“Один мій товариш був біля театру у Чернігові, коли прилетіла ракета. На щастя, залишився цілим. Тепер йому влетить від командування, бо був там без дозволу, незаконно, вирвавшись на один день. І ніхто не візьме до уваги його заслуги в дронознавстві починаючи з 2014 року, його бойовий досвід, його становище “вічного прикомандованого” – без посади, фактично, і без звання… Зараз почнеться, припускаю, “полювання на відьом” – натрапив на випадок поквитатися з незручними та неспокійними.
Іншого мого товариша, теж “вічного прикомандованого” безпілотника, нещодавно зупинила в Києві поліція – загубився десь у фронтових полях задній держномер, “лівий”, звичайно… Номери ліві, машина без документів, прав у товариша немає, оперативного талону теж ні, а в машині – ударні дрони, і півсотні кілограмів пластиду. Неподобство. Що ви пропонуєте з цим робити?
Так уже склалося, що мене оточують люди, які постійно порушують закон, ігнорують суворі правила безпеки, часто діють не за наказом, тому що за наказом ударні дрони не існують, пластид не видається, штатних мінерів немає – всі самоучки, місць для зберігання зброї та боєприпасів теж немає – тому бомби лежать у гаражі, збираються в квартирі багатоповерхового будинку, і це дивним чином безпечніше для оточуючих, ніж якась “промка”, куди прилетить ракета чи шахед.
Тому я противник будь-яких масових заходів під час війни: намагаюся більше трьох не збиратися, і великими колонами не їздити. Чи не базікати зайвого. Але іноді доводиться ризикувати – йти до штабу, до міністерства, на виробництво, на зустріч безпілотників, бо треба. Бо якщо не ризикувати, якщо нічого не робити – то нічого й не буде.
Можна жити строго за законом, не виявляти ініціативи, ні в що не влазити, нічого не робити, чекати наказу, і, зрештою, дочекатися наказу про капітуляцію.
Тому не треба полювати на відьом. Потрібно робити висновки, закопуватися під землю, будувати підземні заводи дронів, запасатися бомбами…
Війна буде довгою.
Автор: Юрій Касьянов, ЗСУ