50 років (1968 р) тому фантаст Кліффорд Саймак написав
«Заповідник гоблінів», а в ній він поцілив прямо в ціль – 2022 рік:
— У оголошенні написано, що у вас можна взяти квест, — сказав Полуельф бургомістру. — Але там не пояснюється, в чому суть. Чи не могли б ви уточнити?
— Та все просто, — знизав плечима бургомістр. — Бачите той пагорб? На ньому засів гоблін із гранатометом. І періодично обстрілює місто. Ось, власне, і проблема.
– Ага, зрозуміло. Треба вбити гобліна…
— Що ви, що ви? — бургомістр витріщив очі й замахав руками. — Його ні в якому разі не можна вбивати!
– Чому? – здивувався Гном. – Це ж гоблін!
— Саме так! Якщо ми вб’ємо його, світова громадськість скаже, що це геноцид, а ми расисти.
— Ну то й що? Нехай каже, що хоче.
— І введе війська,— похмуро закінчив свою думку бургомістр.
– Хм…-задумався Полуельф.- Тобто цей засранець стріляє по вас з гранатомета, а ви терпите і не смієте дати здачі?
— Не сміємо, — розвів руками бургомістр. — Інакше нас назвуть агресорами.
— Ну добре, а якщо, припустимо, не вбивати гобліна, а прогнати його кудись подалі?
– З його пагорба? Неможливо. Тоді нас назвуть окупантами.
— Впіймати та відібрати гранатомет?
– Експропріаторами.
— Посадити під замок разом із гранатометом?.. Гаразд, не відповідайте, — швидко промовив Полуельф, коли бургомістр відкрив рот. — Я все зрозумів. Справді, цікавий випадок.
— Ну, чого ж ви від нас хочете? — не витримала Принцеса. Перевиховувати? Це не наш профіль.
— Ні, що ви… Для такої роботи ми покликали б психолога. Але, до речі, тоді світова громадськість звинуватила б нас у психологічному тиску.
– І в оскверненні самобутніх традицій, – додав Гном, солідно хитнувши головою.
– Ось-ось, – радісно вигукнув бургомістр, – ви мене розумієте.
– Ну, а від нас що потрібно? – Знову втрутилася Принцеса.
— Віднести посилку, — зітхнув бургомістр.
– Кому? Гобліну?
— Ну, так. Адже там, на пагорбі, немає запасів їжі. Через годину гоблін зголодніє, оголосить перемир’я і розпочне переговори. Він так щодня робить. Вимагає, щоб йому приносили їжу, вино, зброю, іноді ще чогось… А потім, коли наїсться, заявляє, що мирні переговори зайшли в глухий кут і він змушений відновити вогонь. Світова громадськість йому дуже співчуває. Вважає, що він важливий.
— А якщо ви відмовитеся надавати йому їжу та зброю…
— Тоді про нас скажуть, що…
– Гаразд, ми зрозуміли, – замахав руками Полуельф.
— …і введуть війська, — пробурмотів бургомістр.
— Ну добре, а ми вам навіщо? Послали б когось із своїх віднести мішок.
— Надсилали вже. Ніхто не повернувся.
– Що, гоблін їх усіх убив?
– Він стверджує, що ні.
— А…
— А світова громада йому вірить.
— А…
— А тоді скажуть, що ми — провокатори. Розумієте, це ж він, гоблін, виявляє мирну ініціативу, це його жест доброї волі. І якщо щось пішло не так, то лише з нашої вини. Очевидно! А ви… ну ніби сторонні, вас він, може, й не чіпатиме.
– Ну добре, – підсумував Полуельф. – Якщо відкинути будь-яке політичне лушпиння, то від нас потрібно взяти посилку у замовника і віднести її клієнту, вірно? Звичайний поштовий квест. А все інше – лише ваші проблеми. Так?
– Все вірно, – підтвердив бургомістр, – значить домовилися?
– По руках, – кивнув Полуельф. Бургомістр полегшено зітхнув.
— Можна запитання? — підняла руку Принцеса. — Ось ви так боїтеся, що світова громадськість назве вас агресорами, чи мілітаристами, чи ще чимось гіршим — а як вона вас називає зараз?
– Ідіотами, – сумно відповів бургомістр.
(С) Кліффорд Саймак
«Заповідник гоблінів»
1968 рік
Євген Каспі
Yuri Sakhno