Живемо з брянською топонімікою і в «вус не дуєм»

 Ще з минулого року «ламають списи» стосовно дерусифікації української топоніміки  яку забули зробити разом з декомунізацією ще в 2015 році. Серед топонімів Кіровоградщини, яку саму ніяк досі не дерусифікують, називалися Олександрія та Новоархангельск. За першу назву затято боролися місцеві краєзнавці доводячи що не про царя Олександра І йшла мова. За другий топонім якось тихо забули, і він досі тихо існує. А от Новгородку без нагадувань перейменували в Кам’янець на честь річки Кам’янки  – притоки Інгулу, при тому знехтували історичною назвою Куцівка на честь засновника селища отамана Куцого. А ще одна Олександрія на Рівненщині чомусь випала з поля зору і не викликала до себе ніяких запитань…

 А тим часом спокійно проживають два брянських топоніма – Клинці та Злинка. З першого брянського убік України навіть летять «Іскандери» та завдають руйнувань. Місцева влада зовсім не займається «відловом російської спадщини». Чого тільки вичікують «почекуни п’ятої колони»? Здогадки наводити не варто, бо вони всім відомі.

Не краще з селами.  Взялися за Первомайки та Першотравенки, а про прізвища поміщиків забули… В Новоукраїнській громаді є Звірівка назва не на честь невідомих звірів, а походить від прізвища російського поміщика Звєрєва пам’ять про якого зберігали всі роки радянської влади, і «естафета поколінь» триває по цей час. Поруч зберігають пам’ять про його родича поміщика Адабаша.  Є робота  краєзнавцям… А може їх роботу «таємничий хтось» тримає «під сукном до часу Х» коли настане «на часі».  Так  і живемо з брянською топонімікою і в «вус не дуєм».  

Така ж історія і з гербом Кропивницького. Історія поневірянь цього предмета дев’ять років розмов, двох громадських опитувань,  «вдало зірваного конкурсу» і  ще піврічної мовчанки з продовження  життя російських символів у центрі України.

MIXADV

цікаве