Грузія входить у період турбулентності. Без «тихої сили» Ілії II церква ризикує стати прямим учасником політичних розправ. Якщо новий патріарх обере шлях відкритої конфронтації із Заходом, ГПЦ може втратити свій статус нейтрального арбітра, залишивши грузинське суспільство без останнього морального орієнтира, який визнавали всі сторони конфлікту.
На відміну від дипломатичного Іллі II, Шіо схильний до різкої антизахідної риторики й часто наголошує на деструктивності «ліберальних ідеологій» для Грузії. Це викликає побоювання, що за його керівництва церква може втратити свою об’єднуючу роль, ставши інструментом ультраправої політики.
У Грузії сумують за патріархом Ілією II — людиною, яка очолювала Грузинську православну церкву майже півстоліття і мала більший авторитет, ніж будь-який політик. Ілію II, який помер у віці 93 років, запам’ятали як мудрого лідера церкви, який давав людям відчуття стабільності в часи криз і зумів зробити Грузинську церкву практично ще однією гілкою влади, зберігаючи вплив за всіх урядів.
Жалоба за покійним патріархом на деякий час об’єднала грузинське суспільство, розколоте останніми політичними подіями. Добрі слова про покійного можна почути як від найвищих посадовців країни, так і від опозиційних політиків. Тисячі грузинів кілька днів стояли у багатогодинних чергах, щоб попрощатися з патріархом.
Мало хто вірить, що наступному главі ГПЦ вдасться утримати цей рівень, тому смерть Ілії описують як безповоротний кінець цілої епохи. Проте наступний патріарх отримає під своє управління церкву, яка стала одним із найпотужніших інструментів впливу в Грузії.
Читайте також: Як Росія використовує релігію для впливу на країни колишнього СРСР
Спадщина Іллі II
Ілія II очолював Грузинську православну церкву безпрецедентно довго — він став її главою ще в 1977 році у віці 44 років. Тоді, на хвилі радянського безбожжя, у країні було всього 34 діючі церкви та кілька десятків священнослужителів. Зараз по всій Грузії — сотні храмів.
Після розпаду СРСР Ілія II доклав чималих зусиль, щоб заповнити ідеологічний вакуум і зробити церкву однією з основ національної ідентичності нової Грузії. У 1990 році було отримано офіційне визнання автокефалії ГПЦ з боку Вселенського патріархату, що де-юре завершило процес духовного відокремлення від Москви.
Втім, заслуги на шляху до автокефалії не вберегли патріарха від звинувачень у проросійській позиції. Причиною стало його прагнення зберегти діалог із Російською православною церквою, незважаючи на війну 2008 року. У певний момент церква залишалася чи не останнім каналом зв’язку між Тбілісі та Москвою.
Втім, і в 2008 році, і пізніше, відмовляючись визнавати автокефалію Православної церкви України, Ілія II керувався скоріше прагматизмом, ніж особливими симпатіями до Росії. Позиція грузинського патріарха дозволила уникнути симетричної відповіді з боку РПЦ, яка досі визнає церкви Південної Осетії та Абхазії частиною Грузинської церкви.
Читайте також: Проросійські дії влади поставили Грузію на поріг революції
Політична вага
Грузинська церква за часів Ілії II була, з одного боку, надполітичною нейтральною інституцією, яка об’єднувала суспільство, особливо під час криз, а з іншого — стала настільки могутньою, що неминуче впливала на суспільні норми та прийняття законів.
Вплив ГПЦ на політичні процеси в Грузії формально закріплено в Конституційній угоді 2002 року, укладеній за президентства Едуарда Шеварднадзе. Документ надає церкві податкові пільги, щорічне державне фінансування, великі земельні ділянки, різне майно, а також право на консультації під час ухвалення законів.
Втім, навіть без формальних зобов’язань грузинська влада не могла дозволити собі ігнорувати думку церкви, яка за часів Ілії II користувалася підтримкою понад 80 % населення країни — цифри, про які політики та партії можуть лише мріяти. Позиція не тільки патріарха, але й шанованих місцевих священиків, особливо в регіонах, може мати набагато більший вплив на виборців, ніж політичні обіцянки та агітація.
Зростаючий вплив церкви насамперед проявився у соціальній сфері, де Ілію II найбільше турбувала проблема скорочення чисельності населення Грузії. Ще у 2007 році він почав масово хрестити новонароджених, якщо вони були третіми або наступними у своїх сім’ях. Таким чином патріарх став хрещеним батьком понад 50 тисяч дітей, а деякі батьки зізнавалися, що заради цього зважилися завести ще одну дитину.
Також Ілія II послідовно відстоював консервативні позиції, виступаючи проти абортів та прав ЛГБТ+. У 2014 році він офіційно оголосив 17 травня Днем святості сім’ї та шани до батьків, який згодом став державним святом. Цього дня церква проводить масові ходи на противагу ЛГБТ-активістам, які намагалися проводити свої акції в День боротьби з гомофобією.
В останні роки боротьба з ЛГБТ зблизила ГПЦ із правлячою партією «Грузинська мрія». Церква підтримала ухвалення пакету законів «Про сімейні цінності та захист неповнолітніх», який обмежує права ЛГБТ-спільноти та запроваджує цензуру в ЗМІ під приводом захисту «традиційної ідентичності».
Подібним чином церква надала непряму, але вагому підтримку закону про «Прозорість іноземного впливу» у 2024 році, погодившись із риторикою влади щодо захисту суверенітету від впливу західних НГО.
Вплив Грузинської церкви позначається й на освіті. У рамках реформи 2025–2026 років Міністерство освіти Грузії перейшло на систему «єдиних підручників», що, на думку критиків, пов’язано з бажанням церкви та держави контролювати їхній зміст на предмет відповідності релігійним догмам. Раніше патріархія відкрито висловлювала невдоволення згадкою про одностатеві сім’ї в іноземних підручниках, що в підсумку призвело до посилення цензури в освітніх програмах.
Звісно, за часів Ілії II у Грузинській церкві траплялися й скандали: випливали звинувачення у корупції, кумівстві, зв’язках зі спецслужбами та внутрішніх інтригах, які доходили аж до звинувачень у спробі отруєння. Але всі вони оминали самого патріарха, який зберігав беззаперечний авторитет. У пам’яті грузинів він залишився харизматичною, мудрою і благодійною людиною, яка об’єднувала суспільство.
Читайте також: У Грецькій, Болгарській та Грузинській ПЦ розпочали процес визнання ПЦУ
Новий патріарх
Остаточно обрати нового главу ГПЦ має Помісний собор, до складу якого входить велика кількість представників духовенства, чернецтва та мирян. Але найімовірніший кандидат уже відомий. Ще у 2017 році через проблеми зі здоров’ям Ілія II призначив своїм місцеблюстителем митрополита Шіо, який викликає чимало побоювань у проєвропейської частини суспільства через його біографію та зв’язки.
Шіо Муджірі здобув освіту в Росії, закінчивши Православний Свято-Тихонівський гуманітарний університет, і тривалий час служив у Москві. Його вважають радикальним консерватором і прихильником зближення з РПЦ. На відміну від дипломатичного Ілії II, Шіо схильний до різкої антизахідної риторики і часто підкреслює деструктивність «ліберальних ідеологій» для грузинської держави.
Якщо Ілія II був постаттю, здатною підтримувати рівновагу між найрізноманітнішими групами, то у Шіо немає такого символічного капіталу — принаймні поки що. Звідси й походять побоювання, що за його керівництва церква ризикує втратити свою об’єднуючу роль і може стати більш ідеологізованою та залученою до політичних конфліктів.
Особливу увагу привертає багаторічна дружба митрополита Шіо з Леваном Васадзе — бізнесменом з ультраконсервативними поглядами та зв’язками у російських політичних колах. Разом вони брали участь у роботі «Фонду демографічного відродження», який просував заборонні заходи у сфері абортів та сімейного права.
Такий зв’язок лише посилює побоювання, що за нового патріарха ГПЦ може перетворитися на інструмент ультраправої політики. Не дивно, що саме Шіо вважається фаворитом правлячої партії «Грузинська мрія», де в ньому бачать «передбачувану» та «зрозумілу» для влади фігуру.
Втім, більш прогресивних альтернатив у Шіо не спостерігається. Найпомітніший його конкурент зараз — це митрополит Йові. Він схильний до антиурядової риторики, але критикує владу з ще більш правих позицій, знаходячи відгук у найбільш консервативних верств населення та рядового духовенства.
У будь-якому разі, хто б не став новим патріархом, у його руках опиниться інструмент, що має величезний вплив у Грузії. Але тепер на чолі цієї «держави в державі» більше не буде особи, яка забезпечувала церкві майже повну довіру суспільства.
—
Башир Кітачаєв, опубліковано у виданні Carnegie Politika