Основні напрями економічної політики та її завдання

 

 

Економічна політика держави є елементом загальної державної політики, яка включає соціальний, гуманітарний, оборонний, еколо­гічний та інші напрямки. Якою б не була державна політика за своїми напрямками, характеристиками та пріоритетами, вона має бу­ти комплексною, охоплювати всі сфери суспільного життя. Навіть ті, хто визнає базисний характер економіки, не заперечують велико­го впливу на неї політичних, соціальних, моральних, духовних, пси­хологічних та інших факторів. Забувати це – значить позбавляти себе можливості ефективно впливати на економічні процеси.

У правовому суспільстві утвердження і забезпечення прав людини є головним обов’язком держави. Кожна людина вільна у виборі економічних, політичних, соціальних інтересів та за­собів їх задоволення в межах існуючого законодавства. На відміну від громадянського суспільства, де скільки людей, стільки й інтересів, держава – одна. У державі не може бути „багато політик”, шарахання в різні боки, служіння то тим, то іншим інтересам. Засадною основою державної економічної полі­тики мусять бути стратегічні орієнтири, інакше – це вже не державна політика. У державі важливим є момент загального (інтегрованого) інтересу та волі більшості громадян. Для цього державна політика має бути відомою й зрозумілою суспільст­ву, закріпленою законодавчо та організаційно.

Економічна політика – це система ретельно спланованих, науково обґрунтованих заходів, спрямованих на зміну господарських процесів і явищ, що мають місце в національній економіці, метою яких є досягнення конкретних цілей.

Існує багато визначень поняття „державна економічна політика”. Беручи загалом – це є цілеспрямований вплив на економічні про­цеси на макро- і мікрорівні, створення й удосконалення умов еко­номічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою. У багатьох економічних дослідженнях поняття „державна економічна політика” та „державне регулювання економіки” ототожнюються. Однак ближчим до істини буде твердження, що економічна політи­ка є тією засадною основою, на якій базується державне регулю­вання економіки.

Економічна політика є складовою економічного дослідження та пізнання господарських процесів.

Завданнями економічної політики є не лише стабілізація суто економічних процесів, а й захист сфер, які не завжди є вигідними для приватного бізнесу: освіта, наука, медицина, захист навколишнього середовища, оборона, охорона громадського порядку, соціальні суспільні блага тощо. Співвітчизник Конфуція, філософ Мен-Цзи (371–289 рр. до н.е.) у своєму вченні про управління підкреслював, що найважливішим чинником будь-якої держави є народ, а не правитель.

 

 

Ф А К Т И

 

дедукція                                                                    індукція

 

ПРИНЦИПИ, ЗАКОНОМІРНОСТІ, ТЕНДЕНЦІЇ, ГІПОТЕЗИ

 

 

ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА Система заходів на макро- чи мікрорівні, що спрямована на поліпшення наявного фінансово-господарського стану

 

Рис. 1. Методологія економічного дослідження

 

До головних видів економічної політики належать:

1. Грошово-кредитна політика, система заходів, спрямованих на управління кількістю грошей в обігу. Головним її суб’єктом є Центральний банк країни.
2. Фіскальна або фінансово-бюджетна політика – система управління податками, бюджетними надходженнями та бюджетними витратами.
3. Митна політика – регулювання обсягів і структури експорту та імпорту.
4. Валютна політика – управління курсами валют та методологією їх встановлення.
5. Інноваційна політика – поєднує в собі науково-технічну та інвестиційну політики, тобто розробку нових технологій і товарів та їх впровадження у виробництво.
6. Цінова політика – методологія формування цін в окремих галузях та на певні товари.
7. Політика доходів – управління рівнем доходів населення.
8. Регіональна політика – напрями соціально-економічного розвитку окремих територій.
9. Структурна політика – це дії держави, спрямовані на структурні перетворення (зміни) в економіці, визначення її пріоритетних ланок та оптимального співвідношення між ними (промисловістю і сільським господарством, експортом і імпортом, виробництвом і споживанням, ринковим і неринковим секторами економіки тощо).
10. Соціальна політика – це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту його членів, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності в країні.

Основні цілі регулювання економіки:

1. раціональне використання ресурсів і досягнення макроекономічної ефективності;
2. забезпечення стабільного розвитку національної економіки;
3. забезпечення конкурентоздатності вітчизняних товарів на світовому ринку;
4. реалізація соціальних цілей розвитку суспільства.

Реалізація соціальних цілей розвитку суспільства передбачає забезпечення:

– соціальної справедливості;

– ефективної зайнятості;

– екологічної рівноваги;

– задоволення соціально-культурних, духовних потреб населення.

Після здобуття незалежності перед Україною постала проблема формування та розвитку власної господарської системи:

1. Сформувати структуру економіки за галузями, народногосподарськими комплексами, сферами виробництва та обслуговування, оскільки після розпаду СРСР економіка України не становила цілісного комплексу (до 1991 року в Україні вироблялось лише 20% кінцевого продукту);
2. Створити умови та визначити механізми первісного нагромадження капіталу;
3. Переформувати управлінські та регулятивні органи, що відповідають за розвиток економічної системи суспільства;
4. Створити сприятливі умови для формування ринкової інфраструкту­ри, структури ринків відповідно до нових закономірностей функціо­нування економіки;
5. Визначити стратегічні напрямки руху національної економіки – мо­дель економічного розвитку;
6. Відповідно до стратегії економічного розвитку сформувати інституційну базу економічних реформ;
7. Закласти підвалини для формування та ефективного функціонування валютної, грошово-кредитної, фінансової, бюджетної, фіскальної та інших підсистем національної економіки;
8. Створити умови для переходу національної економіки від системи закритого до системи відкритого типу;
9. Реформувати відносини власності;
10. Переорієнтувати економіку з аграрно-промислової на промислово-аграрну країну;
11. Створити умови для активізації розвитку підприємництва;
12. Провести повну інвентаризацію господарських одиниць за галузевими, функціональними, організаційними та іншими ознаками з метою формування реєстрів суб’єктів господарювання і економічних ресурсів та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Специфікою перехідної економіки України є відсутність чітких форм її народногосподарського комплексу; втрата зв’язків з економічними комплексами інших пострадянських держав; ресурсномістке затратне виробництво; суттєва залежність від іноземної допомоги; недосконалість законодавчого забезпечення реформ; самоусунення держави від виконання регулюючих функцій та інше.

У перехідний період функціями та завданнями державного регулювання економіки є:

• зміна відносин власності шляхом її роздержавлення та приватизації;
• створення ринкового економічного середовища (системи конкуренції та вільного підприємництва);
• структурна перебудова економіки з орієнтацією на останні досягнення науково-технічного прогресу;
• розвиток ринкової інфраструктури (кредитно-банківської та фінансової систем, бірж, і таке інше);
• підвищення рівня життя і соціальної захищеності населення;
• створення правової і соціальної бази реформ, ринкового законодавства;
• унеможливлення появи та функціонування фінансових пірамід, інших форм шахрайства;
• виховання ринкової психології і ринкового економічного мислення населення.

Необхідно знати основні принципи створення системи державного регулювання економіки в Україні: розумної достатності, адекватності, поступовості та послідовності.

 

Використана література:

1. 1. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Пік”, 2009. – 548 с. : іл.
2. 2. Яковенко Р. В. Національна економіка : навч. посіб. / Роман Яковенко. – [2-ге вид., випр.]. – Кіровоград : „КОД”, 2010. – 548 с. : іл.
3. Яковенко Р. В. Тлумачний англо-український словник економічних термінів з елементами теорії та проблематики. Дидактичний довідник / Роман Яковенко. – [Вид. 2–ге, випр.]. – Кіровоград : видавець Лисенко В.Ф., 2015. – 130 с.
4. Яковенко Р. В. Основи теорії економіки для технічних спеціальностей : навч. посіб / Роман Яковенко. – Кіровоград : „Поліграф-Сервіс”, 2009. – 120 с. : іл.
5. Яковенко Р. В. Державне регулювання економіки : конспект лекцій / Роман Яковенко. – Кіровоград : КНТУ, 2012. – 40 с. : іл.

Р. В. ЯКОВЕНКО,

к.е.н., доцент