1799 року Суворов перейшов через Альпи. Навіщо?
…А навіщо російський фельдмаршал із 20 тисячами солдатів ходив через Альпи до Швейцарії?
Мета була – очистити Швейцарію від революційних французьких військ і йти потім на Париж. Тому, що Париж був серцем революції, містом, яке проголосило свободу, рівність, братерство. І смерть королям.
Мета була – придушити революцію, утихомирити Францію, загнати людей у колишнє безправ’я, відновити старий порядок.
Від Москви до Швейцарії 2 з лишком тисячі кілометрів, а до Парижа ще більше. Пішки йшла російська піхота через усю Європу, щоб на полях Тоскани гинути в ім’я рабства і падати в альпійські прірви на славу монархії, кріпосного права, в’язниць та цензури.
В 1830 повстала Бельгія і відокремилася від Голландії.
Цар Микола I випустив маніфест, де загрожував Бельгії за її повстання, за те, що відокремилася, не спитавши дозволу в Санкт-Петербурзі, за те, що вигнала свого короля і порушила порядок, за її думки про конституцію, права людини та свободу. І вже збиралися війська, щоб іти придушувати бельгійську революцію, але тільки тут повстали поляки, і стало не до Бельгії.
Три рази повставали поляки, в 1794-му, в 1830-му і в 1863 роках, проти явно сильнішого ворога, вступали в бій зі стотисячними і двохсоттисячними арміями, що приходили зі Сходу, вели партизанську війну, гинули сотнями і тисячами. Польщі, про свободу та конституцію. А після розгрому повстань йшли етапом на довічне заслання до Сибіру.
Тричі імперія придушувала польські повстання, витравляла з поляків саму думку про незалежність, вішала і саджала у в’язниці, виганяла професорів і поетів на еміграцію, навалювалася всією тушею і наполягала на своєму: Польща — невід’ємна частина Росії, і не бути їй.
Але, дивлячись із сьогоднішнього дня, бачимо, що безглуздим був цей завзятий, що зайняв віки працю з примусу Польщі. Розуму та чуття не вистачило зрозуміти, в який бік іде історія. Тільки тисячі людей занапастили.
У центрі Будапешта стоїть пам’ятник генералу Бему. 1848 року, під час угорської революції, поляк Бем командував угорськими військами. Але як польські повстання Росія давила разом з Пруссією, заздалегідь визначаючи, кому в якій області розстрілювати і вішати, так угорську революцію давили разом з Австрією. Здається, що нам до Угорщини, хай живе як хоче! Але ні, не можна дозволяти людям жити, як хочуть, – і тому сюди, до Угорщини, до Трансільванії, йшла сотні верст пішою ходою російська армія, щоб придушувати, розганяти, утихомирювати і повертати людей під ту владу, яку вони ненавиділи і терпіти не хотіли .
Це була посада Росії, починаючи з кінця XYIII століття ― жандарм Європи. Він посилав корпуси до Італії та дивізії до Угорщини, шпигував за Герценом у Лондоні, полював за російськими політичними емігрантами у Франції та Австрії. Ішов до Парижа зривати з парижан якобінські ковпаки, приносити їх під присягу старим порядкам, а дійшов зрештою до підвалу Іпатіївського будинку.
У Біблії біси, вигнані з людей, вселяються у свиней, у фільмах жахів монстр із убитого тіла перестрибує у нове, здорове. Так імперське чванство та імперський садизм переселилися з Російської імперії до радянської республіки. І тепер ті, хто вбив жандарма в ім’я свободи, самі стали жандармами. І знову дивився недоброзичливим поглядом всеєвропейський доглядач, відстежуючи найменший подих свіжого вітру в окупованій Європі. Знову важко знімалися з місця армії та йшли придушувати.
Танки проти берлінських робітників, що вийшли на вулиці, 1953 року.
Проти повстанців у Будапешті 1956 року.
Проти Празької весни 1968 року.
Все те, що було, тільки словесна обгортка і пропагандистська оболонка інша. Знову Росія, як якийсь непереборний монстр зі Сходу, накидалася і тиснула польські, німецькі, чехословацькі наміри до свободи, демократії, багатопартійності та відсутності цензури, знову вбивала та посилала, допитувала та садила.
І знову була сліпота, тільки імперські більма на очах змінилися на радянські. Як раніше Романови, так тепер генсеки не чули, не бачили, не розуміли, куди йде час, який їм не дано зупинити.
Мертвим своїм поглядом обводячи Європу, вони бачили всюди життя, яке бажає жити, студентів, які мріють про свободу, робітників, які мріють про профспілки, письменників, які ненавидять цензуру, демонстрантів, які протестують проти окупації.
І жодного разу в їх закостенілих мізках не виникло питання: «А навіщо ми все це робимо? Навіщо ліземо в чужі справи і нав’язуємо людям те, що їм ненависно? Навіщо витрачаємо сили країни та її історичний час на придушення того, що все одно придушити не можна? Хіба в нас у Росії, у бідній, порожній, знекровленій Росії, — немає справ?…»