Принаймні власне «вікно в Європу» у нас уже є.
І знаходиться воно не в музеї, не в туристичному центрі й навіть не в адміністративній будівлі.
Наше «вікно в Європу» вже кілька місяців гостинно відчинене в огорожі міського стадіону.
Стоїш поруч і мимоволі замислюєшся: можливо, саме так і виглядає шлях до європейських стандартів — через широкий отвір у паркані, який за цей час став майже місцевою пам’яткою.
Вітер вільно гуляє крізь нього, сонце зазирає на трибуни, а перехожі мають нагоду милуватися цією архітектурною композицією просто неба. Така собі інсталяція про плин часу, відповідальність і межі людської уважності.
Особливого шарму цій картині додає те, що розташована вона на стадіоні. У громаді, яка пишається спортивними досягненнями. У місті, де футбол люблять, про футбол говорять і футболом пишаються. Та й керівництво громади, як відомо, до футболу має особливо теплі почуття.
Можливо, саме тому це вже не просто пошкоджена огорожа.
Це символ.
Символ того, як легко говорити про великі проєкти, стратегії розвитку та європейські перспективи, коли кілька метрів паркану місяцями залишаються поза увагою.
Бо шлях до Європи, як і шлях до порядку, зазвичай починається не з форумів, презентацій і красивих гасел.
Він починається з уміння помічати діри там, де їх не повинно бути.
P.S. Кажуть, спортивна громада має бути відкритою для людей. Але, схоже, паркан стадіону сприйняв це гасло надто буквально.
Максим Буцалюк