Фейсбук не для найвідвертіших речей. Але спробую просто розповісти, без емоційних гойдань і надриву, чому дев’ять років мене вабить магія цієї жінки. Я давно не ходив до психіатра, тому мене можна тут називати божевільним, але я все-таки розповім свою історію.
Але спершу хочу процитувати Лесю Українку: «Нація повинна боронити свою мову більше, ніж свою територію – се певніша межа і міцніша границя, ніж фортеця або річка».
На моє переконання, якщо відкинути емоційні поривання, інтерв’ю Ірини Фаріон зводиться до цієї цитати Лесі Українки.
Леся Українка ― ідіотка. У цьому, як ми бачимо, впевнене українське суспільство. А от я не впевнений…
Якби замість Фаріон була Леся Українка, Олена Теліга, Олена Пчілка (покопирсайтесь в їхніх біографіях і спробуйте перенестися в їхній світоглядний вимір) ― вони б не були лагіднішими, ніж Ірина Фаріон. Думаю, навіть гострішими, бо самі були гострими і цінували слова-леза:
«…щоб мав ти в залізнім свисті —
для крику і для мовчань —
уста рішучі як вистріл,
тверді як лезо меча»
(«Вечірня пісня» Олена Теліга)
Така природа нескорених і тих, хто живуть у світі світоглядної філософії. Безумовно ці люди невиліковні романтики, нездорові ідейники, якщо не гірше…
Щиро вірю, що лікар-психіатр поставив би Лесі Українці АНТИСОЦІАЛЬНИЙ розлад особистості, Олені Пчілці ― ШИЗОТИПОВИЙ розлад особистості, а Олені Телізі ― ПАРАНОЇДНИЙ розлад особистості. Вони не були здоровими(за критеріями сьогочасної громадської думки)… І їхні мрії та ідеали були настільки далекими від бажань суспільства, як повномасштабна війна Росії проти України була далекою для думок українців до 24 лютого 2022 року. Але якби Олена Теліга, Леся Українка, Олена Пчілка і подібні на них опинилися би у психіатричній лікарні і їх лікували ― ми б втратили добрячу частину української культури.
Повернімося до Ірини Фаріон.
В одинадцятому класі, коли мені було сімнадцять, я увімкнув телевізор ( це було 13 грудня 2012 року) на цитаті з новин, де були такі рядки: «Як педагог я бачу цю проблему у двох аспектах: мову не знають ті, які або політично упереджені, або розумово відсталі. Отже, в якій системі координат перебуваєте власне ви?».
Це була цитата Ірини Фаріон (ми всі її добре знаємо!), адресована тогочасному прем’єр-міністрові ― Миколі Азарову. Минуло одинадцять років, почалася війна Росії проти України, (кривава, бридка), а ми досі застрягли на змісті цієї цитати. Хіба не так?
Дослухаючись до Лесі Українки,(де найважливіші слова ― «мова» і «територія») найважливіше допомогти тим, хто захищає територію, так само звитяжно і сміливо захищати мову, як нашу оселю порятунку, бо іншої в нас не буде. Захищати цю оселю від Пушкіна і Бродського, від Соловйова і Скабєєвої, так само, як вони (вояки ЗСУ!) захищають українську територію від московської нечисті.
Ця розмова потребує обережності, якої у Ірини Фаріон немає. І не було її ні в Українки, ні в Теліги, ні в Пчілки. Але ніхто з них не був ворогом України.
Слава Богу, я народився в незалежній Україні і навіть не хочу знати, що таке комуністична партія. Але я знаю, що би зараз на це сказав мій викладач і наставник (Царство небесне!) ― Олександр Данилович Пономарів, якого правдиво називають Імператором української культури мовлення: «…і що? Я теж був у комуністичній партії….Знаєш, як я опинився у цьому гадючнику?До мене підійшов керівник Інституту і сказав: «Олександре, ти маєш вступити в партію, бо завтра кафедру очолить ненависник української мови. Зроби це, хоча б заради рідної мови». Так я і вступив… і очолив кафедру української мови».
Але я не про партію….
Після цитати Фаріон, яку я почув на телебаченні, єдине, що мені хотілося ― познайомитися з цією жінкою, щоб зрозуміти, яка вона в житті: що їсть, як спілкується, як ходить, як дивиться на інших людей… (тут ще хтось згадає, що Ірина Фаріон ― не жінка, а орлиця, яка не сповідається перед гієнами!). До речі, коли я говорив про Ірину Фаріон вдома, рідна сестра моєї бабусі, баба Ніна, щоразу мені повторювала: «Так це та орлиця, яка не сповідається перед гієнами? От скажи мені: перед якими гієнами вона не сповідається ― перед виборцями? Хто гієна? Я? Твоя баба?»
Я собі думав: «Які гієни, які орлиці, я ще цілуватися по-добротному не вмію…» І відповідав бабі Ніні: «До тебе це не має жодного стосунку. Гієни живуть в Африці, от пані Ірина і перед ними не сповідається, а ти живеш в Україні!».
Минуло кілька місяців, я набрався сміливості і поїхав до Львова. Знайшов телефон Софійки, доньки пані Ірини, і зателефонував. Я нічого не вигадував і сказав просто: «Добрий день, мене звати Сергій і мені 17 років. Я проїхав далеку дорогу, щоб познайомитись з Вашою мамою. Передайте пані Ірині, що я її запрошую на каву. У мене не було нічого, окрім двісті гривень і квитка на зворотний шлях, але всередині була якась романтична впевненість, що Ірина Фаріон прийде. І вона прийшла.
Далі я кілька років раз на місяць сідав у поїзд до Львова і їздив на ті проєкти, якими опікувалася Ірина Фаріон, бо там було дуже цікаво. У межах авторського проєкту «Від книги до мети» Ірина Фаріон робила зустрічі з дивовижними людьми нашої культури. (Володимир Шовкошитний, Олександр Пономарів, Борис Гуменюк, Михайло Слабошпицький, Андрій Сова, Микола Тимошик, Ольга Ільків). Це були космічні зустрічі, на яких були десятки тисяч людей. Ці зустрічі надихали на любов до української культури.
Зараз, коли я читаю брудне матюччя в бік Ірини Фаріон ― перед моїми очима постають ці зустрічі з тисячними залами львівської Політехніки. І це теж була Ірина Фаріон. (Точно не комуністична курва, не путінська лярва і тд.., що я читаю)…
Це була Ірина Фаріон! Зі своєю нестримною вітальною енергією і невгамовністю, яка одна працювала на розвиток української культури не менше, ніж тогочасне ціле профільне Міністерство.
І це пам’ятають усі, хто погодили наказ на звільнення Ірини Фаріон у «Львівській Політехніці».
Я був єдиним серед студентів, які були на захисті докторської дисертації Ірини Фаріон: “Суспільний статус староукраїнської мови у ХIV–ХVII століттях”. (Тут знайдуться люди, які це можуть підтвердити! Софійко? Василю?).
Це був розкішний захист. Ірина Фаріон очима не торкалася паперу, що буває дуже рідко на таких дійствах. І захищала дисертацію так, наче з цими знаннями народилася. Я думав: я навчаюся в найкращому університеті і у нас чудові викладачі, але такої, як вона ― немає. Це змушувало знову і знову сідати в поїзд і їхати до Львова, бо освіту, яку давала Ірина Фаріон ― неможливо було знайти в інших університетах, це було щось подібне до магії. І цю магію ніхто з коментаторів, які її обзивають комуністичною курвою, не може в мене відібрати.
Наповнюватися знаннями від Ірини Фаріон ― це була найбільша розкіш моєї юності. І навряд чи цей текст зможе бодай щось із цієї юності передати. Тому мені так болить її звільнення, бо я вважаю, що такі викладачі народжуються раз на десятиріччя, якщо не на двадцятиріччя…якщо не на сторіччя.
Щодо найважливіших оборонців країни, щодо вояків ЗСУ…
Тисячі бійців ЗСУ, як і тисячі цивільних, впевнені, що ця війна за ідентифікацію, за право бути українцем на своїй богом даній землі, за право говорити своєю мовою (цитую Головнокомандувача!), і якраз під час написання цього допису я наштовхнувся на розмову на персональній сторінці у Фейсбуці бійця ЗСУ Олександра Мартиненка з молодим хлопцем про Ірину Фаріон. На моє переконання, це дуже точні порівнянні, написані мовою військової людини, що описує МОВНУ ОСОБИСТІСТЬ Фаріон:
«Десятки й сотні тисяч наших співгромадян навернені в українство завдяки просвітницькій діяльності Фаріон! А патологічні українофоби ополчились проти неї поставивши в пріоритет власний комфорт замість державницьких інтересів… Тому Фаріон ВОЮЄ на своєму фронті, мужньо, нещадно та ефективно, виганяючи заразу з наших мізків та душ! Ти ж теж не скидаєш на росіян гнилі помідори та яйця замість вибухівки, щоб вони одумались і перестали в нас стріляти?Мочиш по повній?! От і вона так на своєму фронті. Зараз війна – такі часи, не до манірного блюзнірства. Тому хай кожен патріот, націоналіст займається своєю справою, і давайте підтримувати одне одного, бо тільки разом переможемо»
І найважливіше…
Дорогі воїни Збройних Сил України, якщо когось особисто образили якісь різкі висловлення Ірини Фаріон ― я у вас хочу перепросити,
як той, хто щиро вірить у Ірину Фаріон – викладачку,
Ірину Фаріон – натхненницю…
і Ірину Фаріон, яка навчила мене любити Україну і чутися українцем.
З повагою
поет Сергій Савін