Джерела економічного зростання

 

 

Джерелами економічного зростання на сучасному етапі розвитку української економіки можуть бути зростання капіталовіддачі, інтенсифікація виробництва, активізація імпорту та оптимізація експорту [1, С.255].

Зростання капіталовіддачі. Обсяг виробництва взаємо­пов’язаний з нормою нагромадження капіталу: К / dQц. Вод­ночас можна вважати, що оберненою функцією норми нагро­мадження є функція капіталовіддачі:     dQц / К. Співвідношен­ня зростання обсягу виробництва та норми нагромадження ідентичне відношенню приросту обсягів виробництва до приросту капіталовкладень. Світова практика свідчить, що норма нагромадження 0,2К / dQц і більше, засвідчує зростан­ня продуктивності капіталовкладень ΔdQц  / ΔК на 12-30%, а ВВП – на 3-8% [6, С.323].

Значні капіталовкладення в економіку України мож­ливі лише за рахунок зарубіжного капіталу. Для цього їй необхідно подолати інституційну та структурну недоскона­лість, досягти відповідного рівня продуктивності капітало­вкладень, тобто віддачі – Qц / К. Але тільки капіталовкла­дення та приріст виробництва не забезпечать економічного зростання. Є й інші джерела збільшення обсягу виробниц­тва ВВП:

– збільшення кількості та підвищення якості основно­го капіталу (нетто-капіталовкладення);

–  збільшення чисельності зайнятих (кількості праці) та підвищення їх професійно-кваліфікаційного рівня;

– зведення втрат робочого часу до мінімуму та підви­щення продуктивної віддачі задіяних чинників виробниц­тва за одиницю часу;

– запровадження інновацій та забезпечення загального збільшення продуктивної віддачі задіяних чинників вироб­ництва: технічного прогресу, новітніх технологій, якості капіталу і праці, нових видів продукції;

– проведення інституційних реформ, зокрема право­вої системи, створення конкурентних умов, забезпечення мобільності виробничих чинників, прозорості системи сти­мулювання, оподаткування, ринків та ін [2, С.256].

Згідно з концепцією виробничої функції ці джерела економічного зростання економіки України є надзвичайно важливими. Однак важко визначити, які з них Україна спроможна використати. Особливо актуальним є оновлен­ня і збільшення основного капіталу. Але зростання капіталоозброєності без залучення інших джерел не буде ефективним. Реальна капіталовіддача якраз підкреслює тенденцію зростання капіталу і зниження приросту націо­нального продукту.

Інтенсифікація виробництва. У концепції виробничої функції важливо зробити акцент на інтенсифікацію, яка є недооціненою. Однією з причин цього є те, що державні та господарські чиновники ще мислять далеко не інтенсивни­ми економічними категоріями. Проте реальні показники виробництва засвідчують наявність чималих резервів ін­тенсифікації виробництва і праці. Передусім слід мати на увазі таке:

1. Економічного зростання можна досягти без особливо­го збільшення нетто-капіталовкладень, а за рахунок ефек­тивнішого використання наявного основного капіталу. Досвід країн Центральної Європи свідчить, що завдяки цьому можна поліпшити якість, запровадити нові види продукції та знизити виробничі витрати. Це може істотно вплинути на конкурентоспроможність продукції на внут­рішньому і зовнішньому ринках, на зростання експорту її в країни Центральної та Західної Європи. Однак така ситуа­ція буде можливою лише тоді, коли підприємства вміло пристосуються до ринкових умов і будуть створені відповід­ні інституційні передумови.
2. У структурі виробничої функції джерелом зростання є фактично виконана праця. Приховане безробіття стано­вить в Україні, за різними оцінками, 20-30%. Отже, пос­тає завдання зменшити або повністю ліквідувати втрати робочого часу:

 

Qц = Τ_кq_тt

 

Вироблений в Україні ВВП сягає лише 70% потенційно­го, який можна отримати за повного використання робочого часу. Кожний зайнятий робітник недодавав продукту на 1,3:

Qц = Τ_кq_т 1,3t

 

Нехай t = 1 рік. За повного використання фонду річно­го робочого часу ВВП міг становити:

 

20 млн. осіб х 7500 грн. х 1,3 = 195 млрд. грн.

 

Приріст ВВП міг досягти 45 млрд. грн. = 195 млрд. грн. – 150 млрд.  грн.

3. Резервом інтенсифікації виробництва є збільшення чисельності зайнятих в економіці на кількість, вивільнену внаслідок кризових процесів, а це приблизно 3 млн. осіб.

 

23 млн. осіб х 7500 грн. х 1,3 = 224 250 млн. грн.

 

Приріст ВВП додатково 29 250 млн. грн. = 224 250 млн. грн. – 195 000 млн. грн.

Отже, за рахунок раціонального використання робочо­го часу і збільшення зайнятих на 3 млн. осіб приріст ВВП міг би становити:

 

74 250 млн. грн. = 45 000 млн. грн. + 29 250 млн. грн.

 

Аналогічних прикладів можна навести багато. Однак інституційних передумов ще не створено, відсутня ефек­тивна конкуренція, тому очікувати реальної інтенсивної виробничої функції на найближчу перспективу малоймо­вірно [6, С.325].

Економічне зростання можливе завдяки активізації екс­порту та оптимізації імпорту.

Активізація експорту. Задекларувавши перехід до рин­ку, зробивши перші кроки на шляху входження у європей­ські й світові фінансові та ринкові структури, Україна отри­мала змогу використати стратегію економічного зростання, яка спирається на експорт. Іноземні ринки певною мірою стимулюють розширення виробництва, що активно вико­ристовують всі країни. Україна теж повинна максимально цим скористатися. Але її експорт, хоч і зростає, однак його темпи, структура ще малозначимі.

Експорт України формують традиційні експортні галу­зі: металургія, хімічна промисловість, сільське господарс­тво. Але жорстка обмежувальна політика енергозабезпе­чення може негативно впливати на енергоємний експорт, особливо той, що базується на дешевій енергії. Щоправ­да, переважно таке скорочення експорту автоматично зменшує попит на енергію. Проте дорога експортна про­дукція матиме збут тривалий час на тих ринках, де низь­кий рівень затрат на заробітну плату та використовуються вже частково амортизовані потужності, тобто у країнах із перехідною економікою і тих, що розвиваються.

Певні можливості відкриває і те, що в процесі широкої реструктуризації європейської промисловості виникає та зростає попит на комплектуючі вироби, деталі та напівфаб­рикати для всіх видів обладнання, виготовлення яких ви­магає великих трудових затрат, особливо для продукції машинобудівного комплексу. Українське машинобудуван­ня якраз і потребує зовнішньої кооперації на новітніх тех­нологіях, особливо з європейськими країнами. Україна могла б постачати продукцію, яка здебільшого виготовляється в металообробній та металургійній промисловості.

Надзвичайно важливим для використання експортних можливостей є те, щоб імпульсам попиту, які надходять із-за кордону, не створювали адміністративні, тарифні перешко­ди. Водночас потрібно також істотно поліпшити мобільність підприємств, зокрема поділом на менші структурні одиниці.

Оптимізація імпорту. Економічне зростання тісно пов’язане з оптимізацією імпорту. Йдеться не лише про його динаміку, а й про структуру. Динаміка імпорту зумовлюєть­ся передусім заощадженням енергії та імпортом технологій.

Закон товарного виробництва наводить на думку, що еконо­мічна політика України повинна орієнтуватись на суворе за­ощадження замість розширення національного виробниц­тва енергії. Навіть скорочення імпорту енергії на 18–22% урівноважило б баланс поточних операцій. Істотним засобом заощадження енергії є правильне ціноутворення, якого можна досягти і завдяки припиненню постачання енергії в разі несплати. Адже фактично зростання заборгованості (від’ємного сальдо поточних рахунків) є зниженням цін або надходжень за використану енергію. Жорстка енергетична політика стосовно підприємств забезпечує значне заоща­дження енергії, а відповідно – скорочення імпорту енерго­носіїв. Поки що енергоспоживання підприємств становить понад 60% загальної потреби України в енергії [6, С.326].

Вчасна оплата спожитої енергії може позитивно вплива­ти на структуру імпорту, зокрема на зменшення частки енер­гії в його сукупному обсязі. Це дасть змогу неенергетичній складовій, зокрема імпорту капіталовкладень, технологій, зростати швидше від сукупного імпорту, що пришвидшуватиме економічне зростання. За цих умов імпорт необхідних технологій збільшуватиметься значно швидше, ніж темпи зростання національної економіки. У кінцевому підсумку це забезпечить повільне зменшення сальдо поточних рахунків.

Запорукою успішного здійснення стратегії й тактики еко­номічного зростання є фінансова підтримка у розмірах, які забезпечили б реструктуризацію продуктивних сил, стабільну віддачу праці та капіталу. Таку підтримку можуть надати країни з розвинутою економікою за умови здійснення Укра­їною політичних, правових та економічних перетворень.

 

Використана література:

1. 1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
2. 2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.
4. Яковенко Р. В. Основи теорії економіки для технічних спеціальностей : навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.
6. Заблоцький Б. Ф. Розміщення продуктивних сил України : Національна макроекономіка : посіб. / Заблоцький Б. Ф. – К. : Академвидав, 2003. – 368 с. (Альма-матер).

 

Р. В. ЯКОВЕНКО,

к.е.н., доцент