24 лютого 2026 року виповнилося чотири роки з початку повномасштабного вторгнення Росія в Україна. За цей час війна перетворилася на затяжне протистояння на виснаження ресурсів, а питання її завершення дедалі більше пов’язують із геополітичними факторами, підтримкою Заходу та внутрішньою ситуацією в самій Росії. На міжнародній арені активно обговорюється можливий вплив політики Дональд Трамп на подальшу допомогу Україні та переговорний процес. Водночас експерти наголошують, що війна вже змінила українське суспільство, економіку та демографічні тенденції, а повернення до довоєнної реальності виглядає малоймовірним. На тлі виснаження ресурсів і тривалого протистояння дедалі частіше звучать дискусії про можливі сценарії — від затяжної війни до її переходу у гібридну форму.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати четверту річницю повномасштабної війни та перспективи її завершення політолога, заступника директора Агентства моделювання ситуацій Олексія Голобуцького: які емоції він переживав у перші дні вторгнення та чи співпадають його тодішні очікування з нинішньою реальністю?
— Розумієте, знати, вірити чи жити цим — це абсолютно різні речі. Людина, яка здатна повністю відсторонити себе від власних почуттів, можливо, навіть не є людиною. Я знав про неминучість цього ще в 90-х роках. Свого часу я очолював кілька націоналістичних молодіжних структур і вже тоді усвідомлював, що у нас обов’язково буде війна з Росією.
Але, звісно, коли вона фактично розпочалася у 2014 році, це все одно стало певним ударом. Це нормально для людської психіки: кожна людина знає, що колись помре, але неможливо жити з цією думкою щодня, присвячуючи їй усе життя. Тут ситуація аналогічна. Я знав, що буде велика війна, нібито готувався до неї, але навіть я не зміг, наприклад, на той момент переконати свою тепер уже колишню дружину поїхати хоча б на Західну Україну за кілька днів до вторгнення. Тому що життя триває, навіть якщо ти володієш знаннями.
Так само зараз є свідчення, що війна буде довгою, але, звичайно, вірити в це не хочеться. Щороку я прокидаюся з думкою: «Дай Боже, щоб цей рік став останнім». Для того, щоб мати більш-менш об’єктивний погляд на те, що відбувалося протягом цих чотирьох років, починаючи з 24-го числа, мабуть, треба не жити тут. Бо коли ти перебуваєш всередині процесу — а я в цьому плані досить унікальна людина, особливо у своєму оточенні, бо, маючи право виїзду за кордон, жодного разу не залишив країну і лише раз виїжджав за межі Київської області за ці чотири роки — сприйняття інше.
24 лютого, коли все почалося, це прозвучить цинічно, але я навіть видихнув із полегшенням. Тому що неможливо перебувати в стані постійного очікування, точно знаючи, що воно так чи інакше розпочнеться. Вже об 11-й ранку того дня я зрозумів, що не можу переконати нікого з близьких чи сім’ї «звалити» негайно, бо за день-два це стане неможливим. Тому я вже просто був у пабі і пив пиво, розуміючи, що більше нічого зробити не можу.
— Які в України перспективи закінчити війну і повернутися до мирного життя? Чи це вже буде перманентний стан, як в Ізраїлі?
— Дійсно, це на даний момент знає тільки Господь Бог. З’явилося занадто багато особистісних моментів і факторів. Зокрема, фактор Трампа докорінно змінив логіку багатьох дій. Для мене цілком очевидно, що головна мета Путіна — не території, а знищення України. Причому не буквальне зникнення з мапи світу, а знищення як проєкту слов’янської православної країни, що має власну історію, яка існує паралельно з російською.
Нещодавно я бачив трейлер їхнього фільму «Ярослав Мудрий» із Безруковим. Навіть по трейлеру зрозуміло, що вони роблять… Я не можу знайти в історії жодного аналогічного прикладу, щоб існували дві держави, де кожна вважає одну й ту саму історію виключно своєю. Доки не відбудеться внутрішня та зовнішня реконструкція Росії, доки її сили не будуть зосереджені на внутрішній ситуації, а не на зовнішній експансії (що сталося б уперше в її історії), доти ми залишатимемося для неї небезпечним ворогом. Буде це Путін, Навальний, Кара-Мурза чи Шендерович — неважливо. Існування незалежної України — це постійна міна під Росію в їхньому розумінні, вони завжди так вважатимуть, і з цим нічого не поробиш.
Тому варіантів майбутнього кілька. Перший — це продовження війни, у що я, на жаль, вірю найбільше. Вона зараз має характер боротьби на виживання: у кого вистачить ресурсів. Путін логічно розмірковує, що в нього ресурсів більше, і це фактично так і є. Проте проблема для нього в тому, що Росії навіть Китай суттєво не допомагає, тоді як Україні, попри певні обмеження, допомагає практично весь колективний Захід. США зараз виключилися — можливо, тимчасово, а можливо, й назавжди. Тобто існують певні очікування, що після виборів у Конгрес щось зміниться. Кожна сторона очікує, що супротивник «завалиться» першим.
Є також імовірність, що Трамп зможе переконати Путіна в наявності «вікна можливостей», яким є він сам. Мовляв, Росія може отримати більше зараз, ніж сподіваючись на повне знищення України. Тоді війна може перейти в більш гібридний варіант. Звичайно, завжди залишається варіант «чорного лебедя» — щось непередбачуване може статися у нас або в Росії, що змінить весь хід війни.
Але є ще одна проблема. 99,9% людей думають про саму війну, а ви запитуєте про повернення до мирного життя. Повернення до мирного життя зразка 2013 року не відбудеться ніколи. Більше того, ми вже ніколи не повернемося навіть до стану 2021 року. І справа не лише в зруйнованій інфраструктурі. Це буде абсолютно інша країна, в якій доведеться боротися за власне виживання.
Я розумію, що з історичної точки зору ми як держава в цій війні виживемо. Але чи виживемо ми як країна у XXI столітті — тут у мене є величезні сумніви. Елла Лібанова з Інституту демографії каже правду, про яку мало хто задумується: у нас жахлива демографічна ситуація, і це стосується не лише народжуваності, а всього комплексу проблем. Якщо наша економіка розвиватиметься так, як пропонують нинішні можновладці — через постійне підвищення податків без жодного розуміння подальшої стратегії — то, як кажуть економісти, через 5–6 років нам залишиться 10–15 мільйонів населення. І більше для такої моделі економіки просто не буде потрібно.
https://www.facebook.com/v12.0/plugins/like.php?action=like&app_id=370597420147641&channel=https%3A%2F%2Fstaticxx.facebook.com%2Fx%2Fconnect%2Fxd_arbiter%2F%3Fversion%3D46%23cb%3Df7ca5f68e66d350cb%26domain%3Dfrom-ua.org%26is_canvas%3Dfalse%26origin%3Dhttps%253A%252F%252Ffrom-ua.org%252Ffdb363147b9fcfb3d%26relation%3Dparent.parent&container_width=395&href=https%3A%2F%2Ffrom-ua.org%2Fuk%2Fmneniya%2F690862-aleksei-golobuckii-4-goda-velikoi-voiny-vozvrashhenie-k-zizni-obrazca-2021-goda-uze-ne-proizoidet-nikogda.html&layout=button_count&lazy=true&locale=ru_RU&sdk=joey&share=false&size=large&width=
Олексій Голобуцький політолог, заступник директора «Агентства моделювання ситуацій»