Розпочалась вступна кампанія у ЗВО… як і завжди стрічка новин регулярно виносить усілякі скиглення у стилі «фізики проти ліриків» щодо «необхідності гуманітаріям складати математику» та «як так можна всі тести треба складати одразу, це ж стрес для дитини»… а також різні міркування щодо ризиків, можливостей та перспектив навчання за кордоном.
Тож трішечки про це, бо як викладачу ЗВО – наболіло!
Щодо НМТ:
Складається враження, що пропаганда – перемогла й тупість та невігластво стали нормою, бо обговорються наслідки, а на причини уваги не звертають.
Шановні е… скигличі(!), а звідки ви отримали впевненість в тому, що ВИПУСКНІ ЕКЗАМЕНИ В ШКОЛІ та ВСТУПНІ ІСПИТИ ДО ЗВО – це має бути одне й те саме?
Якого біса ви обговорюєте та жалієтесь на застосування цілком дебільної практики об’єднання іспитів, але вперто не помічаєте, що проблема в її наявності?
0. Технарі та гуманітарії – це про світосприйняття, а не про спроможність/неспроможність вивчити таблицю множення. Той, хто неспроможний – не гуманітарій, а дебіл. І вчити його – лише час, зусилля та гроші витрачати. Тут варто або про лікування, або про про соціальну допомогу подбати.
1. Сенси існування шкільних та вступних іспитів – різні!!! Шкільні – це про те, чого ти досяг й чому навчився, вступні – це про те, до чого ти готувався і чого прагнеш, з огляду на здібності, рівень підготовки, бажання та сумлінність. Це я ще тут ні пари з вуст про те, що тести – то взагалі не система оцінювання знань…
2. Освіта – це частина життя. Життя – бентежне й страшенно небезпечне (від нього вмирають, так). Тож освіта є частиною життя. Іспити – частина навчального процесу. Так, це стрес. Абсолютно звичайний стрес, регулярний, прогнозований! Так само, як і переважна більшість всіх можливих стресових ситуацій в сучасному житті, оскільки процес життєдіяльності людини вкрай зарегульований…
3. Вища освіта – не всім потрібна. Ну не всім. Тож підготовка до неї має починатися ще в школі і базуватися на здібностях(!) учня. Але це не завдання школи!!! Це – обов’язок батьків помітити до чого схильна дитина й допомогти їй розвинути хист, що є.
4. Так, школа може допомогти, а може й ні. Це залежить… від державної політики в галузі освіти! Не дарма в Японії є різнопрофільні гуртки із членством(!) учнів в них. Але на це потрібні гроші. А окрім грошей, ще й японське ставлення до вчителів…
Щодо освіти за кордоном:
Є одне велике “але” щодо майбутніх перспектив вітчизняної освіти: ті, хто не скиглять, вивозять дітей за кордон. Завчасно. Все швидше й швидше. Вони не збираються боротися чи змінювати щось. Їх можна зрозуміти, бо боротьба та зміни потребують значних ресурсів. Вивезти та надати можливість дітям отримувати освіту за кордоном – раціональніше та дешевше.
Чому? – тому що війна? Так, тому що війна. Та не тільки. Прогнозованість життя, рівень життя, можливість самореалізації – все це також впливає. А ще й той факт, що освіта за кордоном впливає безпосередньо (так, в певних межах, проте…) на рівень життя за кордоном. В Україні – ні.
Коли роботодавці пропонують інженерам та охоронцям чи прибиральникам однакові за обсягом зарплати, то сенс у вищій освіті – зникає. А коли самі зарплатні пропозиції на рівні 500 єнотів на місяць… то зникає сенс у перспективах навчатися (а діла – працювати) тут взагалі.
Чи освіта за кордоном буде вона кращою? – не завжди і не для всіх. Проте, як я вже зазначав, освіта – частина життя, а не самоцінність на кшталт «сферичного коня в вакуумі». Тож вибір «поїхати» пов’язаний із комплексом негараздів та можливостей. І коли можливості на новому місті суттєво переважають прогнозні негаразди, то люди саме туди й спрямовують своїх дітей.
Трохи більше про те, що таке освіта можна послухати у моєму підкасті.
Юрій Гаврилечко
Джерело: https://censor.net/ua/b3562149