Чотири роки після повномасштабного вторгнення РФ Україна зустрічає нову річницю війни з надзвичайною напругою і невизначеністю щодо її завершення. Попри те, що український народ продовжує чинити запеклий опір і зберігати суверенітет, втрати серед населення у 2025-му досягли рекордних показників, а гуманітарна ситуація — погіршилась. Станом на кінець лютого 2026 року тривають чергові раунди мирних переговорів між Україною, Росією та США, проте вони не дали прориву: переговори у Женеві та інші зустрічі залишають багато розбіжностей щодо територій, безпекових гарантій і формату домовленостей. Американська сторона, зокрема адміністрація Дональда Трампа, висловлює прагнення завершити війну до 4 липня 2026 року, водночас у Києві та Брюсселі не впевнені, що Кремль готовий піти на компроміс без виконання своїх ключових вимог.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати поточну ситуацію політичного експерта, директора Українського інституту політики Руслана Бортніка, поставивши питання про його емоційну трансформацію за ці чотири роки та перспективи завершення бойових дій:
— За живе заділи. Щодо емоцій, я думаю, що і тоді, і зараз головна емоція — це емоція великого жалю з відтінком певного докору до себе. Я вважаю, що якби я знав, якою трагедією ця війна обернеться для українців, що взагалі вона неминуча, я доклав би значно більше зусиль для того, щоб переконати наших політиків, нашу владу продовжувати вести дискусію, продовжувати Мінський процес, який дав Україні тривалий, хоч і не стабільний, але переважно мир з 2014 до 2022 року. Я доклав би значно більше зусиль у боротьбі за продовження переговорного Мінського процесу.
Тоді, незважаючи на те, що я прогнозував війну, емоція все одно була певного здивування, хвилювання за майбутнє своєї родини. Зараз до цього додалася емоція певної втоми, морального виснаження, яке переживають всі українці. З’явилося розуміння того, що в разі продовження війни майбутнього немає, або воно буде надзвичайно тяжким; що ми залишимо після себе нашим дітям країну у вкрай важкому, скрутному становищі. Тобто додалося багато виснаження і жалю.
Жалю в тому числі за втраченим часом, тому що пройшло вже 4 роки. Ми можемо шукати якісь позитивні звершення, звичайно, і стосовно армії, і стосовно єднання українців, але все одно для більшості українців це був втрачений час, коли вони не могли розвиватися, реалізовувати свої таланти. А для багатьох українців, на жаль, їхнє життя закінчилося під час війни — вони були вбиті під час російського вторгнення чи поранені. Це стало часом величезної трагедії. Я думаю, що ми всі травмовані, у нас у всіх ПТСР. Повноцінно пережити і осмислити ці емоції ми зможемо тільки через певний час після завершення війни. Зараз ми ще знаходимося у вирі, в потоці, і нам дуже важко щось визначити.
Разом з цим ми наблизилися до чергової розв’язки. Якщо мирні зусилля президента США Трампа виявляться недостатньо успішними, на жаль, нас очікує ще тривалий період війни — щонайменше ще 3 роки війни, можливо, більше. І кожен з нас постане перед вибором: де далі будувати життя своїх дітей — в Україні чи поза її межами; які далі життєві рішення для себе приймати; де далі розвиватися і як зберегти зв’язок зі своєю країною; як допомогти їй, з одного боку, а з іншого боку — створити вікно можливостей для своїх рідних і близьких. Думаю, якщо мирні переговори цього року проваляться десь до середини літа — осені, то багато українців задумаються над цим вибором, і це буде складний вибір.
Мирна угода на столі, вона надзвичайно зрозуміла. Для експертів не залишилося незрозумілого ні в позиції України, ні в позиції Росії, ні в позиції США. Всі карти на столі, всі карти відкриті. Але як в тому відомому фільмі — «Не дивіться вгору» (пам’ятаєте цю фразу?), так і зараз багато хто з політиків заважає суспільству реально оцінити ситуацію. Вони намагаються маніпулювати громадською думкою заради збереження свого панівного становища в політичній системі. Все відкрито, все зрозуміло вже сьогодні. Але ми розуміємо, що будь-яке завершення війни потребуватиме серйозних поступок з боку всіх її учасників, на які політики поки що не готові.
Для політиків сьогодні мир чи угода про мир є небезпечнішою, вона несе набагато більше ризиків, ніж збереження існуючого статус-кво. А в силу того, що війна стала міжнародною із втягуванням багатьох країн та багатьох противників, в силу збереження ресурсів для продовження бойових дій, на жаль, домінує інерційний сценарій. Якщо не втрутиться в цю ситуацію суспільство, не з’являться лідери чи лідер, який пожертвує своїми рейтингами заради майбутнього свого народу, то інерційний сценарій нам гарантує продовження війни.
Як люди не хотіли вірити насправді в те, що війна буде… Я бачив ці очі, я отримав хвилю хейту десь у січні 2022 року, коли я казав, що війна трапиться протягом двох тижнів у прямому ефірі національного інформаційного каналу. Після того мені писали і дзвонили всі, казали, навіщо я провокую паніку. А війна трапилася не через два тижні, війна трапилася через чотири тижні після того, як я це сказав.
Так само і зараз суспільство не хоче вірити в те, що без активної позиції, без переосмислення нашого ставлення до війни і миру, нашого ставлення до державності, суспільства, до тієї жертви, яку приносять оточуючі в цій війні, служачи солдатами чи гинучи під бомбами — без цього переосмислення війна не закінчиться. Вона може тривати ще дуже довго, і її жорнова перемелють ще тисячі, а можливо, і сотні тисяч людських життів.https://www.facebook.com/v12.0/plugins/like.php?action=like&app_id=370597420147641&channel=https%3A%2F%2Fstaticxx.facebook.com%2Fx%2Fconnect%2Fxd_arbiter%2F%3Fversion%3D46%23cb%3Dffd43fc479584bce0%26domain%3Dfrom-ua.org%26is_canvas%3Dfalse%26origin%3Dhttps%253A%252F%252Ffrom-ua.org%252Ff8713af743d56de29%26relation%3Dparent.parent&container_width=395&href=https%3A%2F%2Ffrom-ua.org%2Fuk%2Fmneniya%2F690911-ruslan-bortnik-politiki-boiatsia-mira-bolse-cem-voiny-on-neset-dlia-nix-smertelnye-riski.html&layout=button_count&lazy=true&locale=ru_RU&sdk=joey&share=false&size=large&width=Руслан Бортнікполітолог, директор Інституту аналізу та менеджменту політики