“Всі навкруги кинулися психологічно реабілітувати солдат що пройшли війну використовуючи різні методики від малювання квіточок, до НАТОвських методик (за якими вони благополучно угробили більше солдатів ніж на полі бою … поцікавтеся статистикою суїцидів і бойових втрат із 14-го року…)
А хто вам сказав, що їх потрібно ЛІКУВАТИ?
Звичайно, коли в дурдомі хтось приходить до тями, то його вважають найбільше божевільним. Так і з нашими бійцями.
Люди, це ми нездорові, а вони то якраз прийшли в себе. Вони побачили життя без ілюзій, справжнє. Вони пізнали ціну слову, вони пізнали глибини людської самопожертви та ницості окремих індивидів. Вони прозріли і оголили свої почуття як і личить справжній людині…
Їм зле не від того, що було там. По справжньому їм погано від того що тут. Їм погано від брехні, ницості, продажності, боягузтва і безхребетності. Їх трясе не від стресів і ран, а від того, що в суспільстві сліпі й глухі, що не розуміють простих речей, які вони бачать чітко та прозоро.
Не вірите? Запитайте їх …
Може вистачить танців з бубном? Давайте лікуватися від небуття прикладаючи до своїх сердець цих людей, як цілющий пластир … А не намагатися коновальскими інструментами методами калічити їх … може досить вже?”
Олександр Філіппов
війсковий капеллан, психолог, колишній спецпризначеннець…