Попри спроби українців позбутися «русского міра», він прослизає в будь-які шпарини, вважає Ольга Дубчак
Ольга Дубчак, мовознавиця й авторка книжок, розповіла NV про те, що відбувається в Україні з фемінітивами, обсценною лексикою і російською мовою.
Філологиня Ольга Дубчак, співзасновниця і головна редакторка видавництва Віхола, наполегливо популяризувала українську мову ще до початку повномасштабного вторгнення. Одну за одною вона випустила низку науково-популярних книжок Чути українською, Бачити українською, Перемагати українською та Бути українською. Дубчак називає свій доробок лагідною українізацію суспільства і стверджує, що вже прийшов час і більш радикальних заходів для того, щоб позбутися російської в суспільному просторі.РекламаPauseUnmuteLoaded: 0%Remaining Time –:-
NV обговорив з дослідницею всі актуальні мовні питання.
— Як українська мова змінилась від початку великої війни? Які головні тенденції?
— З повномасштабним вторгненням в українській мові активізувалася та лексика, яка стосується передусім війни. У своєму мовленні ми наразі вживаємо слова на позначення зброї, на позначення військових дій, дуже добре розбираємося у всіх тактично-стратегічних нюансах тощо. І така лексика стала повсякденною, увійшла в наш активний вжиток — раніше вона належала до пасивної, бо для нас ці позначення не були актуальними.Читайте також: Не бійтеся суржику, русизмів і «кавєркать». Письменниця Кузнєцова — про нелагідну українізацію і чому російська мова всіх бісить в Європі
Це змінне явище, тобто як тільки ми повернемось до мирного життя, вона залишиться тільки серед військових, а у пересічних громадян вже не буде в активному вжитку.
Також зараз в Україні активізувалася обсценна лексика — лайка. Тому що мова покликана не тільки передавати інформацію, а й виражати емоції. І оскільки ми всі перебуваємо в стресовому періоді, то за допомогою мови можемо виплеснути накопичений негатив.
І мова ненависті, звісно, теж присутня. Я б навіть сказала, що ми сьогодні активно нею послуговуємося. Так, це не дуже толерується в цивілізованому світі, але ми зараз не можемо обійтися без неї. Лайливі слова, які ми вживаємо, дають нам певне полегшення — таким чином ми окреслюємо своє ставлення, усю свою зневагу до тих, хто прийшов нас вбивати.
Але наголошу ще раз: це змінне явище, тобто так буде не завжди.
— Обсценна лексика — це не щось нове, лайки в українській мові були завжди. Чим її використання сьогодні відрізняється від вживання матюків до війни?
— Це правда, матюки дійсно були в нашій мові з давніх-давен, але не в такому масовому вжитку. Ще донедавна у нас всюди можна було побачити білборди з відомою фразою про «русскій воєнний корабель», тобто це було публічно.Реклама:https://479ed4b5aca59989f6f6faa22f1b12d1.safeframe.googlesyndication.com/safeframe/1-0-41/html/container.htmlhttps://479ed4b5aca59989f6f6faa22f1b12d1.safeframe.googlesyndication.com/safeframe/1-0-41/html/container.htmlЧитайте також: Нецензурна лексика — ознака високого інтелекту, але не тоді, коли ви зловживаєте нею: як з цим впоратись
— Цю фразу навіть діти почали активно вживати, і батьки, якщо й не толерували, то закривали на це очі…
— Саме так. Діти взагалі дуже чутливі до мемів. Тому батьки, скажімо так, ставляться до цього спокійніше, ніж у мирні часи. Утім, я вже спостерігаю тенденцію до зменшення.
Зауважу, що сьогодні люди послуговуються не тільки тією нецензурною лексикою, що була завжди, зʼявилось і багато новотворів. Ми понапридумували купу нових прізвиськ для позначення свого ворога. Бо раніше використовували лише «москалі» і «кацапи», а сьогодні безліч слів — «русня», «орки», «свінособаки», навіть «під…ри». Це слово взагалі [в такому контексті] повністю змінило своє значення. І от власне так себе і виражаємо поки що, свою емоцію.
— Які ваші особисто улюблені неологізми, пов’язані з новими українськими реаліями?
— Я дуже люблю слово «русня» — дуже містко виражає всю ту зневагу і ненависть, які ми відчуваємо. Але в цілому мені всі наші новотвори подобаються. Народна мовна творчість — це ж прекрасно, і українці дуже круто це роблять.
— Вам це подобається передусім як науковиці і авторці книг про мову, яка може досліджувати це питання, чи просто як людині, яка живе в ці часи?
— Так, насамперед як філологині, тому що я «заточена» звертати на це увагу. Якщо людина професійно не займається мовою, не вивчає її спеціально, то навряд вона зауважує, наскільки крута ця наша народна творчість. Для неї це відбувається просто само собою.
— Як ви ставитесь до написання з маленької літери власних назв — «росії», «москви» тощо? Чи може це закріпитись?
— Думаю, що не закріпиться, тому що це суто емоційна історія. Ставлюся до цього з розумінням, навіть ціную, коли люди «заморочуються», щоб поставити «р» в назві «росія» ще меншу, ніж просто мала. Я розумію це рішення і воно мені близьке. Але як людина, яка працює з українським правописом, я усвідомлюю, що це не може стати правилом. Вживати саме цю географічну назву з малої, а решту писати з великої — це не є об’єктивним з позиції науки. Тому, найімовірніше, таке не закріпиться в правописі.Реклама:https://479ed4b5aca59989f6f6faa22f1b12d1.safeframe.googlesyndication.com/safeframe/1-0-41/html/container.htmlhttps://479ed4b5aca59989f6f6faa22f1b12d1.safeframe.googlesyndication.com/safeframe/1-0-41/html/container.htmlЧитайте також: Верховний суд поставив крапку в питанні застосування українського правопису — мовний омбудсмен
Хоча, можливо, правописна комісія [Національна комісія зі стандартів державної мови] ухвалить емоційне рішення — і таке правило зʼявиться в новій редакції українського правопису. Не дуже в таке вірю, проте така ймовірність, хоч і невелика, але все ж є. Це було б круто, але круто тільки для нас [українців]. У міжнародних комунікаціях, на рівні офіційного листування, ми все одно будемо змушені писати «Росія» з великої літери, бо інше написання означає щось виключно для нас, а для світу вважатиметься елементарною орфографічною помилкою.
— І в військовій, і в цивільній лексиці зʼявилось дуже багато абревіатур, які витісняють повноцінні слова. Як от «впо», «ппо», «бзвп» тощо. Чому так відбувається?
— Не думаю, що вони витісняють, їх просто побільшало, я б сказала.
Мені здається, що це пов’язано зі швидкістю подій навколо нас. Знаєте, я завжди розглядаю мову як реакцію на те, що відбувається в суспільстві. І от оскільки в суспільстві відбуваються дуже стрімкі зміни, час швидко летить, і за цей час багато чого встигає змінитися, то це все, зокрема, виливається в режим мовної економії. Тобто нам потрібно щось швидко сказати, швидко передати інформацію, швидко поділитися думкою, швидко встановити контакт. І ці всі «швидко-стрімко» виражаються в появі абревіатур.
А далі — питання звички. Тобто коли людина повторює щось кілька разів, то просто вона звикає так говорити.
— Абревіатури, скорочення були вкрай поширеними в Радянському Союзі. Не може бути такого, що ми просто до кінця ще не позбулися цієї практики і продовжуємо це використовувати?
— До речі, в книжці Євгенії Кузнєцової Мова-меч [Мова-меч. Як говорила радянська імперія] є розділ про те, як за радянських часів намагалися все скоротити і перетворити на абревіатури — всі ці «політех», «сухпай» тощо. Згадую, як розмовляла зі старшою людиною, і все її мовлення було пересипано такими складноскороченими словами. Мені це було дуже смішно, і я навіть не все розуміла з того, що вона говорить.Реклама:https://479ed4b5aca59989f6f6faa22f1b12d1.safeframe.googlesyndication.com/safeframe/1-0-41/html/container.htmlhttps://479ed4b5aca59989f6f6faa22f1b12d1.safeframe.googlesyndication.com/safeframe/1-0-41/html/container.htmlЧитайте також: Третина з них — переселенці. Мер Івано-Франківська назвав дату початку роботи в місті мовних інспекторів
Тобто так, це може бути радянською спадщиною. Але я все ж таки більше схиляюся до думки, що наші нові абревіатури є певною реакцією на весь цей часовий стрес.
— Ще одна тенденція — пошук українських відповідників для англіцизмів. Зараз модно говорити «кришмітка» замість «гештеґ», «самознимка» замість «селфі» або «вподобайка» замість «лайк». Чому частина суспільства боїться мовних запозичень? І коли все ж таки варто шукати відповідники?
— Запозичень бояться передусім мовні пуристи — ті, хто дуже вболіває за «чистоту» мови, за те, щоб не було жодних іншомовних елементів. Але насправді запозичення — абсолютно нормальне явище. Мова — це живий організм, який змінюється, який щось запозичує і щось віддає. Постійно відбувається процес обміну словами.
Водночас з англіцизмами в нас справді трошки біда, тому що вони дуже агресивні. Коли мені кажуть, що суржик загрожує літературній мові, я завжди це заперечую: він ніяк не загрожує і боятися його не потрібно. На відміну від англіцизмів, яких багато і які дуже швидко утворюються, бо світ стрімко змінюється. Не забуваймо, що англійська є мовою міжнародного спілкування, мовою науково-технічного прогресу. Тому саме звідти запозичують всі мови світу — якісь більше, якісь менше. І українська не виняток. От, наприклад, був у нас светр (теж, до речі, запозичення), а тепер є безліч інших слів — худі, світшоти і так далі. Ми просто не встигаємо створити свої відповідники, бо на це потрібен час.
В цілому, тенденція для заміни агресивних англійських запозичень — це хороша тенденція, просто з часом з цим переборщують, так що це починає віддавати мовним пуризмом. А мовний пуризм, як на мене, не має сенсу, це боротьба з вітряками. Тому що неможливо замінити абсолютно всі запозичення, неможливо обмежити мову так, щоб вона не контактувала з іншими, особливо з англійською.Реклама:https://479ed4b5aca59989f6f6faa22f1b12d1.safeframe.googlesyndication.com/safeframe/1-0-41/html/container.html
Я взагалі за те, що відповідник мусить бути таким, яким захочеться користуватися. Тому що, наприклад, вподобайка замість лайка — це окей, і молоді воно заходить. А от кришмітка замість гештеґа — я не впевнена, що це хороший варіант, тому що ним майже ніхто не користується.
До речі, це стосується і фемінітивів. Коли мене питають, як я до них ставлюся, я завжди кажу, що українська мова має дуже широкі можливості для утворення фемінітивів, то чому ж їх не використати. Але я цілком розумію, що не всі фемінітиви в суспільстві приживуться. Бо деякі з них теж доволі штучні — люди з них просто сміються, тому їх немає в загальному вжитку.Читайте також: «Це нас віддаляє». Чому фемінітиви більше властиві українській мові, аніж російській — мовознавиця
— Фемінітивами вже начебто нікого не здивуєш, проте частина суспільства досі відмовляється не просто вживати їх особисто, але й боре їх в публічному просторі. Чому вони лякають деяких людей, і чому ця боротьба проти фемінітивів триває так довго, на вашу думку?
— Лякають через ефект новизни. Стадію гніву суспільство вже пережило, зараз ми на стадії торгу, а далі буде прийняття [сміється].
Чому так довго? Ви думаєте, що пʼять років [у 2019 році новий український правопис закріпив можливість використання фемінітивів] — це довго, а мені, як мовознавиці, здається, що для того, щоб в мові закріпилась якась лексична одиниця, потрібен час і потрібна загальновживаність. Думаю, ми прийдемо до цього.
— Після повномасштабного вторгнення люди масово перейшли на українську мову, але за ці три роки стався певний відкат: дехто знов повертається до російської. Зокрема, це було помітно серед блогерів в Instagram. Як ви думаєте, чому це відбувається і що з цим процесом буде далі?
— Я завжди говорю про те, що як тільки українці розслабляться, як тільки небезпека завдяки Силам оборони трохи відступить, «русскій мір» почне повертатися. Він дуже агресивний і лізе в усі шпарини.
Він вже не повертається в тому вигляді, яким був до повномасштабного вторгнення, це вже неможливо, думаю. Але такий відкат в контексті мови я дійсно спостерігаю.
Що робити з цим далі? Я завжди сповідую державницьку позицію. Тобто ініціатива мусить іти саме від держави. Як це було з квотами на музику на радіо, наприклад, — вони дали чудовий результат. І зараз ми вже навіть не згадуємо про те, що колись на наших радіостанціях лунала російська попса.
Тому я вважаю, що має бути якась державна підтримка, державні програми щодо розвитку української і заборони російської.
— А чи працює зараз лагідна українізація? Якою вона є в поточний момент?
— Мені здається, що я якраз займаюся лагідною українізацією, коли видаю свої книжки. Бо таким ненав’язливим чином намагаюся подати читачеві думку, що українська мова — це класно.
Але чи працює лагідна українізація? Не можу сказати, що категорично не працює, але вона, напевно, має бути доповнена. Тобто мусить бути і лагідна українізація, і нелагідна українізація. Має бути масова українізація.
Бо я не знаю, що робити з людьми, які бачили увесь жах «русского міра», але все одно продовжують говорити мовою ворога. От є люди, які і самі вже перейшли на українську, а з дитиною розмовляють російською, наприклад. Навіщо? Ну, бо так зручніше. І от саме для таких людей, які не хочуть напружуватися, лагідна українізація точно не працює. Тобто їм потрібен якийсь інший вплив. І якщо буде якесь рішення від держави з цього приводу: наприклад, в дитячих садочках і школах дітям не можна буде спілкуватися російською, то це може вплинути.
Сувора українізація мусить бити грошима, мають бути штрафи. Українці дуже не люблять платити штрафи, тоді це працює.Реклама:https://479ed4b5aca59989f6f6faa22f1b12d1.safeframe.googlesyndication.com/safeframe/1-0-41/html/container.html
— Якщо зазирнути в майбутнє, років на 50 вперед, наприклад, чи буде частина українців так само говорити російською?
— Через 50 років? Думаю, буде. Є ж такі затяті, які кажуть: «Це мова моїх батьків, це мова моїх предків, чого я маю віддавати її росіянам?» Або є люди, які вважають, що це не російська, а якась «особлива київська мова». Є і такі аргументи.
Але я б дуже хотіла, щоб через 50 років на таких затятих російськомовних людей дивилися, як на якесь непорозуміння, щоб це була просто купка маргіналів.
Автор: Євгенія Корольова