· Історико-краєзнавча довідка про назву міста Олександрії.
Місто Олександрія як центр Олександрійської міської територіальної громади за офіційним тлумаченням засновано у 1746 році. Автори відповідного рішення спираються на тезу, що історія сучасного міста Олександрії Кіровоградської області є похідною від населеного пункту який в історичних джерелах зазначено як хутір Усиківка, заснований виборним козаком Миргородського полку Війська Запорізького на Задніпровських територіях Гетьманщини – ранньомодерного військово-державного утворення українського народу.
Дослідження краєзнавців, істориків А.Пивовара, Н.Жахалової, Д.Вирського та багатьох інших, вказують на те, що перші поселення на території сучасної Олександрії виникли ще у першій третині XVIII століття. Вони всі були теж пов’язані із реколонізацією Задніпровського краю козаками Миргородського полку, які отримали відповідні вказівки гетьманського уряду та полкової старшини на можливість заселення цих територій. Таким чином перша відома нам історична назва, що є достовірно встановленою і пов’язаною безпосередньо з історією міста є хутір Усиківка, що походить від прізвища згаданого нами козака Грицька Усика. Його ім’ям названа одна з вулиць центральної частини сучасної Олександрії
Внаслідок запровадження на Задніпровських сотнях Миргородського полку нової адміністративно-територіальної одиниці – Нової Сербії – першопоселенці змушені були або втратити козацький стан, віддати все своє майно і підкоритись іноземним “колонізаторам” та залишитись жити в Усиківці, або поселитись на землях Слобідського козацького полку, який у сучасній історичній літературі називають Новослобідським. Відповідне переселення Грицько Усик та один із відомих очільників експансії Миргородського полку на землі Правобережжя Михайло Авраменко і виконали, заснувавши населений пункт Аврамівка, який сьогодні має назву Новий Стародуб.
Новосербські найманці імперського уряду змінили назву Усиківки на Усиківський шанець. А не пізніше 1758 року населений пункт змінює назву на «новосербський» манер – Бечія. У історичних документах є і інші варіанти – Бечка, Бечійський шанець. Назва проіснувала довше Нової Сербії. 1764 року Нова Сербія і Новослобідський козацький полк ліквідуються. Імперська влада постійно трансформує адміністративно-територіальний устрій колишніх козацьких земель, намагаючись знайти дієвий відповідник урядуванню на землях Гетьманщини. Ці безкінечні поділи і трансформації в основному реалізовувались лише кресленням чергових кордонів провінцій та інших химерних, не обґрунтованих нагальними соціальними і економічними потребами адміністративно-територіальних утворень.
30 березня 1783 року ухвалюється рішення про створення Катеринославського намісництва. В цьому указі “Про створення Катеринославського намісництва з губерній Азовської і Новоросійської” зазначено про створення 12 повітів. Указ не вказує конкретні назви цих повітів і їх центрів, зазначаючи лише те, що повітові центри мають бути визначені з огляду на “вигоди місцеві”, тобто раціональність розташування. Всі ці дії мав здійснити розпорядник імперського уряду – князь Григорій Потьомкін, генерал-губернатор краю [5, с. 889].22 січня 1784 року Катеринославське намісництво імперський уряд своїм указом “Про розпорядження з устрою Катеринославського намісництва” вирішив нарешті поділити, але тепер на 15 повітів. В цьому указі вперше зазначено про дозвіл казенним поселянам – тобто українським жителям, що мали козацькі привілеї – отримувати купецький чи ремісничий стан [6, с. 10-11].
Ще одним указом цього ж 22 січня “Про заснування губернського міста в Катеринославському намісництві під назвою Катеринослав і про склад цього намісництва з 15 повітів” вказано перелік новостворюваних повітів серед яких вперше згадується Олександрійський повіт. Поділ намісництва на повіти не містить жодної певної географічної прив’язки до розташування повітового міста. В тексті документа вказано, що функцію розподілу передано місцевій виконавчій владі: “які по назві повітів необхідно облаштувати наново міста, виконати розпорядження генерал-губернатору” [7, с. 11-12]. Зазначимо, що цю функцію тоді виконував Г.Потьомкін, Новоросійський генерал-губернатор, який отримав посаду Катеринославського генерал-губернатора і став неофіційним “локальним монархом” південної частини України [8, с. 1].
Більше про заснування міста говорить унікальний документ опублікований академіком, дослідником козацької України, автором класичної тритомної “Історії запорізьких козаків” Дмитром Яворницьким. В листуванні Катеринославського намісницького правління зі Словенською духовною консисторією у 1784 році вказувалось, що “у тутешньому Катеринославському намісництві засновано п’ятнадцять повітів, а саме: Катеринославський, Новомосковський, Алексопольський, Кременчуцький, Полтавський, Костянтиноградський, Слов’янський, Бахмутський, Донецький, Марієполський, Павлоградський, Херсонський, Ольвіополський (який особливий іменним найвищим указом перейменований Новомиргородським), Єлисаветградський та Олександрійський. Які саме до тих повітів поселення зараховані та міста повітові призначенні, про них по повітам надіслано у консисторію з Катеринославського намісницького правління п’ятнадцять реєстрів, а при цьому особливим повідомленням консисторію це, намісницьке правління, про наново влаштовані міста повідомило, що Олександрійськ із шанцю Усиківського…” [11, с. 109].
Варто звернути увагу на невідповідність позначення назв населеного пункту, що насправді цілком відповідає різночитанням назв населених пунктів між світською та церковною владою, де тривалий час Бечія позначалась як Усиківка.
ПІДВЕДЕМО ПРОМІЖНІ ВИСНОВКИ: ОПУБЛІКОВАНІ ДОКУМЕНТИ ЧАСУ ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ, ЗАЗНАЧАЮТЬ, ЩО ПАРАЛЕЛЬНО ПРАКТИЧНО ІСНУВАЛО ОДРАЗУ ДВІ НАЗВИ – ОЛЕКСАНДРІЙСЬК ТА ОЛЕКСАНДРІЯ. ЗА 1,5-2 РОКИ ОСТАТОЧНО ЗАКРІПЛЮЄТЬСЯ НАЗВА НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ, ЯКИЙ ОТРИМУЄ СТАТУС МІСТА – ОЛЕКСАНДРІЯ І ФІКСУЄТЬСЯ ОСТАТОЧНО НАЗВА ПОВІТУ – ОЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ.
З аналізу зазначених документів також можна зробити наступні висновки:
● назва міста є похідною від назви повіту, а назва повіту не пояснюється жодним офіційним документом епохи найменування Олександрійська-Олександрії;
● інші населені пункти що найменовувались в той час отримували іменні укази, зокрема проєктований Ольвіопільський повіт, який став Новомиргородським;
● походження назви повіту у відповідних документах не вказувалось, як і авторство проєкту найменування.
Важливо вказати, що Олександрійський повіт не мав відповідного іменного указу, тобто мета такої назви і походження її нам не відомі. Як приклад такого іменного перейменування можемо навести сучасне місто Херсон. Відповідно до іменного імператорського указу від 18 червня 1778 року “Про призначення місця для облаштування на Лимані гавані і корабельні, про найменування його Херсоном”, прямо зазначено: “місце це наказуємо назвати Херсоном” [4, с. 722-723]. Тобто правило конкретних іменних перейменувань підтверджується не лише щодо Ольвіопольсько-Новомиргородського повіту, але і щодо таких великих міст як Херсон, що незабаром стане центром однієї з найбільших губерній у межах сучасної України.Не можна виключати, що автором назви “Олександрійськ” чи “Олександрія” міг бути навіть чиновник урядової гілки влади намісницького чи іншого рівня.
Таким чином походження назви, яка б була відображена у конкретних документах, нам не відома. Жодного офіційного указу, епістолярного документу чи документованого іншим чином джерела який би вірогідно і остаточно пояснював походження назви, позначав те, чому з’явилась саме така назва, не знайдено до часу складання вказаної історико-краєзнавчої довідки.
Однак є в наявності до десяти гіпотез, в тому числі курйозних, щодо походження назви міста Олександрії.На сьогодні, остаточної відповіді із доведеними фактами та документально підтвердженими данними, щодо походження назви міста, надати неможливо. Походження назви міста є не вирішеною остаточно історико-краєзнавчою проблемою, яка можливо буде розв’язана лише з віднайденням документальних свідчень про найменування Олександрійська-Олександрії.
Повний текст довідки за посиланням: https://ngr.com.ua/…/istoriko-krayeznavcha-dovidka-pro…/
Віктор Голобородько разом з Олегом Стародубським та ще 7.1 д.
Післямова. Простіше за просте, навівши з десяток документальних довідок, написати підтвердження не знайли, що місто названо на честь царя… А завтра знайдеться, то що тоді робити. Більша частина потрібних архівів знаходиться не у нас, а у ворожій нам країні. Правда швидко для нас не спливе на поверхню…
А в Україні єще одна Олександрія, на Рівненщині… І чого її не зачепели “рухом можливих перейменувань” за для позбавлення російської колоніальноїб спадщини в топоніміці?