзником, а конкурентом чи опонентом. Якщо у вас є сила і ви її демонструєте, Трамп вас поважає. Якщо сили немає — він вас ні в що не ставить.
— Чи варто очікувати від адміністрації Трампа реальних кроків на підтримку України до проміжних виборів до Конгресу?
— Ця адміністрація зараз має неймовірну можливість довести, що вона дійсно підтримує Україну, а не просто розкидається гучними заявами. Йдеться про законопроект «H.R. 2913» щодо допомоги Україні. Він передбачає мільярди доларів: і на ленд-ліз, і на військову допомогу, і на санкції проти Росії, і на інформаційну підтримку.
Там, по суті, зібрано «все хороше проти всього поганого». Демократи змогли просунути цей законопроект за підтримки кількох республіканців та одного незалежного депутата, щоб він вийшов на голосування в Палаті представників.
Цікаво, що конгресменка Вікторія Спартц, яка сама родом з України, продовжує голосувати проти надання допомоги Україні. Вона обрала свою позицію.
Тепер головне питання — чи знайдеться 60 голосів у Сенаті. Якщо ні, законопроект там і застрягне, а демократи казатимуть: ми показали, що підтримуємо Україну, але поки ми не при владі, більше нічого зробити не можемо.
Але якби Трамп справді хотів показати, що він може і хоче допомогти Україні, у нього є дуже простий спосіб. Взяти слухавку, зателефонувати Джону Туну, лідеру республіканців у Сенаті, дати згоду на голосування за цей законопроект — а потім підписати його.
Правда, ми знаємо: коли Трамп не хоче допомагати, він не допомагає. Саме цим, у певному сенсі, завершилася історія з першим імпічментом: Конгрес уже виділив допомогу Україні, а Трамп все одно вирішив поторгуватися в останній момент.
Але зараз ситуація суттєво змінилася, і Трампу доводиться з цим зважати.
Читайте також: США могли б задушити росію. Чому вони цього не роблять?
— Чому Трамп продовжує атакувати європейських союзників — тепер уже Джорджа Мелоні? Це гра на внутрішню аудиторію чи ознака того, що він втрачає останні зв’язки з Європою?
— Для Трампа, як і для Путіна, є лише один спосіб продемонструвати силу — через буйство та хамство. Подивіться, який він сильний: він не боїться грубіянити жінці. Для його прихильників це, мабуть, і є справжній лідер.
Якщо розглядати це з точки зору внутрішньої американської аудиторії, він показав ще одному європейському лідеру — до того ж жінці, що для його електорату вже саме по собі є мінусом, — хто тут головний. Він і у своїй адміністрації, наприклад, найчастіше звільняє саме жінок-міністрів. Тож на Мелоні він накидається просто тому, що може.
З іншого боку, це може бути пов’язано з його нездатністю чути співрозмовників. Коли з ним розмовляють, він часто не розуміє, що йому кажуть. Ми вже чули, що він погано сприймає італійський акцент, що перекладачі пояснюють йому, що відбувається, коли люди розмовляють англійською з акцентом, який він не вловлює.
Можливо, його запитали: «Вона чогось від вас хотіла?» А він відповів: «Поняття не маю. Щось говорила. Напевно, хотіла сфотографуватися зі мною, як і всі». Бо, на його думку, всі від нього хочуть одного — сфотографуватися.
Для Мелоні ж ця ситуація виглядає як виграшний піар. Щойно Трамп нападає на політика, популярність цього політика починає зростати геометрично. Такий момент треба використовувати. Зараз навіть кажуть, що вона може терміново висунути свою кандидатуру на виборах.
Звісно, все це ще раз свідчить: адміністрація Трампа просуває в Європі найрадикальніших політиків і рухи — саме тому, що цього хоче Путін. Якщо Мелоні при цьому залишається проукраїнською, значить, вона комусь заважає. Отже, на неї треба тиснути.
У Трампа є причини поводитися саме так. А ось причини поводитися добре він уже втратив. Європа має демонструвати йому свою силу. Мелоні вирішила зробити заяву — і правильно вчинила.
Читайте також: Очільниця всіх розвідок США понад 15 років залишалася маріонеткою тоталітарної секти
Джордж Мелоні у телепрограмі «Porta A Porta» у Римі, Італія. 21 січня 2026 року. Фото: Antonio Masiello / Getty Images
Читайте також: Як адміністрація Трампа аналізує російську політику (на користь Кремлю)
Наприклад, нещодавно з’явилася новина про те, що Європа має важіль впливу на американське казначейство через облігації, які вона тримає. Про це, як мінімум, треба починати говорити. Але Трамп, найімовірніше, скаже: «І хто цим скористається? Вас так багато, ви так роз’єднані. Чого тут нервувати?».
Трамп поводиться з Європою як сильний із слабким. Доки він не побачить, що Європа може продемонструвати йому силу, він вважатиме, що саме він може показувати Європі, де раки зимують.
— У Кремлі знову говорять про «дух Анкоріджа» і скаржаться, що США відійшли від попередніх домовленостей. Чи існували ці домовленості взагалі?
— Це свідчить про те, що зустрілися дві людини, які нікого не слухають і звикли чути лише те, що хочуть почути. Це стосується і Путіна, і Трампа.
Вони зустрілися, кивнули одне одному, сказали: «Ти мене поважаєш, я тебе поважаю», засвідчили цю взаємну повагу — і розійшлися. Судячи з усього, жодних реальних домовленостей не було.
Читайте також: Поверхнева держава: як адміністрація Трампа вбиває репутацію американської розвідки
Більше того, Путін зараз робить те, що сам Трамп робить регулярно: заявляє від імені інших людей, яких поруч немає, що вони нібито сказали те чи інше. З одного боку, це виглядає як витік особистої інформації, з іншого — хто це спростує? Сі Цзіньпін вийде і скаже: «Ні, Трамп збрехав»? Ні, простіше залишити все як є.
Путін тепер використовує цю саму логіку на повну. Він каже: «Ось Трамп сказав, що підтримує». Хоча жодних домовленостей немає.
Сам «дух Анкориджа» ґрунтувався на ілюзії, що Сполучені Штати можуть впливати на ситуацію. Але якщо США перестають допомагати Україні, перестають продавати зброю, перестають стежити за санкціями, то про який тиск взагалі йдеться? Як вони збираються на когось тиснути? І як вони можуть змусити Україну піти на поступки, якщо Україна в нинішній ситуації просто не може здатися?
Трамп, як шахрай, продав Путіну фейк. А Путін, вбивця, цей фейк купив. Тепер він бігає за ним і каже: «Ви не виконали своїх обіцянок».
Це типова російська історія: самі не дотримуються жодних домовленостей, але вимагають від інших, щоб ті виконували обіцянки.
—
Саша Лук’яненко, опубліковано у виданні ВотТак