Знаєте, які перші ознаки того, що село за кілька років/десятків років зникне? Там ще є магазин. Туди привозять пошту. Але вже немає клубу, найближча школа – у райцентрі, бібліотека якщо є, то на ній замок. Культура – індикатор того, що коїться у суспільстві.
Будь-яка влада використовує цю сферу в своїх інтересах. У цивілізованих країнах вони відносно тотожні засадам демократії. У тоталітарних – це лише додаткові важелі, завдяки яким працює недоладна машина диктатури.
Кропивницький – не село на межі зникнення. І у нас ніби не режим «вождів». Але відбуваються дивні речі. Непогано їх охарактеризував директор-художній керівник нашого театру Вʼячеслав Вандрашек: «Як у 90-х».
Вандрашека в облраді просять піти з посади, бо декому він «не наш». Це тишком, у кулуарах. А офіційно це називається «комісія рекомендувала провести конкурс».
За трохи більш як пів року роботи херсонця Вандрашека у Театрі корифеїв – шість премʼєр, дві нові театралізовані концертні програми. Переважно – з аншлагами. І це під час війни. Претензій не висловлюють ні глядачі, ні колектив театру, ні самі представники облради.
За Вʼячеслава Павловича мені сумно, але я впевнена, на нього у разі звільнення чекає чудовий творчий шлях деінде. А от чи не програє від втрати такого керівника наш театр?
Крім суму, охоплює ще й сором, той, який називають «іспанським». Херсонець, житло якого двічі потрапляло під ракетний обстріл, а згодом і під потоп, має боротися у Кропивницькому за те, щоб просто продовжувати працювати.
На фото Ігоря Філіпенка я у театрі, сьогодні. І планую сюди прийти ще, на вистави, які створить колектив нашого чудового театру під керівництвом Вандрашека.
Я знаю херсонців, вони вміють боротися. І перемагати.
Мирослава Липа в мережі Фейсбук