Я розумію, що зараз кожен чат ОСББ в вайбері стане платформою експертів по міжнародці.
Я прожила тривалий час в США, десятки разів була на зустрічах в Конгресі, Білому Домі, Державному департаменті, в парламентах та міністерствах ЄС.
Я давала інтерв’ю світовим медіа, багато і продуктивно розмовляла з міністрами, депутатами і послами. Разом з командою нам вдалося об’єктивно багато зробити в адвокації української адженди в світі. Певні питання по адвокації зброї можна буде озвучити хіба колись після війни.
Так от, я не вважаю себе експертом з міжнародної політики.
Сталося те, що сталося. Чи щаслива я була побачити такий поворот розмови двох президентів? Точно ні.
Чи могло бути інакше? Напевне могло.
Чи треба зараз зробити висновки і рухатись далі? Абсолютно точно так.
Але ключові питання, які я собі ставлю чи не щодня, зовсім інші.
Кожен свій вчинок і слово я зважую на вагах користі для мого народу.
Чи корисно буде зараз щось сказати, чи це тільки розхитає і так нестабільну ситуації?
Чому я кажу саме ці речі, це дійсно поможе, чи просто щоб потішити самолюбство, роздути своє его, зловити хайп дешевої популярності?
Чи стане краще моїй країні від того, що я озвучу свою “безцінну, експертну” думку?
Ну можна вибігти зараз зі своїми старими відео з Вашингтону, надути щоки в “компетентності” і розказувати в ютубах хто був не правий і як правильно.
Почати махати великим досвідом міжнародних зустрічей стратегічного рівня.
Вправлятись в риторичній акробатиці, мовляв як треба було поводитись Трампу, а як Зеленському і хто з них неправий.
Але що далі, чим це поможе моєму бідному, виснаженому, героїчному народу?
Жорстка масова критика Трампа – тільки підсвітить які українці “недружні”, росіяни обов’язково це використають проти нас.
Та й на місці росіян я би максимально використовувала зараз те, що сталося проти діючого президента України. Я здивуюсь, якщо навіть під цим текстом не буде легіону ботів.
Так от, два ключових питання перед кожним вчинком і словом:
1.Чим це поможе моїй країні?
Розмови в чаті вайберу – ніяк, меми, інтерв’ю, критика президентів, дискусії в стилі таксистів-міжнародників “як треба було” – ніяк. Тільки більше розхитає.
2. Що я можу робити тут і зараз, щоб спасти ситуацію?
Бо іншої реальності не буде, треба працювати з тією яка є. І в цій новій реальності, після холодного душу в Вашингтоні, я розумію, що доведеться працювати в рази більше. В рази, якщо Трамп припинить допомогу.
Як би втомлені і вигорівші ми не були, нам треба знайти сили.
Якщо хочемо жити, і жити на цій землі – нас спасе лише дуже важка і об’єднана праця.
А ще є третє питання – як це поможе моїй власній душі, чи чесно я говорю і дію, раптом завтра вмирати?
Ці питання до себе створюють мені особисту навігацію, дозволяють зберігати спокій та холодний розум. Особливо під час численних та різнобарвних світових катастроф.
І працювати з тою реальністю, яка є. Навіть знаючи все, що я знаю.
В тій точці історії, де ми є, нам поможе лише чесна спільна праця, військові технології і Господнє милосердя.
Марія Берлінська, керівник волонтерської організації “Центр підтримки аеророзвідки”, аеророзвідник на фронті