«Загони цього “революційного генерала” (так називав себе Никифор Григор’єв) у 1919 році, звільняючи від білих місто Одесу, захопили цінності Одеського державного банку.
В обозі григор’євців опинилося 124 кілограми золота у злитках, 238 пудів (тобто 3 тисячі 808 кілограмів) срібла та 1 мільйон 285 тисяч 185 карбованців золотими монетами царського карбування.
Отримавши для себе таке величезне “фінансове забезпечення”, отаман Григор’єв уявив себе Наполеоном та почав власну гру, дуже швидко захопивши територію від Херсона до Кременчука. Незабаром його військо увійшло у зону дії повстанців-махновців. Отаман Григор’єв почав схиляти хлопців Нестора Махна на свій бік, обіцяючи золоті гори.
Психологічний розрахунок отамана при вербуванні перебував у вислові: “Який же Ваш Батько Махно командир, коли у нього нема золотого запасу? А от в мене є гроші. В Одесі нацарював!”. Ці слова були навіть внесені в одне зі звернень отамана Григор’єва до махновців.
Такого “віроломства” від отамана Григор’єва Нестор Іванович стерпіти не міг ніяк. Хитрий Батько Махно запропонував скликати загальний з’їзд повстанців, який відбувся 27-го липня 1919 року в селі Сентове Олександрійського повіту Херсонської губернії (зараз – село Родниківка Олександрівського району Кіровоградської області). Після вбивста Григор’єва, не затримуючись, Нестор Махно провів наліт на залізничну станцію Олександрія, на коліях якої стояв ешелон отамана Григор’єва з “одеським золотом”.
Існують документи ОДПУ, засновані на матеріалах допитів колишнього махновського командира Федора Каретникова (Каретника), який повернувся у Радянську Україну в кінці 1920-х років. У показах Каретникова, які стосуються виходу Нестора Махна та його соратників за рубіж у 1921 році, сплила й тема “золотого арсеналу”.
Людина, наближена до Батька Махна, запевняла, що золото отамана Григор’єва (вірніше – Одеського державного банку) було зарите у ніч з 27 на 28 серпня 1919 року в одному з курганів неподалік від Дніпра, у районі міста Нікополя. У ті дні армію повстанців Нестора Махна сильно тіснили частини білогвардійського генерала Якова Слащова, тому й вирішив Батько забезпечити цінності на майбутнє.
Привезений на описану місцевість під Нікополем колишній махновець Каретников не зміг точно вказати місце скарбу. Чи дійсно він став такий забудькуватий, чи мав свій умисел – невідомо. У кінці 1950-х років місця, де блукав арештований Каретников з депеушниками, були затоплені водами Каховського водосховища.
Існує думка, що частину “золотого запасу” отаман Григор’єв приховав поблизу свого будинку, у місті Олександрії, за залізничною станцією, по сучасній вулиці Пилипа Гриценка (до 2016 року – вулиця Паризької Комуни). Можливо, скарби отамана ще чекають своїх відкривачів…»
Відомості зі статті-нарисі українського журналіста Анатолія Білоуса «Где твое золото, батько Махно?» (надрукована 2004 року) та публікаціях інших авторів з цієї тематики.
Зі сторінки Богдана Тобілевича, краєзнавця (місто Олександрія, 2019 рік).